Заклади освіти Черкащини пʼятий рік працюють в умовах повномасштабної війни. Як інтегруються малокомплектні школи у реформу «Нової української школи», чи відстають учні сільських шкіл у якості знань від міських школярів, яких вчителів-предметників бракує, та як організують освітній процес у закладах, зруйнованих російськими атаками, чи без забезпечення генераторами.
Про це й не тільки Суспільному розповів начальник управління освіти і науки обласної військової адміністрації Валерій Данилевський.
Які очікування від нового навчального року? Чи є якісь побоювання?
Це вже п'ятий навчальний рік, який ми будемо розпочинати в умовах повномасштабного російського вторгнення. За цей період часу я зрозумів одну таку істину, яку, мабуть, зрозуміло все наше суспільство: наші освітяни — незламні. І тому очікувати, що десь там ворог нас змусить йти на якісь поступки, що ми не почнемо і не проведемо навчальний рік, чи ми проведемо його в надскладних умовах — то цього не буде. Це ми все проходили, ці всі вибування нам відомі. І я сподіваюся, що цей навчальний рік ми проведемо так, як належить: організуємо безпеку і якісну освіту для наших дітей.
Скажіть, якою є мережа закладів освіти Черкаської області станом на сьогодні: скільки закладів і якого профілю?
В нас сьогодні є понад 800 закладів освіти. З них 403 — це заклади загальної середньої освіти, приблизно така сама кількість закладів дошкільної освіти. Є 17 закладів фахової передвищої освіти, є 16 закладів професійно-технічної освіти, близько 20 — закладів обласного підпорядкування. Тобто, у нас дуже розгалужена мережа закладів освіти, починаючи дошкіллям і закінчуючи вищою школою, тобто класичними університетами, такими, наприклад, як ЧНУ імені Б.Хмельницького та ЧДТУ у Черкасах. От все це входить в мережу закладів освіти області.
Окрім освітньої складової, які ще пріоритетні завдання ви вбачаєте, як очільник освіти? Які завдання ви ставите перед своїми колегами в районах, в громадах?
Освітній процес має бути безпечним. Нам не потрібно, щоб ми мали якісь проблеми із безпекою дітей: десь вони не встигли дійти до сховища, абощо.Тож, першочергово — це безпека. По-друге, це якість освіти. На жаль, як показує досвід, дистанційна освіта часом втрачає в якості.
І другий момент: освіта у сільських громадах часто поступається за якістю освіті в місті. Було дослідження наших колег зі служби якості освіти, яке зафіксувало, що, на жаль, інколи діти із сільської місцевості у засвоєнні знань і вмінь відстають від міських дітей на два роки. Інколи навіть і більше, ніж на два роки. Це колосальний розрив, який позначається на рівні конкурентності дітей при вступі до вищих навчальних закладів, на виборі професії, тощо. Тобто, це все дуже впливає на майбутнє дітей. Для нас важливо, щоб ці розриви, втрати, пов'язані з війною, були мінімізовані.
До речі, Міністерство освіти і науки покладає відповідальність за організацію освітнього процесу в школах фактично на місцеві громади. Тож які будуть формати навчання в громадах Черкаської області? І чи можлива зміна форматів навчання впродовж навчального року? Від чого це залежить?
Сьогодні повністю освітній процес в громадах залежить від самих громад. Оскільки власником того, чи іншого навчального закладу є територіальна громада, то і вся організація освітнього процесу лягає на плечі місцевих органів управління освітою і керівників громад.
Ми на цей період часу фактично готові стовідсотково, аби заклади освіти увійшли в освітній процес в очному або змішаному форматі. Торік у нас була лише одна дошкільна установа, де був ремонт. Зараз ремонт завершено. Тобто, фактично всі заклади готові працювати в штатному режимі. Але ми чітко розуміємо, що теперішня ситуація не дозволяє нам забігати далеко наперед.
Сьогодні ворог не цурається — б'є по освітніх установах, по лікарнях, по інфраструктурі, навіть просто по місцях скупчення людей. Тому, стверджувати, що ми зможемо пройти навчальний рік в штатному режимі, без надзвичайних ситуацій я не можу. Але ми готові до всіляких викликів. Ми готові працювати в дистанційному форматі, в змішаному форматі, в очному форматі.
