Родина Горяченків із Золотоноші отримала відмову у надані квартири, бо "у країні війна". Йдеться про гарантовані квадратні метри, про які попрохав їхній 21-річний син Євген у громади, де зареєстрований.
Нині у родині Горяченків проживає 13 дітей з-поміж сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Усі вони мають право на житло від держави, розповів Суспільному батько Олег Горяченко.
Зі слів пана Олега, нині під одним дахом у їхньому домі проживає тринадцять дітей:
"У нас є офіційний статус «Дитячий будинок сімейного типу», де проживають, навчаються і виховуються діти. Є діти, які навчаються у школі, є діти, які навчаються в університетах, і вже є у нас один син старший — випускник, який уже одружений і проживає сам у місті Харків".
Тут кожен має свою кімнату і дім, де чекають. Та на цьому, додав пан Олег, не зупинилися. Поруч на подвір'ї звели окремий будинок, а нещодавно придбали ще одну хатину, де планують ремонт.
"Стараємося самі, не очікуючи від держави якоїсь допомоги, щось робити, аби дітям було комфортно. Самі, своїми руками, уже з хлопцями ми вчилися працювати, ми побудували будиночок, де діти старші уже залишають цей будинок і переходять, щоб уже самостійно починати жити".
Ще одному синові Євгену виповнилося шістнадцять, тому цьогоріч із документами в руках він піде ставати на квартирний облік для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Золотоноші. Чи отримає Євген житло, яке гарантує держава, пан Олег не знає.
"У нас у Золотоноші, наприклад, я особисто знаю хлопчика, який виховувався у такому будинку, він отримав житло від держави, і в нього зараз своя сім'я, він проживає в цьому будинку. Наш син старший стоїть на черзі, але черга ця дуже повільно. На черзі цій за місцем прописки. От він у Смілянському районі прописаний, він там і стоїть в черзі, але черга дуже повільно просувається".
Мати Наталія Горяченко додала: син телефонував, аби дізнатися за квартиру:
"Він дзвонив, там, де він в тому районі за квартирою, то йому сказали: ну яка квартира? Війна".
Грошей на придбання житла в обласному бюджеті немає. І не було з 2022 року, коли держава призначила відповідну субвенцію, розповіла заступниця начальниці обласної служби у справах дітей Юніана Івашина. Тоді з 2017 по 2021 рік придбали 187 житлових об'єктів для 194 людей. Нині цей обов'язок покладений на громади.
"Дитина, яка не має житла на праві власності, праві користування, при досягненні 16 років може бути взята на такий облік. Якщо говорити про квартирний облік і яка загальна кількість дітей, повнолітніх перебуває, то їх налічується у нас в області 1650 дітей і повнолітніх. Якщо по вікових категоріях, то ми маємо: у віці від 16-18 — 269 дітей, 18-23 — це 737 дітей, 23-35 — 619, старше 35 років — таких налічується 25".
Немає цих грошей і в громадах, бо торік жодна з них не виплатила грошову компенсацію, додала заступниця. У Золотоноші нині балансують між потребами переселенців, військових та дітей-сиріт, розповів начальник міського управління житлово-комунального господарства Артем Харін.
"Коштом безгосподарського майна, яке за рішенням суду було набуте у комунальну власність Золотоніською міською тергромадою. У нас різних пільгових категорій: і військовослужбовці, і зараз доволі численна категорія — це ВПО. То таким чином стараємося з цього комунального майна, хоч що-небудь, якщо погоджуються люди на необлаштоване майно".
На обліку мають 112 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це друга за кількістю таких людей громада в області. З 2022 року трьом надали житло з-поміж комунального майна.
А цього року, додав пан Артем, планують закласти в бюджет мінімум два мільйони гривень для закупівлі майна на аукціоні. Тимчасово закривають це питання коштом соціального житла і у Черкаській громаді, пояснив начальник відділу житлового обліку Володимир Глущенко.
"На сьогодні у нас у Черкасах на соціальному квартирному обліку перебуває 82 сім’ї. З яких це діти-сироти, з-поміж ВПО — близько семи сімей".
Сюди ж входять і малозабезпечені сім'ї. На усіх мають 27 житлових приміщень, які вже заселені. Тобто вільного житла наразі немає, пояснив Володимир Глущенко.
"Але соціальне житло надається лише по договору оренди на час, коли недостатньо доходів у родини, сім’ї, і також воно не підлягає приватизації. Бувають квартири, що стан більш-менш жилий, бувають, які потребують взагалі капітального ремонту".
Користуються соціальним житлом люди безоплатно, сплачують лише за комунальні послуги. Та от в ремонт треба вкластися. Пройшла шлях від соціального гуртожитку до квартири і 25-річна Анна. Вона позбавлена батьківського піклування.
"Заїхали в гуртожиток рік-два назад, прожили там пів року. Дитина почала повзати, і я подумала: все, це капець, треба з'їжджати. Всі ходять взуті по коридору, по кухні. Таргани, спільний туалет. І тут мені дзвонять, кажуть, що звільнилася квартира, і я така: фух, супер. Ну коли ми заїхали сюди — тут не було нічого. Дуже брудно було, розбите вікно. Була тільки плита, і якась шафка, ну раковина, звісно. Стіна просто була синя і облущувалася".
Але тепер опинилися у пастці, пояснила Анна, адже якщо із чоловіком зароблятимуть на сто гривень більше, ніж треба — втратять соціальне житло, а на оренду грошей не вистачить.
"Якщо у нас з чоловіком буде дохід десь 15 тисяч разом, на трьох людей. Звісно, якщо чоловік і я будемо офіційно працювати у нас сума буде більша. Тому закінчиться мій декрет, ще рік і нас скоріш за все звідси виселять. Тому якось не сильно хочеться вкладатися, але ми пофарбували усе, поклали лінолеум, привезли диван, ліжко".
Та розуміє, чому люди тримаються за можливість жити в такому житлі.
"Ніхто на блюдечку не принесе, і не всі соціальники знають, що можна його отримати. І, крім того, таке житло ще можуть отримати переселенці, військові. Наприклад, в гуртожитку, де ми жили, заїхали ще військовий з дружиною. Ну умови просто жахливі, ми вибрали гуртожиток найкращий з усіх".
Та, як пояснила експертка з питань соціального захисту асоціації міст України Людмила Яремчук, 98% від всього житлового фонду перебуває у приватній власності:
"Коли ми говоримо про наявність соцжитла, то маємо розуміти, що 98 відсотків від всього житлового фонду перебуває у приватній власності — це 1990-ті роки, коли масова була приватизація. Громади залишилися у тій ситуації, що, на жаль, кількість комунжитла, що надане під соціальне, є незначним".
На питання, де брати гроші громадам, Людмила Яремчук відповіла:
"Шукати партнерів, міжнародних спонсорів для того, щоб здійснювати будівництво із наступним забезпеченням житлом. Коли будується житло, громада виділяє земельну ділянку, залучає на умовах співфінансування кошти місцевих бюджетів. А також, наприклад, грантодавців, передає в експлуатацію, і пільгові категорії отримують повноцінне житло. Де чітко передбачають, який відсоток квартир буде наданий людям з-поміж ветеранів війни, людям з-поміж ВПО та іншим категоріям".
