Військові у Луганській та Херсонській областях другий рік боронять українську землю на різних позиціях фронту. Серед них є черкащани.
Про реалії життя на фронті — пʼята історія з циклу матеріалів до річниці повномасштабного вторгнення.
Попри мінусову температуру та ніч, один із підрозділів десантно-штурмових військ рушає на позиції поблизу Кремінної.
"Бусоль зараз будемо їхати орієнтувати нового ствола. Старий ствол вже відпрацював своє. Каже що треба йому допомога".
Аби дібратися до точки призначення, хлопці минають десятки розбитих обстрілами сіл. На позиції – одразу розташовуються по окопах.
Газовий балон — це єдине, зі слів 31-річного артилериста на позивний "Білий", що не дає замерзнути.
"Зараз, взимку, дуже холодно. Оскільки я з Херсона, з «теплих країв», то це особливо відчувається. Заїжджали ми в плюс, але йшов дощ. Тут все будували в дощ. А пізніше вже настали морози".
Та найтяжче, додав, облаштовувати нові позиції.
"Тут, у сусідній посадці, коли окопувалися, то там крили всім. І фпвішки, гради пачками клали. Бігали по випаленій землі практично".
В траншеях у лісах Кремінної 24-річний командир міномета Гєра розповів, що живе в таких умовах від початку повномасштабного вторгнення.
"Знялися з Зайцевого, поїхали в рейдові дії. Потім поїхали під Вугледар, з Вугледару під Волноваху. Більше тоді переймався за брата. Бо брат у той період знаходився у самому Маріуполі", — пригадав Гєра.
Тоді, додав військовий, виживали завдяки підтримці людей:
"Тоді справді не було нічого. По факту у нас тоді навіть їжі до пуття не було. Тоді був березень нам видавали картоплю – картопля була мерзла. Ковбаса також була мерзла, нею можна було кидати по птиці".
За два роки війни досі не може звикнути втрачати побратимів:
"Втратили свого командира взводу. Тоді це було для нас як камінь на голову. Чимало було втрат і кожне життя – це коли ти з цією людиною знаходишся не один місяць на війні, не один рік".
І сама війна, додав Гєра, кардинально змінилася.
"Тоді ще ми не знали про таке поняття, як коригування вогню за допомогою квадрокоптера. Зараз це вже більш позиційна війна. Ми вчимося і ворог вчиться. У росіян також є, як заведено говорити, чмобіки, а є і добре навчені люди. Активність ворога в лісі значно більша ніж активність ворога в полі. В лісі ти можеш заховатися за будь-яке дерево. Лягти у будь-який розрив».
Херсонщина. Розвідники разом з прикордонниками перепливають на лівий берег. Далі — розташовуються по тилових точках, розповів розвідник Олександр на позивний "Комар":
"Там за спиною є земля, а тут, на лівому березі, немає землі. І це найважче, це ускладнює евакуацію, вивіз поранених. Навіть доставка абсолютно будь-чого там – їжі, води".
До війни Олександр займався продажем авто та виховував разом із дружиною сина.
"Сину зараз 5 років, а рано чи пізно це все закінчиться і він колись запитає: тато, а що ти робив, коли була війна? А що я скажу? Що мама мені бігала по цигарки в магазин, бо я від повістки ховався?".
Майже два роки Олександр — авіарозвідник. Додав: від початку повномасштабного вторгнення війна змінилася.
"Відрізняється тим, що саме тут, на даний час, дуже багато дронів що з нашого боку, що у кацапів. Фпвішки, які просто не зупиняються. Фпвішки, мавіки – все те саме, що є в нас, є в них. Але більше. Через це важче".
Це підтверджує й колишній аніматор, нині ж напарник Олександра – пілот "Філософ":
"Війна стала технологічною. Але, на жаль, якщо перший рік ми встигали, то зараз ми трошки не встигаємо за противником. Тому що він дуже стрімко нарощує технології. А в нас воно є, але на рівні партизанщини".
У нинішній війні налаштовуватися потрібно на марафон, а не спринт, додав Філософ:
"Війна триває не два роки, не 10. Війна триває сторіччями. І ми будемо намагатися додивитися цей серіал до кінця".
У перемогу вірить і 24-річний Гєра, вкотре переглядаючи фото дружини. Й навіть серед справжнього пекла просить українців не опускати рук. А стояти до кінця:
"Десь влада промахала. Десь іще хтось. Але ми розуміємо, що якщо ми не будемо стояти в цих краях, в цих окопах, в цій землі – то просто завтра прийдуть росіяни до когось і скажуть: «виходьте, ми тут будемо жити»".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
