На Чернігівщині 1 липня в останню путь провели трьох захисників: Володимира Остапченка, Дмитра Морейченка та Віктора Кирієнка.
Про це Суспільному повідомили в Плисківській сільській раді, Ніжинській міській раді та Михайло-Коцюбинській громаді.
Володимир Остапченко народився 5 січня 1984 року в селі Плиски Ніжинського району.
Закінчив місцеву школу. Проживав і працював у місті Києві. Був водієм у будівельній фірмі, працював у ТОВ "Варта".
На фронт пішов добровольцем. У червні 2024 року підписав контракт із військовою частиною 3818.
Був бійцем 3-го батальйону "Свобода" 4 бригади оперативного призначення НГУ "Рубіж".
"Остап був позитивним, світлим, добрим, готовим до різноманітної роботи, бо це була людина із золотими руками. Постійно вчився і був одним з найкращих в усьому, за що брався. Щирий, радів життю, комунікабельний, усміхнений, любив жартувати. Рвався у бій, бо розумів для чого він тут. Він виконав свій обов’язок до кінця. Будемо пам’ятати завжди!", — згадують воїна побратими.
Загинув боєць 25 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області.
Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти.
Поховали Володимира Остапченка у Плисках.
Дмитро Морейченко народився 15 квітня 1997 року в Ніжині. До 3 класу навчався у ЗОШ №15, згодом — у ЗОШ №14, у районі якої й проживав.
Зі слів родичів, ще зі школи Дмитро захоплювався спортом: займався боксом, плавав на байдарках. Після школи здобув фах водія в Ніжинському професійному аграрному ліцеї.
До вступу в лави ЗСУ працював апаратником оброблення зерна 5-го розряду в агрокомпанії "Дружба-Нова". Колеги згадують Дмитра як спокійну, добру, чесну й відповідальну людину. Він легко знаходив спільну мову з усіма, тому в колективі його щиро любили.
У дорослому віці, за словами родичів та колег, Дмитро захоплювався автомобілями та мотоциклами.
Батько, Владислав Морейченко, розповідає: син нікому не зізнавався про наміри долучитися до війська. Він прагнув служити в частині, де перебував його друг і кум, хоча ще не підлягав призову за віком.
Однак у квітні 2024 року набрав чинності Закон № 3127-IX про зниження граничного віку перебування на військовому обліку. Тому вже в травні Дмитро добровільно доєднався до ЗСУ.
Службу розпочав на Сумщині, а після ротації був переведений на Донбас. Незадовго до загибелі отримав звання старшого солдата та статус учасника бойових дій.
20 червня 2025 року він перебував на службі в селі Діброва Луганської області. Внаслідок прямого влучання в бліндаж Дмитро Морейченко загинув.
Батько загиблого розповів, що Дмитро планував найближчим часом піти у відпустку — і саме тоді одружитися зі своєю нареченою Валерією.
Відспівування відбулося в соборі Всіх Святих у Ніжині. Дмитра Морейченка поховали на Мигалівському кладовищі.
Віктор Кирієнко народився у 1982 році в селі Дніпровське Михайло-Коцюбинської громади.
Служив гранатометником військової частини А 7328. Загинув воїн 20 червня 2025 року поблизу населеного пункту Діброва, що на Харківщині.
Поховали Віктора Кирієнка у рідному селі.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
