З Донецька — у Дружківку, а звідти, разом із 48 собаками, — на Черкащину. Волонтерка Юлія Білобородько восени 2025 року переїхала до села Хлистунівка через російські обстріли. Деяких тварин вона забрала із собою, інших вивозили волонтери.
Суспільному Юлія Білобородько розповіла: собак залишали люди, які евакуювалися, або військові під час ротацій. Тепер щодня доглядає за тваринами, допомагає евакуйовувати інших із прифронтових територій та облаштовує побут на новому місці.
Юлія Білобородько переселенка з Донецька. Виїхала з міста у 2014 році:
«Я в Дружківці з 2016 року. У 2014 виїхала з Донецька, а потім шукала, де мені зупиниться і вирішила в Дружківці. Десь у 2018 році я почула про проблеми в Дружківці, що у них були відлови: собак вивозили. І я зацікавилася: тварини в мене завжди були, але я ніколи не була в групах, не волонтерила».
Як розповіла Юлія Білобородько, у 2024 році приймали тварин з Торецька, звідки почалася евакуація.
«У 2024 році почалась евакуація з Торецька і шість місяців ми приймали тварин, а від нас волонтери, фонди, організації, вивозили їх. Не беруть з тваринами, люди вимушені кидати. Все одно є вихід, щоб не залишити свою тварину, можна щось пошукати для неї, якийсь прихисток, важче волонтерам це робити. Бо у нас їх десятки».
Під час обстрілу одного з ринків у Дружківці хвилювалася більше за тварин, згадує пані Юлія. Тоді зрозуміла, що треба виїжджати.
«Був сильний обстріл у нас по центру. Вдень вдарили сім шахедів — розбили ринок. Коли були прильоти, я вже хвилювалась і не стільки за себе, стільки за тварин, які в мене були на перетримці. Тому що там поряд прилітало. У мене є відео, де все побите, поруйноване, але собаки цілі залишилися. І я зрозуміла, що це вже остання крапля, — треба їхати».
Коли виїжджала з Дружківки, у Юлії Білобородько була частина собак у вольєрах, інших тварин годувала у місті.
«На момент, коли я виїжджала з Дружківки, в мене було 11 собак у вольєрах, три моїх. Інших я годувала на локаціях. Це були вуличні собаки: привозили військові з "передка", годували їх, залишали собі, мінялися локації. Ротації, військові уїжджали — тварини залишались. Хоч ми й тут оселилися, але якось виходить: не живемо, а проживаємо. Немає відчуття дому, мені здається, це тимчасово».
Переселенець Віктор Коба розповів, що волонтерка прихистила і його, і собак з цуценятами:
«У мене вісім своїх собак на тій стороні, девʼять цуценят і прийомна їхня мама з роботи».
Волонтерка Юлія Білобородько розповіла про те, як облаштували побут на новому місці:
«Тут я набираю воду, коли вона є в колодязі, й тут мию їхні миски. Квіточки у нас теж з Дружківки мої. Їх розбило, вони приїхали взагалі без єдиного листочка, але виросли за місяць, теж їх евакуювали. Звісно, додому є мрія повернутися, але є мозок, який говорить, що такого не буде. Але мрії, звісно, є: прилаштовані собаки, щоб люди до тварин ставилися по-людськи, забирали своїх тварин, не кидали, не зраджували, бо це такі віддані створіння. Не знаю, як можна зрадити собаку».