А батьки, до речі, як ставляться до різних форм навчання, зокрема, до онлайн-навчання? Ви зазначили, що під час онлайн-навчання втрачається якість отриманих знань.
Скільки людей — стільки й думок. Сказати, що всі батьки одностайно підтримують ту, чи іншу форму навчання не можу. Але переважна більшість батьків з часом зрозуміла, що очний формат або змішаний, коли дитина відвідує навчальний заклад, коли вона може спілкуватися з однолітками, коли вона задіяна у навчально-виховному процесі і може спілкуватися безпосередньо з учителем дуже важливий. Це такий елемент соціалізації. Тому більшість батьків погоджується на те, що діти мають навчатися або у звичному, або у змішаному форматі.
Хочу сказати ще й про інші випадки. В нас понад девʼять тисяч дітей є вимушеними переселенцями. Вони тривалий час навчалися в закладах освіти, які функціонували в онлайн-режимі. Тобто це заклади, які розташовані на лінії вогню, або вже на окупованій території. Ці діти перебралися сюди. Їм, певною мірою, важко зараз влитися в той процес, який є тут, їм психологічно складно перелаштуватися.
Тому є такі думки, щоб, можливо, в якийсь інший спосіб організовувати їм освітній процес. Але ж ми говоримо про те, що має бути якість. А якість освіти здатна забезпечити лише очна форма навчання.
Поговорімо про першокласників. Скільки цьогоріч учнів перших класів очікується у закладах освіти Черкаської області? Можливо, ви озвучите динаміку кількості першокласників, порівняно з попередніми роками?
Цього року в перший клас підуть трошки понад сім тисяч учнів. На жаль, динаміка не дуже втішна для нас, і вона прогнозована. Вже не перший рік поспіль у нас кількість першокласників зменшується. Торік в нас було понад вісім тисяч дітей, позаминулого року — понад дев'ять тисяч дітей.
Тобто, фактично, на тисячу першокласників в нас кількість дітей зменшується з першого року повномасштабного вторгнення. Можливо, хіба що на другий рік повномасштабного вторгнення ця цифра дещо була стабільною за рахунок дітей ВПО.
Загалом, зараз у нас трошки більше 100 тисяч учнів на Черкащині. У 2022 році, якщо мені не зраджує пам'ять, було 112 тисяч. Це суттєва різниця. На жаль, дуже багато дітей виїхали за кордон, і вони не повертаються. Багато сімей ВПО деякий час пожили тут, а потім виявили бажання поїхати десь далі, тож і діти виїхали з ними. Тому на сьогодні кількість школярів в Черкаській області є більш-менш стабільною, але вона від'ємно стабільна. Тобто ми втрачаємо.
З дошкільними навчальними закладами яка ситуація в області? Скільки їх?
Відповідно до того, скільки в нас є діток дошкільного віку, стільки ми маємо й закладів дошкільної освіти. Але в різних регіонах області ситуація різна. До прикладу, якщо брати Черкаси, то тут дітей значно більше і, відповідно, навантаженість на заклад дошкільної освіти значно більша.
В сільській місцевості є дитсадки, де може бути кілька десятків дітей, і там навантаженість значно менша. Сьогодні відбулися активні зміни в дошкільній освіті: зазнала змін сама концепція дошкільної освіти, набув чинності новий закон, відбуваються активні трансформації.
Наразі дошкільна освіта, певною мірою, гармонізована із середньою освітою, яка функціонує вже за стандартами Нової української школи, і ситуація відповідає загальній тенденції в державі. Малюків готують до навчання за стандартами НУШ.
А з мережею укриттів в ДНЗ яка ситуація?
На сьогодні в нас на всі заклади освіти є понад 800 укриттів. З них 40 — це класичні протирадіаційні укриття, збудовані ще в часи, коли країна готувалася до можливої ядерної небезпеки. На сьогодні також є державна субвенція і низку укриттів збудовано відповідно до сучасних вимог. Власне, щодо наших закладів освіти ми можемо говорити про те, що наразі укриттями вони забезпечені на 100%.
Ви сказали, до речі, про субвенцію. Чи можемо ми оприлюднити якісь цифри? Про які кошти йдеться? Чи долучалися місцеві бюджети?
