Черкащанка Марина Снига просить підписати посмертну петицію своєму братові Дмитру Овчарику про присвоєння звання Героя України. Він загинув 3 липня 2025 року під час виконання бойового завдання у Сумській області.
Довгий час родина не знала про його загибель, тож вважали його безвісти зниклим, розповіла Суспільному Марина Снига.
Як розповіла Марина Снига, у дитинстві її брат Дмитро Овчарик був непосидючим.
"Він був щирий, веселий, а ще мав такий голосний сміх, від якого не можна не радіти".
За її словами, Дмитро став для неї опорою та підтримкою в житті й завжди захищав перед іншими.
"Було зателефоную до нього, розповідаю, що щось трапилося, а він: сеструха, не плач зараз все вирішим. Так і було завжди, він тримав своє слово і завжди був готовий прийти на допомогу".
Як розповіла пані Марина, її брат долучився до лав ЗСУ 3 грудня 2023 року. Пройшов навчання в Іспанії
"Після проходження базової підготовки підписав контракт з 80-ю ДШВ. Був розвідником-сапером. У 2025 році став командиром розвідроти. Для себе прийняв рішення, що він не буде сидіти і ховатися, він піде боронити країну".
Та, як додала, ніхто з родини не знав про рішення брата стати на захист України.
"Він коли вже пройшов ВЛК і готувався до служби, тоді сказав родині, відмовляли, звісно, але він впертий і наполегливий був. За свою впертість отримав позивний «Бізон» від побратимів"
Марина Снига розповіла, що її брат брав участь у боях на Курському напрямку, де отримав поранення.
"Куля пройшла через ліве плече, внутрішні органи і зупинилися в черевний порожнині, потім отримав осколкове пораннення FPV-дроном, сильне обмороження ніг. Після лікування мав можливість списатися з служби, але не міг кинути побратимів в тому пеклі, вони для нього були, як друга сім'я і повернувся до служби".
Після Курського напрямку Дмитра перевели на Сумський напрямок. Там він вийшов на бойове завдання й зник безвісти.
"Довгих дев'ять місяців він був безвісти зниклим. У жовтні 2025 року провели евакуацію тіл з позиції: забрали з позиції рештки тіл брата та його побратимів. По трьох побратимах був збіг ДНК, але по брату не було збігу. Робили ДНК з нігтів, які були у берці, але, як виявилося, то була нога не його, а побратима. Потім ми ще пів року чекали, щоб зробити повторне ДНК. Ми їздили на опізнання, але опізнавати не було з чого, був лише чохол від його телефону".
Тому, як зазначила пані Марина, мали надію, що збігу не буде, а брат — живий.
"Ми не переставали шукати його. Але дива не сталося. Він загинув під час виконання бойового завдання 3 липня 2025 року у селі Садки Сумської області. Поховали ми його 18 квітня 2026 року на батьківщині в селі Бакаївка. Брат завжди боявся не загинути, а не повернутися додому, щоб його захоронили".
Нині сил триматися на плаву дає петиція, яку створила Марина.
"Щоб йому присвоїли звання Героя України. Сподіваюся, вийде назбирати потрібну кількість. Ця відзнака для мене не про гроші чи пільги, ми навіть готові написати відмову від цього. Для мене — це пам'ять про найдорожчого і про його подвиг перед Україною, адже на його рахунку не один десяток ворожого війська, тяжкі напрямки, найгарячіші бойові позиції".
З пам'ятних речей береже його форму та прапори.
"Фото, які я ніколи не зніму і не заховаю в шафу. У мене відвене особливе місце в кімнаті для нього — серця та душі. Він був, є і буде мені відданим братом, частиною душі і серця. Він той, ким я буду пишатися до кінця своїх днів".
За час служби Дмитро мав відзнаки.
- Медаль "Захиснику Вітчизни";
- Орден "За мужність третього ступеня";
- Нагрудний знак "Ветеран війни" — учасник бойових дій;
- Нагрудний знак "Золотий Хрест";
- Почесна відзнака за особисту мужність та відвагу;
- Почесний громадянин Манастирищини (посмертно);
- Орден "За мужність другого ступеня" (посмертно).
