Без зв’язку, магазину та пошти живуть дев'ять останніх людей у селі Киселівка прикордонної Новгород-Сіверської громади на Чернігівщині. Від найближчого населеного пункту – Ленькова – село відділяє річка Рома, яку можна перейти лише дерев’яною кладкою. А до центру громади можливо доїхати лише в суху погоду, бо дорога пролягає болотистою місцевістю біля Десни. У Киселівці живе й 85-річна Тетяна Глинчук. Кілька разів на тиждень жінка ходить до сусіднього села за продуктами, ліками та поштою. Як Тетяна долає цей шлях та як живе село – далі у матеріалі.
До сусіднього села через річку: влітку – з візочком, взимку – з санчатами
Про жителів Киселівки Тетяна Глинчук говорить так:
"Жили колись багато, а уже нема нікого. Повмирали – уже виїхали назавжди. Оце ще ця баба товчеться".
Пошту та продукти у село не возять. До сусіднього Ленькова – 2 кілометри. Тетяна Глинчук бере візочок, а взимку – санчата й вирушає в дорогу через річку.
У Ленькові жінка йде до будинку культури. Там уже збираються люди: чекають на машину, яка привезе пошту та пенсії.
Староста села Валентина Гринько про Тетяну Глинчук каже:
"Вона у нас взагалі унікальна жіночка. Якщо вона добирається в Леньків, то вона допомагає всім: якщо потрібно якусь листівку занести сусідам або ще щось передати. Сполучення лише з Новгорода-Сіверського або через болота – це проблема, тому вона ходить пішки, самотужки".
"Куди з тим мобільним: на кручу на цвинтар лізти?"
Немає у селі й мобільного зв’язку, говорить староста. Донедавна у Тетяни був старий стаціонарний телефон. 22 червня, розповідає жінка, "Укртелеком" замінив його на такий, що працює від сім-карти. Відтоді пенсіонерка залишилась без телефонного зв’язку. Розповідає:
"Сказали, що він уже не в моді. У мене дід лежить, у мене тиск – а куди з мобільним: на кручу на цвинтар лізти, як один у нас там лазить? Так я туди залізу – а звідти не злізу, залишусь там".
Валентина Гринько говорить:
"Оскільки їй замінили цей апарат уже бездротовий, то зв’язку з нею немає, майже немає. Тому для неї це велика проблема. Альтернативи немає ніякої, окрім подарувати їй «Старлінк»".
"25 років прожила у Чернігові, вийшла на пенсію — переїхала у село"
У Киселівці, розповідає Тетяна, вона з чоловіком оселилась після того, як вийшла на пенсію.
"Я жила у Чернігові 25 років і на заході України – 15. Не хочу ніде, а тут мені тихо, спокійно".
Далі жінка йде до магазину. Там купує кілограм цукру, морозиво для свого чоловіка та повертається додому. Торік, пригадує Тетяна, вона отримувала й розносила пенсії своїм односельцям, які дійти до сусіднього села не можуть.
"Я отримувала пенсію та оформляла їм субсидії, а потім побоялась. Мені одна сказала: «Тебе там у хащах зустрінуть, заберуть ту пенсію, чим будеш віддавати?»”.
Також, розповідає, щоразу привозила з крамниці й замовлення сусідів, тепер робить це рідше.
"Цього року я вже заслабла. Уже – все. Але, якщо хто попросить…"
"Чоловік вже не ходить. Я – його руки й очі"
Чоловік Тетяни, Тарас, молодший за дружину на три роки. Він прикутий хворобою до ліжка.
"Вже не ходить. Я уже – його руки й очі. Він на одне око не бачить… Загалом, я все Бога прошу, щоб я його могла догледіти до кінця, бо він нікому не треба, лише мені".
Жінка каже: дочка пропонувала їм переїхати до Новгорода-Сіверського.
"Я кажу: «Ні, не хочу я». Мені тут добре, мені тут легко дихається. Я з природою спілкуюсь. Я люблю землю дуже. Дуже. Якби мене забрали від землі – я б померла".
Повернувшись додому, Тетяна заносить чоловікові морозиво. А також показує своє фото у молодості.
Нині ж, у свої 85, пані Тетяна ще садить город і сама косить траву вже давно ніким не клепаною косою.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