Держава виділяє субвенцію на укриття. Щороку таких об'єктів будуємо десь два-три. Вартість одного такого укриття в межах 50 мільйонів гривень. Їх спорудження передбачає обов'язкове співфінансування з місцевого бюджету. Тому місцевий бюджет виділяє свої кошти, отримує державну субвенцію і реалізує такий проєкт. Інколи такий проєкт не вдається реалізувати за один рік, бо це дуже масштабні роботи.
А є такі проєкти в області, які зараз реалізуєте? Можливо, ви якісь приклади назвете по громадах, по районах?
В Тальному будується таке укриття, в Монастирищі завершено будівництво, у Смілі завершено.
Зараз йдеться тільки про забезпечення безпеки? Чи можливо в укриттях організовувати якісь освітні процеси?
Наші педагогічні працівники дуже вигадливі і швидко адаптовуються до різних умов освітнього процесу. В переважній більшості наших укриттів є інтернет. І дуже часто, коли діти можуть нормально сісти, з ними проводять заняття.
В нас навіть є заклад з окремо обладнаними навчальними кімнатами в укритті — це ліцей «Перспектива», колишня санаторна школа-інтернат, що належить до обласної комунальної власності. І таких закладів є багатенько. Звичайно, там, де дітей багато, — там складніше. Але і там ми теж намагалися. Це не завжди ефективно. Але діти ж не можуть так просто собі сидіти.
Тоді ще про енергонезалежність поговорімо. Як освітні заклади Черкащини готуються до майбутньої зими? Чи забезпечені сонячними панелями, генераторами, іншими альтернативними джерелами живлення для забезпечення навчального процесу і якості знань?
Ми чітко усвідомлюємо, що в багатьох населених пунктах заклади освіти за умов повного блекауту, за умов морозів можуть бути єдиними острівцями життєзабезпечення в громаді. Особливо в невеликих селах.Тому на сьогодні ми реалізовуємо паралельно кілька проєктів.
Перший проєкт — це повністю енергонезалежна школа, у якій є сонячні панелі, накопичувачі, інші джерела розподільної генерації, які дають змогу забезпечити повноцінне функціонування закладу за умов повної відсутності електроенергії. Для прикладу наведу Руськополянську громаду. Там є чотири заклади загальної середньої освіти і чотири дитсадки. Всі школи і дитсадки забезпечені сонячною генерацією і накопичувачами. Тобто, в умовах повного блекауту заклади можуть бути енергонезалежними. Разом з тим, якщо не вистачить на якийсь певний період часу цієї енергії, є генерація звичайними генераторами.
В цілому по області 20 закладів освіти мають сонячні панелі, тобто сонячну генерацію. Це мало, чи багато? Це не так багато, як би нам хотілося, але це і немало. Тобто, якщо цього року держава виділила кошти, щоб ми могли забезпечити сонячною генерацією десять навчальних закладів, то в цілому у нас є двадцять. Частину закладів освіти громада за свій рахунок забезпечила альтернативними джерелами живлення, частина закладів була забезпечена ними торік за кошти субвенції. І от це вселяє певний оптимізм, тому що поки є життя, доти буде сонце. А воно буде давати живлення.
Але водночас ми розуміємо, що генератори також потрібні для того, щоб ми могли забезпечити хоча б елементарні умови для функціонування закладу. Якщо заклад має індивідуальне опалення, тобто не підключений до загальної мережі теплопостачання, то там потрібно, щоб були двигуни. Без них взимку буде не тільки темно, але і холодно. Тому в закладах освіти сьогодні понад 800 генераторів є.
Це достатня кількість?
В нас не забезпечені генерацією лише самі маленькі школи. Це близько трьох десятків шкіл, які не мають генераторів. Це початкова ланка, або малокомплектні школи. Інші навчальні заклади мають часто не по одному, а по кілька генераторів.
Найкраще забезпечення у закладах професійно-технічної освіти, тому що ЄС намагався їм допомогти, і сьогодні в них є по три-чотири, іноді п'ять генераторів потужністю від 50 кВт. Генератор потужністю 50 кВт забезпечує безперебійну діяльність закладу професійно-технічної освіти впродовж доби. Дуже непогано забезпечена вища школа. Дещо гірше, звісно, заклади позашкільної освіти.
