Луганчанин Євген Малафєєв після поранення, яке отримав на війні, потрапив на реабілітацію до Черкас та зрозумів: місто припало йому до душі. Тут і знайшов кохану, з якою будує сім'ю. А ще — Євген знайшов себе у спорті — грає в настільний теніс.
Він став одним з двадцяти спортсменів, хто представляв Україну на ветеранських змаганнях Invictus Germany Sports Festival 2026 у Дюссельдорфі. Про своє рішення стати до лав ЗСУ, реабілітацію та спорт Євген Малафєєв розповів в інтерв'ю Суспільному.
Євген Малафєєв родом з Луганська, з якого був змушений виїхати через російську окупацію. Своє нове життя розпочав у Дніпрі, де у 2022 році долучився до лав ЗСУ.
"Це було в березні. Вирішив долучитися, адже дістали росіяни. Коли вони вторглися, я думаю: ну все, гади, зараз ви отримаєте. От і пішов до військкомату".
Опісля Євген пройшов навчання.
"Там я зацікавився настільним тенісом, хоч до цього ніколи не грав. Там в нас був старенький стіл і після занять ми ввечері грали. Ну, у когось знайшлась ракетка, хтось там потім привіз ще одну, і ми нумо грати. Мене це дуже зацікавило. Відтоді я займаюся тенісом".
Після навчання потрапив на Дніпропетровщину, згодом — на Запорізький, Донецький та Херсонський напрямки.
"Найважче було в Авдіївці. Ми прикривали вихід і своєї бригади, і суміжників. Там я отримав поранення. Це були міські бої, я отримав кульове поранення руки. Ми тоді ще перекрикувалися з ворогом, він мені кричав з того боку — узурпаториЦе особа, яка незаконно захоплює владу в державі або протизаконно привласнює чужі владні повноваження чи права. Я народився в Луганську, а літо в бабусі проводив в Авдіївці, а тут приїжджає якийсь окупант і кричить мені узурпатори. Я йому гранату закинув. Не знаю, як там з ним було. Але перло росіян, як сарани".
Як розповів Євген, куля пройшла повз ліву долоню наскрізь.
"Це важке поранення, у мене нема кісток тут. Але, звісно, мені й пощастило. У момент поранення я накинув собі турнікет на руку. Потім ми були вимушені відступити з цієї точки, потім ми ще утримували позиції. Я з пораненням побратимам допомагав — подавав патрони, боєприпаси. А в цей час росіяни починають брати в кільце. Ми по рації просимо відійти, нам командування дало згоду. Ми перебігаємо, а навколо пулі свистять, ніби в кіно, але це в тисячу разів страшніше. І це закарбувалося пам'яті на все життя".
На реабілітацію захисник потрапив до Черкас.
"Мені хотіли встановити імплант, але він не прижився. Тут мені його видалили. Аби на руку наросла шкіра, мені її пришили до живота. Скажу чесно, це були найважчі часи. Я тут був сам, геть нікого. Всі побратими були або на війні, або загинули. Підтримували лише друзі-переселенці. Був пригнічений стан від того, що ти безпомічний. Після роботи з фахівцями — мій стан покращився. Мені відшили руку, все загоїлося".
Оскільки Черкаси припали до душі Євгену — вирішив залишитися тут жити. Тут знайшов кохання свого життя і нині разом планують весілля.
"Отак життя з чогось поганого перейшло у таке гарне".
Про ветеранський спорт дізнався від своїх друзів-переселенців. Тож вирішив спробувати й свої сили, оскільки полюбив гру в теніс.
"Друг побачив в інтернеті і каже: Женя, ти ж захоплювався тенісом. Він колись мені навіть ракетку дарував. Я прийшов на заняття від МСК «Дніпро», там був хороший тренер Ігор Дудка, він, на жаль, пішов із життя. Він починав нас тренувати. Зараз у нас тренер Валентина Федоренко, дуже хороша.
