75-річна Варвара Коваленко та 86-річний Олексій Мизюк — двоє з п'ятьох постійних жителів села Новий Лад на Чернігівщині. Жінка та чоловік проживають через три хати один від одного та є єдиними сусідами на цій вулиці. Суспільному розповіли, що двічі на день ходять одне до одного в гості. Варвара Коваленко переїхала до Нового Ладу 53 роки тому, коли вийшла заміж. Жінка має невелике господарство та город. Олексій Мизюк — корінний житель села. Проте жив багато років у Прилуках. Повернувся сюди після виходу на пенсію. Їхні історії — далі у матеріалі.
"Магазин їздить: подзвонили — вони і приїхали"
Варвара Коваленко розповідає:
"Дуже красиве село було, а зараз самі дерева, самі бур'яни. Немає більше нічого. Живем помаленьку, потихеньку. Машина з хлібом їздить кожен тиждень — нам вистачає. Магазин їздить: подзвонили — вони і приїхали. Безвідмовно. Зі світлом у нас велика проблема: як вітер почався, то світло вибило. Якщо пройшов дощ, що полем не можна проїхати, то трасою теж не можна проїхати — вибоїни такі, що лише у кого вища машина, той проїде".
Жінка народилася у сусідньому селі Шевченкове. У Новий Лад вийшла заміж. Усе життя пропрацювала на місцевій фермі. Коли 14 років тому поховала чоловіка, залишилася на господарстві сама. Її діти та онуки живуть окремо.
"Ото корінням уже вросла. Мені діти казали, що чого я тут сиджу? Не можу я вже знятись і піти. Кажу: «Діти, ви мене звідси, як зірвете, то вже з корінням». Так вони тепер кажуть: «Що хочете, те й робіть. Аби довше жили»".
"Подобається жити в тиші та за особистим графіком"
Пані Варвара показує своє господарство. Має пса Патрона, козу Зірку та чотирьох курей — донедавна їх було 10, каже жінка, але на курей постійно полюють лисиці. Також вона обробляє 10 соток городу.
"Ото зелене — то все козяче. То овес на сіно і то овес на сіно. То — люцерка. Ну, а це картопля. Капуста, перець, бурячки, морква. Оце, поки цибуля — це мій город. То часник, то цибуля, то полуниця".
Зі слів Варвари Коваленко, їй подобається жити в тиші та за особистим графіком. Розповідає, як зазвичай проводить свій день.
"Встала о пʼятій ранку — пішла годину посапувала. Прийшла — давай поратися. Кави попила. Ага, ще можна піти. Ще пішла годину попрацювала на городі. Почало сонечко припікати. Пішла в хату, полежала — ні, треба посуд помити, тряпку попрати, подивитися, де мої кури, що коза робить. Наламати козі".
Колись у селі було 175 дворів і понад 500 людей
Пані Варвара знайомить знімальну групу зі своїм сусідом — Олексієм Мизюком:
"Знайомтесь. Оце ми з Григоровичем вранці і в обід. Увечері його немає. Він рано лягає спати", — розповідає жінка.
Олексій Мизюк каже:
"У карти граємо, допомагаємо: дровину, води принести. Живемо. А що ще робити? Молодь порозбігалася, старші повмирали і все. У цьому селі колись було 175 дворів і понад 500 людей навіть. У нас кладовище є — все село лежить на кладовищі. Майже все".
"А що мені у місті робити? Скучно там, тут веселіше"
Чоловік розповідає: все життя він пропрацював на заводі у Прилуках, а на пенсії приїхав у рідне село. 12 років тому поховав дружину, відтоді живе сам.
"А що мені у місті робити? Скучно там. Тут веселіше. Тут природа. Тут до нас ходять різні звірі — лосі приходять. Отут лось ходив. Бобри навіть є. Свині, кози дикі, зайці, білки. Людей немає в селі. Нас залишилося тут пʼять душ. Корінний — я один. Он мій кіт виглядає. Рексе, піди його поганяй. У мене тут немає ні паркану, нічого. Я все розібрав. Немає корів. Нікому ходить, ні од кого грозитися вже. Оце моя хата, вже старенька. Нічого, на наш вік вистачить. Я не закриваюсь. Отак замок накинув. Заходьте. Вода стоїть про запас. Оце таке в мене житло. Там я сплю. Холодильник. Мікрохвильовка. Телевізор. Усе є. Живемо".
Чоловік має невеликий город. Ліки та пенсію йому приносить соціальна робітниця.Також щотижня діти привозять готові страви, воду він бере у місцевих дачників, які мають свердловину, будинок опалює дровами, які заготовляє самостійно.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