Пане Валерію, а що будете робити із тими кількома десятками малокомплектних шкіл, початкових шкіл, які не мають засобів генерації? Як вони вступатимуть в цей навчальний рік, проживатимуть зиму?
Якщо ми не будемо здатні забезпечити елементарний тепловий режим, то, напевно, у найкритичніші місяці заклад перейде на дистанційний режим. Або ми спробуємо організувати підвезення дітей до інших закладів освіти.
На щастя, сьогодні понад 300 шкільних автобусів в мережі закладів освіти Черкаської області є. Вони повністю забезпечують нашу потребу у перевезенні дітей. Можливо, громади ще встигнуть купити до початку холодів якісь генератори. Але я чітко розумію, що якщо на сьогодні вони їх не купили, то вже й не зроблять.
Як батьки до цього ставляться, та й самі діти? Чи відбувається комунікація? Не персонально у вас, а у фахівців в районах, в громадах із батьками, чиї діти навчаються в школах, де нема генераторів?
Сьогодні людям неважливо, хто відповідає за освітні процеси: чи керівник громади, чи місцевий орган управління освітою, вони вважають, що є керівник обласного рівня — і він має розібратися. Є у вільному доступі мої контакти в соцмережах, в нас є гаряча лінія в управлінні, тому люди напряму телефонують. І я розумію, що повноваження, можливо, дещо і не мої, але треба розбиратися, тому розбираємося.
В Черкаській області станом на 2025–2026 навчальний рік функціонувало 428 закладів загальної середньої освіти. Такі дані Міністерства освіти і науки. А на початок 2023–2024 навчального року було 457 закладів, тобто на 29 шкіл було більше. Отже, зменшилася кількість шкіл. Скажіть, якою є тенденція станом на сьогодні?
Буквально на 1 вересня 2026 року, за оперативною інформацією, в нас функціонуватиме 403 заклади загальної середньої освіти. Тобто тенденція негативна, але не настільки, як було в попередні роки. Якщо ми раніше говорили, що малокомплектних шкіл в області було понад 20 %, навіть до 30 %, то сьогодні це незначна кількість закладів.
Сьогодні громади, розуміючи, що в умовах війни дуже непросто утримувати навчальні заклади, досить швидко і ефективно повирішували ці питання. Власне кажучи, якщо раніше могло бути до десятка закладів, де менше десяти учнів, то зараз це чотири заклади, де до десяти учнів є у школі. Це початкова ланка, і тут немає ніякої критичної ситуації.
Я сподіваюся, що ще, можливо, пройде рік і ситуація буде в цілому стабільною. Тобто, будуть класичні гімназії, класичні ліцеї і тільки там лише початкова ланка залишиться, де це необхідно буде. Я не кажу, що це добре. Це, напевно, не дуже добре. Я розумію, що прекрасно, коли є школа, адже це осередок духовності в населеному пункті. Але якщо немає дітей, то ніхто не буде утримувати заклад. Це є проста економічна доцільність.
Тоді ще про брак кадрів у вас запитаю. Чи стоїть так питання, зокрема, із вчителями- предметниками, особливо, у віддалених сільських школах. Яка кількість шкіл в області, які повністю укомплектовані кадрами?
У нас в цілому по області понад 12 тисяч педагогічних працівників у галузі загальної середньої освіти. Брак кадрів — близько 100. Це не те, що не катастрофічно, це в межах статистичної похибки.
В першу чергу, не вистачає тих фахівців, які є вузькоспеціалізованими. Наприклад, не вистачає помічників вчителя, зараз майже 20 ставок вакантні, тут мова йде про інклюзивні класи.
Якщо говорити про вчителів-предметників, то десь 10-12 людей не вистачає вчителів іноземної мови, до десяти людей не вистачає вчителів математики, інформатики. От така ситуація. Вона абсолютно не є критичною і більше того: вчитель фізики, наприклад, може замінити вчителя математики. В селах, де бракує педагогічних кадрів, зазвичай, так і відбувається.
Це в контексті браку кадрів є та проблематика, про яку ви сказали на початку нашого інтерв'ю, що якість знань учнів сільських шкіл поступається якості знань учнів, які навчаються в районних центрах, містах?
