Черкащанка Валентина Поденко — мама трьох дітей. У перший день повномасштабного вторгнення в Україну виїхали з міста, а потім — в Іспанію.
Та чи не пожалкувала родина про своє рішення розповіли Суспільному.
Це четверта історія з циклу матеріалів до річниці повномасштабного вторгнення.
Документи — єдине, що зібрала на ранок вторгнення російської армії в Україну Валентина Поденко.
"В той момент, я чомусь вирішила, що не всі документи мені потрібно, медичні картки, наприклад, не брали. Трудові книжки не брали. Ми навіть не прокинулись, бо я знаю, багато людей розповідає, що їх побудили о п'ятій, що війна почалася. Ми доспали до дзвінка будильника і перше, що я прочитала у вайбері — повідомлення про онлайн навчання".
Батьки тоді 13-річного Марка, 12-річного Дані та 7-річної Марійки не знали, як далі діяти:
"Відразу повна каша в голові: або кудись їхати, або залишатись і скуповувати продукти, воду, макарони, те що довго не псується".
Спочатку виїхали в село до батька Валентини, далі вирішили їхати до знайомих в Іспанію.
"Ми нікому не залишили ключі від квартири, а потім виявилось, що багато людей, які хочуть переїхати саме сюди в Черкаси, тому що тут відносно безпечно було, на той момент. І ми, кур’єром з Іспанії передавали сюди, щоб деякий час родина з Чернігова у нас тут жила".
В іспанському місті Бенальмадена сім’я прожила пів року, розповів старший син Марк. Там він разом з братом та сестрою одразу пішли до школи.
"Там були пару людей з України, якщо чесно, в школі. Але, коли почались літні канікули ми перестали говорити й вже тоді мені було якось скучно".
Середній Даніїл весь час був на зв’язку з друзями з Черкас. Та все чекав звісток про завершення війни:
"Мав надію, що це якнайшвидше закінчиться, пів року максимум".
Найменшій Марійці в Іспанії не сподобалось, розповіла дівчинка, бо не розуміла мову. І теплі спогади береже про єдину подругу.
"Ліля, вона з церкви подружка, дуже добра та неймовірна. Її мама англійка, а папа – іспанець, вона знає дві мови, а мама мені моя перекладала все".
Попри гостинну зустріч, розповіла Валентина, залишатись в Іспанії сім’я не стала.
"Таке життя, ніби воно було поставлено на паузу, ти не живеш, ти відбуваєш повинність. Все чекаєш, коли вже те життя почнеться. І весь час в телеграмі й вайбері. Сіли там і просто проголосували, всі одноголосно захотіли додому".
Нині сім'я в Україні: ховаються в укриття від ракетних небезпек, згадують із вдячністю іспанців та радіють можливості розділяти успіхи та біль українців.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
