"Я стараюся жити не тим, що вони померли – я згадую, якими вони були в дитинстві": так говорить про своїх синів Євгена та Богдана Оксана Самодій із Мохнатина, що на Чернігівщині. Братам-близнюкам було по 17 років, коли вони загинули. 14 березня 2022-го їх розстріляли росіяни з БМП. Разом із ними вбили й 18-річного Валентина Якимчука. До Дня вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розповідаємо їхні історії.
Оксана Самодій згадує: хлопців знайшли з піднятими догори руками.
"Перша думка — це я бачу кадр, коли лежить Женя і лежить Богдан. Там Женя, тут Богдан. Я перше, що запитала: «А Женя?», а мені сказали, що Женя все. Тоді я подивилась на Богданчика, він іще був живий. Ми його погрузили в машину".
Зі слів матері, Богдан помер, коли його привезли до лікарні. Каже, що жити зараз їй допомагають спогади.
"Я стараюся жити не тим, що вони померли – я згадую, якими вони були в дитинстві. Цей біль ніколи не пройде. Ми просто звикаємо жити з цим болем, із цією втратою", — говорить Оксана.
Мати близнюків говорить: їхній зв’язок був сильним.
"«Богдан, ти куди?» Десята — о пів на одинадцяту вечора. Він каже: «Жені погано, я побіжу, в мене ноги ломить, щось із Женею». Якщо один захворів, то це через три дні хворіє інший".
Сестра 18-річного Валентина Якимчука, якого розстріляли росіяни разом із Богданом та Євгеном, показує місце, де все сталося.
"Ось тут під деревом Валік лежав. Я не могла повірити", — каже Альона Якимчук.
Альона прибігла з батьком на це місце після того, як односельці повідомили про те, що сталося. Вона згадує:
"Росіяни ходили по будинках. Пізніше теж заходили до нас і тато сказав, що поховав сина, вони йому сказали: «Ну, мы вам соболезнуем, это ж война»".
Альона в пам'ять про брата зробила татуювання, каже:
"Це така мертва рука й жива рука з червоною ниткою. Для мене це про нього. Про те, що він завжди зі мною поруч, ми завжди пов’язані. І ще одна ось тут – це така літера «ї». Це його почерк, я потім у зошитах знайшла, перебила. Літера «ї» така унікальна в українському алфавіті".
Сестра згадує час, який проводила разом із братом.
"Я могла з ним подивитись матчі. Завжди сиділа: «А то хто? А то що за гарний футболіст?». І він відповідав, пояснював, як кого звати, хто це такий, де він грає. Любили з ним фільми дивитись. Якісь від Marvel. Прям знав весь всесвіт. Теж я завжди питала – він все знає, все розкаже. Ми з ним ходили в кіно на всі прем’єри".
Альона дивиться на фото брата:
"Тут йому 16. Він не любив фотографуватися. А я вважала, що він дуже гарний, і мені хотілось його фотографувати, я ще займалася фото, і його зовнішність теж гарна. І мені потрібно було його чимось підкупити: чипси, «Колу», піцу. Що я йому щось куплю. І ось це фото — просто вдома я його вмовила, за п’ять хвилин. Потім таку ми обрали усміхнену фотографію, трошки як не для пам’ятника, але такий він був – веселий, класний", — розповідає Альона.
Мати загиблих близнюків Оксана Самодій принесла квіти до могили синів.
Зі сльозами жінка згадує:
"Мої маленькі, як я за вами сумую. Вони у всьому допомагали нам. «Мамочка, мамочка». Йдуть з дому — поцілували, прийшли додому — поцілували: «Що робити, що допомагати?». Ніколи ніде нікого не покинуть. У нас вдома і зараз — котів та собак, яких натягували... Як без них тяжко, як болить душа. Мої маленькі...".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