Хоча я хочу сказати вам, що з превеликим задоволенням можу відзначити невеликі школи в сільській місцевості, які мають стабільно гарні результати у навчанні учнів.
А від чого це тоді залежить?
Від педагога, від керівника, від наставника. Хочу сказати, що в нас заведено вважати, що, професійно-технічна освіта — це така собі освіта для дітей, які не змогли вступити до університетів. От в Ірклієві є професійний ліцей, там двічі поспіль учень ставав переможцем Малої академії наук. Це, безумовно, заслуга педагога, яка знайшла в учневі зернину. Вони вибрали тему, попрацювали, перемогли. Це не один і той самий учень, до речі. Це динамічний процес.
Це, швидше, виняток? Чи ні?
Щороку є такі приклади. Двічі поспіль переможці Малої академії наук були в Іркліївському ліцеї, а перед цим — двічі поспіль був переможець конкурсу на знання української мови і з Лисянського професійного аграрного ліцею. Я сподіваюся, що далі, коли вже відбудеться профілізація навчання в старшій школі, це буде більш стійкий процес.
Про ситуацію з підручниками. Я хотіла, щоб ви кілька слів сказали, яка вона в області, зокрема, з підручниками для учнів девʼятих класів, тому що вони навчаються за програмою Нової української школи. Як вплинули на забезпечення школярів підручниками обстріли видавництв Росією?
За підручники якраз відповідає Міністерство освіти і науки. На сьогодні заклади освіти забезпечені підручниками для дев'ятих класів, приблизно на 75%. Тобто, критичної ситуації не буде. Якщо навіть у якомусь класі не вистачатиме підручника, то ми маємо досвід навчання за електронними підручниками. Нагадаю, що в перші роки повномасштабного вторгнення Євросоюз виділяв кошти на друк шкільної літератури, але поки пройшли конкурси, поки їх надрукували, поки держава придумала, як передати їх у громаді, то пройшов час.
Фактично, підручники у 2022–2023 навчальному році школи отримали перед новим роком, і тоді використовували електронні підручники. Вони вже готові на цей навчальний рік, тож, взяти електронний підручник і ним користуватися — це цілком реально.
Пане Валерію, перейдімо до реформи Нової української школи. З 2027 року передбачається ключовий етап — реформа старшої школи. Скажіть, якою вона буде в області?
Реформа йде вже не перший рік. Тобто ми спочатку реорганізували початкову ланку, потім вона прийшла в середню ланку. Поетапно зараз вона доходить до старшої ланки, тобто фактично дві третини шляху вже пройдені. Сказати, що у нас не було затримок, якогось нерозуміння цього всього — теж не можна.
Але сьогодні реформа виходить на фінішну пряму. Тобто, ми переходимо до профілізації старшої ланки. Для цього в області все зроблено. Визначена мережа ліцеїв, вона затверджена обласною радою. Звісно, вона ще зазнаватиме змін. Сьогодні деякі заклади освіти працюють в умовах експерименту і вже перейшли на дванадцятирічну систему навчання. І власне, держава виділила кошти на ці речі. Вони непогано забезпечені методологічно, обладнанням. Педагогічні працівники пройшли курси підвищення кваліфікації. Тобто, цей локомотив набрав швидкості.
І навіть якби ми сказали сьогодні, що «Все… Стоп, нічого не буде…», то за рахунок того, що зроблено, все одно цей процес відбудеться і профілізацію старшої школи буде запроваджено. Певні моменти можуть бути, звісно. Хтось із батьків вважає, що їхній дитині потрібно довчитися за тими програмами, за якими вони навчилися раніше. Я думаю, тут буде певний суспільний договір: там, де дуже будуть вимагати батьки, і хотітимуть учні — їм підуть назустріч. Але, в цілому, реформа вже виходить на фінішну пряму.
Скільки, взагалі, буде в нас академічних і наукових ліцеїв? Чи матимуть можливість діти навчатися в коледжах?
В першу чергу, це все залежить від кількості дітей і від того, які є в тій чи іншій громаді заклади освіти. Попередньо вже визначено, що 67 академічних ліцеїв будуть в межах області. Їх затвердила обласна рада, враховуючи всі показники, зокрема, демографічні.
