25-річний американець Джейкоб Маркотт третій рік живе у Золотоноші — працює інструктором з екстремальних видів спорту для ветеранів та дітей.
Він служив у військово-повітряних силах США, а після цього зайнявся волонтерською діяльністю, розповів Суспільному Джейкоб Маркотт.
Інструктор з екстремальних видів спорту Джейкоб брав участь у реабілітаційному проєкті для українських ветеранів. За цього словами, два з половиною роки він теж проходив службу у себе на Батьківщині:
«Я хотів бути військовим, тому що подобається допомагати людям. І я дуже люблю мою країну. Після демобілізації я працював з організацією "Goodsports International"».
Саме завдяки цій міжнародній організації Джейкоб уперше приїхав до України як волонтер. Хотів допомагати людям у Європі тим, що вміє найкраще, через екстремальні активності. Екстримом він захоплюється ще зі школи, а досвід інструктора здобув у проєктах у США. Волонтерив у Словаччині, згодом приїхав в Україну. Побував у Вінниці, Кривому Розі та Києві. Зрештою вирішив залишитися в Золотоноші.
Українську мову Джейкоб почав вивчати під час першого візиту до України. Складно, але хоче спілкуватися без перекладача:
«Під час першого візиту я знав кілька слів: добрий день, до побачення, смачного, просто "вітаю". Вдруге я був у таборі тут і мав говорити з дітьми без перекладача, без допомоги. Дуже важко вчити, але якщо треба говорити, я знаю легші слова і люди можуть зрозуміти, що я хочу сказати. "Драбина"— це важке слово. І буква И. Ми ідемо — важко сказати».
За словами Джейкоба, часом непросто зробити навіть крок назустріч власним страхам. Він допомагає їм випробувати свої сили через екстремальні заняття на скеледромі, шаленій гойдалці, мотузковому парку. Це частина реабілітації для ветеранів:
«Мені подобається екстрим, тому що це важко. Багато людей на скеледромі бояться і хочуть злізти. Але кажу: "Давай" — і вони роблять ще один крок, і потім ще один, попри страх. Вже нагорі кажуть: я це зробив!».
Віталій Мельник приїхав до табору з дружиною і двома синами. Він служив у 118-й бригаді територіальної оборони. У 2024 році отримав поранення, і відновлення досі триває. На «Шалену гойдалку» наважувався не одразу — боїться висоти:
«Я боюсь висоти, але тут я вважаю, що переступлю цей страх. Мені сподобалось. Таких гострих відчуттів щодня отримати важко — тут це трошки підіймає дух, тонус і я вважаю — воно потрібно нам. Тут нові враження, нові відчуття».
Разом із Віталієм випробування проходила і дружина Тетяна:
«Ну як підіймати — було нормально, а коли опускали вже той момент страшнувато було трошки».
Для Дмитра Федяя це теж новий досвід. З військової служби його звільнили два місяці тому, адже він самостійно виховує дитину. За його словами, в такому випробуванні брав участь вперше. Але після фронту адреналін ще не вщух і в екстримі є потреба:
«Страх я вже втратив там, а зараз повертаюсь до життя. Коли ти вертаєшся звідти, ти ще довго думаєш про те, що було там, сни сняться погані. А тут крутишся — мирне, спокійне життя».
Джейкоб теж знає — що таке діяти в умовах стресу. До України приїхав волонтерити вже після початку повномасштабної війни, розповів він. Попри небезпеку, вирішив залишитися:
«Я був військовим в Америці і багато тренувався діяти у стресових ситуаціях. Одного разу на вокзалі, думаю, бачив шахед. Бачив, як військові збивали його. Золотоноша, думаю, безпечніше місце. Це не Черкаси чи Київ. Не страшно».
Пережите залишає слід не лише у військових, Джейкоб, а і в їхніх родинах. Тому з людьми, які мають травматичний досвід, намагається бути обережним:
«У всіх людей є травми, просто вони різні. До них треба ставитися з повагою і обережно. Не лише ветерани мають травми, це і їхні жінки, і діти. Не можу вільно спитати про тата, бо не знаю, де тато і чи повернеться тато назад».
За час волонтерства Україна стала для Джейкоба близькою. Любить не територію, а людей, розповів Джейкоб. А ще — національну кухню:
«Борщ мені дуже подобається і голубці. Коли бабуся готує борщ — це дуже смачно».
Джейкоб має мету — допомагати й далі українцям, які проходять непростий шлях повернення до мирного життя. Буде тут стільки, скільки в ньому матимуть потребу:
«У мій перший приїзд, я знав про Україну до війни. Я бачив, як українці продовжують будувати будинки, відновлюють їх. Мене надихає — бачити, що країна у війні не зупиняється, а продовжує зростати й розвиватися, а не лише захищати кордони».
На Різдво цього року Джейкоб хоче поїхати на гостину додому у штат Нью-Гемпшир, в рідне містечко Піттсфілд. Буде розповідати, що в Україні досі триває війна, але українці сильні вистояти.
