Він збирає лисички, а вона — чорниці: подружжя Станіслав та Ніна Пришупи все життя прожили у селі Ловинь, що на Чернігівщині. Станіслав — пенсіонер, до цього працював єгерем та лісником у місцевому лісництві. Його дружина Ніна також пенсіонерка. Зараз жінка працює у їхній спільній крамниці в селі. Разом вони ходять по гриби й чорниці. Кажуть, збирають не для продажу, а для себе й онуків.
"У Чернігів мало возили, а все — на Гомель"
Ніна Пришупа пригадує: збирати чорниці почала ще в дитинстві:
"Ще й в школу не ходила, а з батьками ходили й збирали. Заробляли так гроші. В той час возили на Гомель торгували. У Чернігів — мало, а возили все на Гомель. В нас якось більш було таке залізничне сполучення. На потяг ходили і їздили й продавали там".
Ніна каже: раніше вона зі своїми дітьми збирала чорниці й возила на продаж до Чернігова. Проте зараз жінка не має змоги цього робити.
"Сполучення залізничного в нас зараз зовсім немає. А маршрутка лише щоп'ятниці та щонеділі. Це дуже погано. І ні ягоди відвезти й продати, ні виїхати кудись у лікарню теж".
"Цьогоріч вона дрібна і мало, але як для себе, то можна назбирати"
Ніна розповідає: цього року чорниця не дуже добре вродила.
"Такі роки є, що вона велика була, гарна. І багато її було. Цьогоріч якась вона дрібна. Не дуже вона велика. Як для себе, можна набрати й законсервувати, заморозити. Вона багато чим корисна: і для травної системи, і для зору".
Ніна каже, що зараз вона працює у їхній із чоловіком крамниці в селі, тому багато часу на похід по ягоди не має.
"Якщо я хочу назбирати, в обід в мене є півтори години. За півтори години я можу набрати десь два з половиною чи три літри. Це якщо натраплю на галявину, де вона є".
Жінка ділиться: частіше вона ходить сама, іноді разом зі своїм чоловіком Станіславом.
"За день можна відро набрати. Дуже смачна", — каже Станіслав Пришупа.
"57 років ходжу і збираю — ліс знаю як свої п'ять пальців"
Станіславу Пришупі 64 роки, він зараз на пенсії: допомагає дружині з крамницею, а також ходить у ліс по гриби. Розповідає: добре знається на грибах і жодного разу не сплутав їстівні з отруйними.
"З семи років я в грибах. Я не переплутаю. Батьки навчили. Ми своїх дітей вчимо. Вже років 57 я ходжу у лісі і збираю. Прожив у лісі, народився тут".
Гриби чоловік збирає не на продаж, а для себе та своєї родини, проте знає тих, хто їх продає.
"Вчора був у Чернігові на базарі. 300 гривень за кілограм. Стакан — 70–80 гривень. Це для людей заробіток, особливо хто живе в селах. Це їхній дохід".
Станіслав розповідає, що добре орієнтується у цьому лісі.
"Ліс я знаю як свої п'ять пальців. І вдень і вночі. Я пропрацював тут 25 років. Бували ми тут, і кругом".
Станіслав каже: знає про заборону відвідування лісів, тому ходить лише своїми, перевіреними стежками.
"Ми вже добре знаємо ліс. Тому ми ходимо своїми натоптаними дорогами".
"У білих грибах зовсім не було радіації, а польські, сказали, краще не брати"
Станіслав каже, що зараз гриби у їхньому лісі не мають радіаційного вмісту.
"Радіація у нас в нормі. Наше село розташоване поза зоною. Ліс також. На експорт відправляють і за кордон. В нас щодо цього все добре".
Чоловік пригадує, що після Чорнобильської катастрофи особисто відвозив гриби на перевірку, коли працював лісником.
"Возив гриби у лабораторію в Ріпки, у санстанцію. Їх там перевіряли. У білих грибах зовсім не було радіації. А у польських грибах була. Навіть сказали, що польські гриби краще не брати. Але ж це були роки після Чорнобиля".
Чоловік переконаний: ліс може прогодувати людину, якщо знати, які гриби та ягоди їстівні, а які отруйні.
"Люди в Голодомор виживали завдяки лісу. Голодомор в 33-ті роки, батьки в лісі всі вижили".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