Щодо наукових ліцеїв, то сьогодні їх є один, і на підході другий. Науковим ліцеєм визнано ФІМЛІ — колишній фізико-математичний ліцей — і на підході — Гуманітарно-правовий ліцей. Інші ліцеї просто матимуть профілізацію, освітні траєкторії, за якими рухатимуться діти, згідно з їхніми освітніми потребами і побажаннями.
Інша частина — це професійні ліцеї. Зараз вони всі стануть коледжами. Вже є зміни в законодавстві про професійну освіту. І тут діти паралельно із здобуттям загальної середньої освіти здобуватимуть професію, фах. І більше того, я вам хочу сказати, що в цьому році ми вже бачимо, що багато дітей, активно пішли в професійні ліцеї, в професійні коледжі. Діти хочуть здобути певну професію після дев'ятого класу.
Я, до речі, про наукові ліцеї хочу запитати ще. Їх буде два, і вони обидва в обласному центрі.
Наразі поки що так.
А чому так? До Умані, Тального — 200 кілометрів і більше. Я запитую щодо тих дітей, які мають бажання вчитися у наукових ліцеях, але вони розташовані далеко. Що їм робити? Що тут думає управління освіти?
Я хочу сказати, що звичайний академічний ліцей при певному підборі педагогічних працівників, при забезпеченні методичним обладнанням, матеріально-технічним забезпеченням, буде абсолютно конкурентний з науковим ліцеєм, де більш поглиблені і суттєвіші вимоги і до викладання, і до складу педагогів. Тому я не скажу, що ці діти будуть програвати в чомусь тим дітям, які навчатимуться в обласному центрі.
Більше того, якщо ми подивимося сьогодні на підсумки предметних олімпіад Малої академії наук, то серед 200-бальників, дуже багато дітей з Умані, Монастирища Христинівки, Корсуня, Сміли і так далі. З часом ми подивимося: можливо, пройде кілька років, налагодиться певна система діяльності таких закладів, і тоді можна буде говорити про якісь переваги. Поки що це більше звучить так: планку піднято, а як її будуть досягати — будемо дивитися.
Тобто, в майбутньому, можливо, наукові ліцеї ще з'являться в області?
Так, я впевнений, що будуть. Ну, є ж ці 150 експериментальних шкіл по Україні, і в Черкаській області теж є вони.
А скільки шкіл?
Десять шкіл у нас. Експериментальних шкіл у нас було вісім. І рухалися вони за новою програмою. Знаєте, це певні піонери, які долають той шлях, який потім за ними всі інші долатимуть. В принципі, справляються непогано. Ми отримуємо позитивні відгуки. Так, є нюанси. Не всі батьки хотіли би, щоб їхня дитина в старшій ланці вчилася три роки. Вони забирають свою дитину, переводять до іншого навчального закладу, бо, як правило, експериментальні школи у нас у великих містах — це Сміла, Золотоноша, Канів, Умань, Черкаси.
Пане Валерію, я ще про логістику хочу запитати. І знову ж таки, в контексті малих населених пунктів, швидше, невеличких сіл. Старша і середня ланки будуть відділені від початкової ланки. І як буде організовано процес підвезення дітей, зокрема, молодших школярів?
Цей процес рухається не перший рік. Відтоді, як ми почали говорити про старшу профільну школу, про формування мережі академічних ліцеїв, з того часу ми випрацьовуємо мережу щодо підвезення вчителів та учнів.
На сьогодні 300 шкільних автобусів возять понад 15 тисяч дітей і педагогічних працівників. Розроблені маршрути, вони перевірені, розроблені певні безпекові аспекти. На сьогодні особливих нюансів немає.
Певні зауваження можуть бути, наприклад, коли один шкільний автобус має зробити до школи два рейси. Очевидно, тим дітям, яких забиратимуть першими, треба буде раніше встати, раніше поснідати. Навіть тих самих 40 хвилин-година — це вже навантаження на дитину. Не завжди батьки можуть бути задоволеними. Але з часом, можливо, громада матиме можливість придбати більше шкільних автобусів. Ця ситуація повинна вирівнятися.
До речі, щодо малокомплектних шкіл, якої долі можуть чекати в контексті реформи НУШ? Скільки їх наразі в області?