Я коли потрапив на перше тренування, то побачив як там хлопці грають з більшими травмами, ніж в мене. І я подумав, що теж так зможу і повірив в себе. Став ходити регулярно на тренування. Я ніколи не пропускаю тренування, тому що це дисципліна тіла та духу. Адже раз пропустиш заняття і все — м'язова пам'ять вже не та. Вже ти не робиш той чіткий рух. Теніс — доволі складна гра. Окрім технічних рухів, потрібно розвивати психологію гри, виставляти тактику, прочитати противника, його слабкі місця".
Основний вид спорту, який для себе обрав ветеран, — теніс.
"Інше я додаю, коли маю час. Наприклад, веслування на тренажері «Концепт-2». Хлопці мені розповідали про його особливості, я його освоїв. Волейбол сидячи для мене було здивуванням. Я дума, що це не активна гра, а виявилося, що дуже цікава і командна гра, ще й досить активна. І там теж є і стратегія, і тактика, і психологія. І там команда — це дух, це братерство".
Аби спробувати свої сили на міжнародному рівні, Євген Малафєєв подав анкету на участь у турнірі "Invictus Germany Sport Festival 2026", який проходив у Дюссельдорфі.
"Я пройшов реєстрацію, вона була доволі складна. Там було багато запитань, але я на все відповів. Через деякий час прийшли списки тих, хто пройшов, з наших пройшов лише Олександр Скринський. Я трохи засмутився, але відчував ніби має статися якесь чудо. Я тоді навіть купив сумку спортивну і сказав своїй коханій, що це для Німеччини, а вона каже: то ж тебе немає в списках, а я їй — нічого, щось буде".
Із вірою в чудо ветеран отримав дзвінок, який підтвердив його участь у міжнародному турнірі.
"Організатори повідомили, що хтось із хлопців захворів і не може поїхати і що я можу на його місце, але в мене є один день на збори. От сьогодні дзвонять, а завтра ввечері треба вже виїхати. Я сказав, що все зроблю, щоб поїхати. Я просто не міг повірити, це дійсно такий збіг обставин, якийсь випадок щасливий. Не дарма ж цю сумку взяв спортивну. Я швидко-швидко зібрався".
Та виникли проблеми з дорогою, розповів спортсмен.
"На потяг, яким мав їхати Олександр Скринський не залишилося квитків, тож довелося шукати інший шлях. Я доїхав до Сміли, де сидів п'ять годин, звідти на Київ, а вже звідти до Львова й звідти вже поїхав далі. Ну але що, ми ж військові, нам не звикати до якихось труднощів".
На змаганнях захисник брав участь у трьох видах спорту: настільний теніс, волейбол сидячи та на тренажері "Концепт".
"Я потрапив на ті секції, на які записувався той хлопець, у якого не вийшло поїхати. У волейболі сидячи ми здобули перше місце. Наші суперники були досить потужні. А підтримка — то взагалі, і аплодисменти, і зірваний голос".
Як розповів Євген Малафєєв, українська команда здобула чимало призових місць у різних дисциплінах. За його словами, попри спортивний азарт, головною метою заходу були не медалі, а спілкування, підтримка та єднання ветеранів з різних країн. Ветеран пригадав партію гри в тенісі:
"Останній свій матч, коли в теніс грав, то прям затамував подих до останнього. І в кінці м'ячик раз і на сітці зависає, а там все вирішував останній гол — або йому впаде на стіл, або мені. І він падає мені, і я програю. Трішки засмутився, але нічого, попереду нові звершення".
Атмосферу фестивалю ветеран назвав дружньою, а нагородження — одним із найемоційніших моментів поїздки.
"Всі хлопці з команди молодці. Прям так швидко серце б'ється — українець на п'єдесталі, йому вручають нагороду. Це було дуже потужно. Нам організатори видали жовто-синю форму. У тих своя форма, у тих своя. Коли на врученні вже в кінці відіграла музика, така пауза, і ми заспівали гімн, на трибунах були наші вболівальники. Це було дуже потужно. Мені сподобалося".
Нині ветеран має цілі — здобувати все більше перемог.
"Потрібно тренуватися і ставати краще. Мені хочеться набувати досвіду, здобувати перемоги. В українців дух перемоги в крові. Щоб нас всі знали, бачили, що ми в спорті найкращі, і що Україна зе бест".
