Микола Березівський з Уманщини був командиром машини мотопіхотного взводу окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Загинув в результаті ураження FPV-дроном по позиції підрозділу на Донеччині.
Був борцем за справедливість та національну єдність, розповіла про нього його дружина Марічка Барабаш.
Годинник та ліхтарик, які Микола завжди носив з собою, а також колекцію книг Марічка зберігає серед інших цінних для неї речей. Ррозповіла, що планує показати їх донці, коли вона подорослішає:
"Я б дуже хотіла, щоб вона в нього вдалась, він з самого дитинства дуже багато любив читати. В нього був такий записник, в якому він записував всі книжки, всю прочитану літературу, потім він перевів це в ексель, там записував. Я вже не пам’ятаю скільки там, — більше тисячі десь".
Микола Березівський навчався на агронома, у 2014 році вступив до полку Азов, де прослужив чотири роки. Після повернення до рідного міста, розповіла дружина, вирішив розпочати власну справу. Утім у лютому 2022 року Миколу знову викликали до військкомату.
"24-го лютого ми прокинулися. Я його розбудила і ми почали збиратися, в нього речі були зібрані, він там вже закинув в машину, я зібрала свої речі, випустила собаку, ну тоді було таке відчуття ніби все, ти більше сюди не повернешся, ну чогось я думала так".
Тоді, розповіла Марічка, Миколу мобілізували до військової частини на Київщині. Далі — служба на східних напрямках.
"Про війну розповідав багато. Він не приховував навіть страшні якісь речі. Він розповідав те, що хвилювало. Він вів щоденник в телеграмі, я зараз думаю, щоб його видати. Про такі якісь будні військові, про побут, про життя, яке в нього там. І він не приховував якісь такі страшні речі".
Коли дізнались, що чекають на дитину, вирішили побратися — церемонія проходила онлайн. Приїхав чоловік тоді, коли народилася донечка.
"Якийсь час до пологів, на пологах, він був зі мною. І, ну, ще там буквально якийсь тиждень після".
Через три місяці планували зустрітися знову, втім, побачити донечку вдруге Миколі не судилося:
"Загинув під Вугледаром, село Микільське. З того, що мені розповідали побратими, і в сповіщенні — від атаки FPV-дрона. Побратими розказували, що вони евакуювали пораненого, і вже коли поверталися назад попід машину в їхню групу влетів дрон. Ми ж усі бачимо ці відео зараз, бачимо як це відбувається. І вже коли я побачила тіло, я тільки тоді усвідомила, наскільки дрон це строга сила, що вона може зробити з тілом, що вона може зробити з людьми".
Додала, що з чоловіком вони вільно говорили про смерть. Після його загибелі Марічка зробила так, як він хотів — кремувала тіло. А через місяць отримала повідомлення від Миколи:
"Якщо я загину — по-перше, напиши Андрієві листа (Андрій це мій брат, який в полоні), щоб він дбав про вас. У тому повідомленні також було, що можеш поховати — ну кладовище в Старих Бабанах не такий і поганий варіант, можете поховати там, або кремація. І щоб в місці поховання був прапор".
Нині урну з прахом дружина зберігає вдома поряд із портретом Миколи.
"Я чекаю військового меморіального кладовища, щоб частину праху заховати там, щоб він був серед всіх військових, які загинули за Україну. І частину я хочу закопати під деревом на території нашого дому".
Таке дерево росте на подвір’ї будинку. Його Марічка посадила на згадку про Миколу, там знайде останній спочинок прах чоловіка, розповіла:
"Це дерево Гінкго. Ми колись були, я вже не пам'ятаю в якому місці, але десь ми подорожували, нам проводили екскурсію, розказували про дерево, яке рідко приживається в наших краях, але ось тут посадили і воно велике. В нього такі листочки, де коли розділяєш пополам і ось ці половинки, була в мене половинка листочка і в Колі була. І в мене вона досі збереглася. Я так собі думала яке дерево і вирішила попробувати це чи прийметься".
