На Чернігівщині 30 вересня попрощалися з чотирма військовими: Олександером Шмером, Юрієм Барилом, Миколою Гарагулею та Андрієм Миронцем.
Про це повідомили у Носівській, Ніжинській та Прилуцькій громадах. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.
Олександер Шмер народився 28 серпня 1988 року в селі Берегуйфалу на Закарпатті.
«Та доля назавжди поєднала його життя з Чернігівщиною. Саме тут він зустрів свою майбутню дружину, уродженку села Кладьківка. 12 років тому молода родина переїхала до Володькової Дівиці», — пишуть у громаді.
До повномасштабного вторгнення чоловік працював на місцевому підприємстві «Агрікор Холдинг».
У червні 2024 року Олександера мобілізували до лав Збройних Сил України. Військову службу проходив на Покровському напрямку. Був майстром мінометного взводу стрілецького батальйону.
«На Новий рік родина особливо чекала на повернення тата. Від початку літа він не мав можливості приїхати у відпустку», — пишуть у громаді.
У грудні 2024 року зв'язок з військовим обірвався. З того часу чоловік вважався зниклим безвісти. За результатами ДНК-експертизи стало відомо, що 15 грудня 2024 року Олександер Шмер загинув в районі населеного пункту Новооленівка Донецької області.
Поховали бійця на кладовищі у Володьковій Дівиці.
У чоловіка залишилися дружина та дві доньки восьми та трьох років.
30 вересня у Носівській громаді оголосили Днем жалоби.
Юрій Барило народився 23 лютого 1988 року.
Навчався у Ніжинській гімназії №3. Потім продовжив навчання в Ніжинському агротехнічному коледжі.
«Любив працювати на землі, чим і займався. Також таксував у Києві», — пишуть у громаді.
До лав захисників приєднався на початку 2025 року.
26 червня 2026 року Юрій Барило загинув на Сумщині під час виконання бойового завдання. У бойову машину влучив російський FPV-дрон, і захисник зазнав поранення, несумісного з життям.
Поховали бійця на Гуньківському кладовищі в Ніжині.
У нього залишилися дружина, донька, батьки, брати та сестри.
Микола Гарагуля народився 26 серпня 1993 року в Прилуках.
Навчався в Прилуцькій гімназії №10.
«З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та енергійністю. Цікавився комп'ютерними технологіями, програмним забезпеченням, технікою, любив музику», — пишуть у громаді.
Після 11 класу Микола пройшов строкову військову службу. А з 2012 до 2015 року служив за контрактом у Збройних Силах України. Паралельно здобував професію техніка-електрика в Прилуцькому технічному фаховому коледжі.
У 2015 році продовжив службу в ЗСУ та брав участь в антитерористичній операції. Після завершення цього періоду, з 2017 року, працював водієм на приватному підприємстві «ТРАНСВІТ».
У травні 2022 року повернувся до лав захисників. Виконував бойові завдання у Чорнобильській зоні, на Сумщині та Курщині.
Його службу відзначали нагородами:
- у 2023 році отримав грамоту командира окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького;
- у 2024-му був нагороджений медаллю «Артилеристу самохіднику»;
- у 2025 році Міністерство оборони України відзначило його нагрудним знаком «Знак пошани», а Головнокомандувач ЗСУ нагородив «Золотим Хрестом».
Останній бій Миколи Гарагулі відбувся 22 вересня 2026 року на Донецькому напрямку.
Поховали бійця у Прилуках.
У нього залишилися мама, батько, брат та бабуся.
30 вересня у Прилуках оголосили Днем жалоби.
Андрій Миронець народився 3 серпня 1980 року у Чернігові. Закінчив школу №18, згодом навчався у ПТУ №5, де здобув професію маляра-штукатура. У цій сфері він працював до початку повномасштабного вторгнення.
«Андрій був людиною, яку неможливо забути. Красивий, розумний, сильний духом, працьовитий, із твердим характером і добрим серцем. Він умів бути надійним другом, людиною, на яку можна було покластися, якій можна було довірити найважливіше».
У 18-річному віці, проходячи строкову військову службу в інженерній частині в Броварах, Андрій отримав військову підготовку за саперним напрямком та здобув необхідні знання і навички для виконання завдань інженерних військ.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій знову став на захист України, пішов служити в інженерний підрозділ і став сапером.
У 2023 році Андрія відзначили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», у 2024 році отримав відзнаку «За службу українському народу».
Загинув військовий 14 липня 2025 року в селі Великомихайлівка Дніпропетровської області. До цього часу він вважався безвісти зниклим. Згодом ДНК-експертиза підтвердила загибель.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