Їх, як я вже казав, близько 10 % — це близько 40 шкіл. Як правило, вони зупиняють свою діяльність з часом. Їх законсервують, далі ми сподіваємося, що багато дітей повернуться з-за кордону після війни і їм треба буде навчатися. Це один варіант. Якщо навіть два-три десятки сімей приїдуть у населений пункт із дітьми, то школа може бути розконсервована і буде працювати. А другий варіант — вони стають філіями закладів, таких, наприклад, як гімназії чи ліцеї.
Оце реальний взагалі механізм, про який ви говорите? Тому що коли малокомплектна школа, то її зачиняють, і вона так стоїть зачинена?
Як правило, так і є. Але багато чого залежить від громади.
Чи потребують вчителі мотивації, на вашу думку?
Я вам скажу більше, в будь-якій професії потрібна мотивація. Вчителям особливо. Тому що це професія, пов'язана із дітьми, а діти — завжди не так просто, як здається на перший погляд. Я назавжди пам'ятатиму свій перший урок в шостому класі, де 38 дітей було. Запам'ятав назавжди, яким я був вчителем у свій перший рік вчителювання. Це можна було застрелитися і вийти у вікно зразу. Але нормально, слава Богу, провів, далі було простіше.
Що це ви за предмет такий викладали?
Фізичне виховання. Але давайте будемо говорити серйозно — звісно, потрібно мотивувати педагогічного працівника. Звісно, має бути престиж професії. Дуже добре, що сьогодні держава знайшла можливість збільшити заробітну плату педагогам. Тому що втримати сьогодні молодого педагога на тих незначних копійках практично неможливо. Нормально може заробити тільки людина, яка в педагогіці тривалий час: має вислугу, має педагогічне звання і тощо. Тому, на мою думку, потрібно, перш за все, фінансово забезпечити всіх педагогічних працівників, скажімо так, достойною заробітною платою.
По-друге, педагог має відчувати турботу громади, турботу суспільства. Безумовно, якщо сьогодні є такий процес, коли вчителі займаються репетиторством, тобто підтягують дітей, знаєте, я не можу це засуджувати. Якщо є попит, то тоді буде пропозиція. До речі, коли я готувався до екзамену, то я теж ходив до репетитора. Але це вже прийшло скільки років. Я випускник 1985 року.
Тоді поговоримо ще про зруйнований корпус Смілянського технологічного фахового коледжу. Чи є можливість його відбудувати ? За який кошт?
Дуже складна ситуація. Фактично навчальний корпус зруйновано вщент. Причому , декілька шахедів попали в одне й те ж саме місце, то воно провалилося аж до сховища. Тобто, дуже серйозні ураження були. Цей заклад є частиною Державного університету харчових технологій. Тобто це їхній структурний підрозділ. І за бюджетним законодавством ми не маємо права, наприклад, виділяти кошти на його відновлення, оскільки це прерогатива держави.
Вони подавали запит на певні кошти від держави. Не знаю, чи отримали. Ми їм допомогли в іншому. Наприклад, в них згоріла наукова бібліотека, повністю вигоріла. А їм потрібні були підручники. Ми з області зібрали, розподілили і надали їм ті підручники, які потрібні були. Помогли смілянській громаді зібрати все обладнання, яке уціліло, і перенесли його в інший навчальний корпус.
Сьогодні стабільно в закладі навчається близько 400 студентів. Кількість студентів залишається сталою. Вони перемістилися в той корпус, який був адміністративним, обладнали там свої навчальні кабінети, лабораторії і навчаються. Щоб відновити корпус, треба сотні мільйонів. Тобто, це не буде швидко. І я не знаю, чи держава зараз здатна виділити ці кошти на відновлення.
А як щодо школи в Топильній? Першого вересня вона прийме учнів? І чи встигнуть відремонтувати цей заклад?
Власне, школа невелика, там навчаються 67 учнів, як я пам'ятаю. Громада вирішила, що хоче відновити навчальний процес. Вони виділили кошти, долучилися жителі громади. Вони планують почати навчальний процес 1 вересня. Я дещо сумніваюся, що це буде саме 1 вересня. Можливо, це буде 15 вересня, або 1 жовтня. Але при такій одностайності громади, мешканців, депутатського корпусу, підтримці з області, вони здатні забезпечити те, що ця школа буде відновлена і вона буде функціонувати.
