На Чернігівщині, в обласному центрі та Прилуках, 7 січня в останню путь провели трьох захисників України: Дмитрія Отроша, Івана Мороза та Євгенія Сидоренка.
Про це повідомили в Прилуцькій міській раді. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.
Дмитрій Олександрович Отрош народився 22 жовтня 2001 року в селі Єгорівка Прилуцького району Чернігівської області. Навчався у Прилуцькому ліцеї №7, де закінчив 11 класів.
У 2019 році підписав контракт і присвятив себе військовій службі. Одружився. Дмитрій брав участь у бойових діях на найгарячіших напрямках: 2023 рік — Куп’янський напрямок, 2024 рік – Сумський та Торецький напрямки, 2025 рік — Покровський напрямок.
"Як розвідник, неодноразово допомагав хлопцям заходити і виходити з позицій, проявляючи мужність і відповідальність рятуючи життя побратимів. На Торецькому напрямку за пів дня провів заміну особового складу на дванадцяти позиціях", — згадують про Дмитрія Отроша побратими.
У 2025 році опанував новий напрямок служби — став пілотом БпЛА, продовжуючи виконувати бойові завдання.
За доброту, усмішку та життєрадісність побратими й командир Дмитрія називали його "Панда".
"Дуже любив готувати та танцювати, завжди робив це з душею, даруючи усмішку та гарний настрій друзям і побратимам", — згадують про Дмитрія.
У 2024 році, виконуючи бойові завдання, боєць зазнав тяжких поранень під Торецьком, а у 2025 році — під Покровськом, проте продовжував служити. За заслуги перед Батьківщиною передчасно отримав звання сержант.
У 2024 році за мужність, героїзм та успішне виконання бойових завдань був нагороджений Золотим Хрестом. У 2025 році отримав медаль Міністерства оборони України "За поранення".
Загинув сержант Дмитрій Отрош 4 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Покровському районі Донецької області.
Поховали воїна у Прилуках.
У нього залишилися дружина, мама та бабуся.
Іван Андрійович Мороз народився 8 грудня 1998 року у Чернігові. Закінчив колегіум №11, потім Чернігівське вище професійне училище №15. Був підприємцем.
У квітні 2023 року долучився до Сил оборони. Проходив військовий вишкіл у Великій Британії. Певний час був інструктором у військовій частині у Гончарівському. Воював на Сумському та Донецькому напрямках. Був оператором безпілотних пристроїв, мав звання молодшого сержанта.
Загинув Іван Мороз 28 грудня 2025 року біля села Ольгівка на Харківщині.
Поховали воїна у Трисвятській Слободі, де живуть його родичі.
У нього залишилися батьки та дідусь з бабусею.
Євгеній Вікторович Сидоренко народився 23 серпня 1990 року у Чернігові.
За інформацією, яку надав Суспільному волонтер Андрій Гасанов, з першого класу Євгеній навчався у школі №14.
"Найбільше Женя цікавився гуманітарними предметами, особливо географією та історією України часів Козацької доби. Дуже любив українську мову, поважав традиції українського народу. Шанував батьків і вчителів, ввічливий, доброзичливий, швидко знайомився та знаходив друзів. Мав організаторські здібності. Займався спортом, відвідував секцію з волейболу, їздив відпочивати у спортивні табори. В одній з таких поїздок він познайомився з Андрієм Педорою. Відтоді хлопці дружили, аж допоки у травні 2024 року Андрій не загинув на фронті, захищаючи Україну. Євген дуже сумував, щось в його серці тоді надломилось", — згадують про чоловіка його рідні, за інформацією Андрія Гасанова.
У 2005 році Євгеній перейшов у школу №34. Там він зустрів свою майбутню дружину Катю. Їхня донька Карина зараз також навчається у цій школі і так само, як колись її батько, відвідує секцію волейболу.
Вікторія Миненко, яка була класним керівником Євгенія у 10-11 класах, згадує:
"Коли він прийшов до нас навчатися, то одразу влився в колектив. З його обличчя ніколи не сходила усмішка, він умів радіти кожній хвилинці життя. Своїм позитивом заряджав усіх навколо себе і тому в нього було багато друзів, він завжди мав повагу серед учнів та вчителів".
Однокласниця Ірина Пінчук розповіла, що знала Євгена з першого класу:
"Я бачила, як він змінювався, але його суть залишалася незмінною: він був найщирішою людиною з усіх, кого я знала. Ми дорослішали разом, ділили шкільні таємниці, а потім підтримували зв’язок і після випуску. Я бачила, як та дитяча доброта перетворювалася на дорослу мужність. Він завжди був відважним. У школі це виражалось у тому, що він ніколи не боявся сказати правду або заступитися за друзів. Він дуже любив свою доньку. Востаннє ми з ним спілкувалися 31 грудня — він залишився тим самим Женею: спокійним, надійним, з тією особливою теплотою в голосі. Женя ніколи не забував вітати зі святами. А ще він ніколи не скаржився. Його щирість була його добротою і його силою. Він був справжнім".
Після закінчення школи Євгеній навчався в Остерському будівельному технікумі. Потім працював каменярем в ТОВ "Поліссяєвробуд".
Під час повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року, чоловік долучився до захисту Чернігова, був у теробороні, зазнав поранення.
У 2023 році його мобілізували. Воював боєць на різних напрямках, зокрема, Херсонському та Покровському. Рядовий Євгеній Сидоренко був нагороджений медаллю "Учасник бойових дій".
За спогадами волонтера Андрія Гасанова, Євгеній завжди приходив на допомогу слабшим, стояв за справедливість, любив тварин:
"Коли він перебував на завданні на Херсонщині — рятував котів та собак, яких забирав з собою в розпорядження. Євген — доброзичлива, добродушна і дуже відповідальна людина".
Помер Євгеній Сидоренко 4 січня 2026 року. Поховали воїна у Чернігові на кладовищі "Яцево". У нього залишилися батьки, донька, дідусі та бабусі.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
