Скелястий каньйон, утворений льодовиком, розташований за годину їзди від Черкас, а саме у Кам'янці. Окрім каньйону і набережної річки Тясмин, є маєтки та терасний парк, збудовані останнім дворянським родом, який володів цими землями.
Про цікаві місця Кам'янки — мініподорож Суспільного. Це — другий матеріал із тревел-серії "Відпочинок на мінімалках".
Від Черкас до Кам'янки — 62 кілометри: їхати одну годину і чотири хвилини. Дорога до пункту призначення, за спостереженнями кореспондентів Суспільного, загалом нормальна. За винятком лише кільцевої розв’язки перед Смілою і трохи за нею.
Що можна подивитись у Кам’янці, запитали у місцевих жителів:
"У нас на схилах є музей. Там є виставка. Мене вразила дуже. Є симпатичний парк. Можна подивитися на тренування молодих футболістів на стадіоні", — розповіла місцева жителька Олена Роговська.
Олена Опальнік додала:
"Каньйон у нас, музей, є сакурова алея, але вже відцвіла, парк є, музична школа. Кам'янка загалом дуже гарна, можна пройтись вулицями, подивитись як пахнуть іриси. … заробляю відпускні".
В історичний музей можна потрапити з понеділка по п’ятницю з дев'ятої ранку до 16:00. У вихідні — за попереднім замовленням. Безоплатно туди можуть пройти військовослужбовці, діти-сироти та позбавлені батьківського піклування, а також члени родин загиблих у війні та зниклих безвісти.
"У 20-х роках тут було розміщена Чигиринська ЧКЧигиринська надзвичайна комісія (ЧК) та каральні органи, що діяли в місті на початку радянської окупації та під час Голодомору (1920-1930-ті роки) — були тут більшовики. У роки війни тут був госпіталь. Потім — поліклініка, музична школа, з 1995-го року тут історичний музей", — пояснила завідувачка історичного музею Тамара Гордієнко.
Перший зал – для змінних мистецьких експозицій. Інші кімнати присвячені історії: від кам’яної доби – до сучасності, зазначила Тамара Гордієнко:
"Унікальним є скіфський меч, який належить до шостого-п'ятого століття до нашої ери. Є в експозиції козацька коса, яку козаки використовували як зброю".
Цей будинок, як розповіла Тамара Гордієнко, належав місцевим дворянам — родині Давидових. Вони володіли містом і навколишніми землями з початку 19 століття і до 1917 року.
"У нас є ще один будинок, де була їдальня і жила прислуга. Далі є ще одне приміщення. За Давидових — погріб-льодник. А коли тут було ЧК, там вони вели допити холодноярців".
На території заповідника діє ще один музей. Його називають "Зеленим будиночком". Туди журналістів провела наукова співробіниця музею Тетяна Джулай. У центральному парку за пакетами схований Пушкін:
"Скульптура Олександра Пушкіна знаходиться з 1975 року в парку. Пушкін двічі бував у Кам’янці. Приїжджав до своїх друзів Раєвських, а потім до Давидових. Коли ми переживаємо період декумунізації, такі пам’ятники повинні були зноситися. Поки що немає технічної можливості. Хотілося б не просто викинути, а знайти таке місце, де воно продовжило своє існування".
За словами Тетяни Джулай, парк великий — терасний. Це коли алеї ділять парк на яруси. Він датується 18 століттям. Там зберігся унікальний грот кінця цього століття, який, зі слів пані Тетяни, свого часу поєднував одразу кілька функцій:
"Наш грот — це пам’ятка архітектури і історії кінця 18 століття. Гроти часто використовувалися як ландшафтна архітектура, декоративна. Вони оздоблювалися фонтанами, скульптурами. Особливість нашого гроту, що це і декоритивна, і ландшафтна, і господарська скульптура. Його використовували як сховок від спеки, як місце, де можна відпочити. В останні роки він був сховищем для продуктів і вина".
Нині грот використовують в культурних цілях., додала пані Тетяна:
"Тут роблять виставки, презентації. Температура тут підтримується 17-18 градусів навіть у спеку. І тут є така цікава форма, яка звужується догори і є отвір. За переказами, через цей отвір для власників маєтку подавали їжу, де він міг приймати обід і спостерігати за прекрасним видом з гроту".
Терасами парку можна дійти до ще одного музею – літературно-меморіального. Працює він за таким же графіком, як і історичний. Там можна замовити екскурсію, додала Тетяна Джулай:
"Раніше це був музей Петра Чайковського та Олександра Пушкіна. Але у зв’язку з декомунізацією у музеї провели реекспозицію: повернули назву «Зелений будиночок», яка зустрічається в документах 19 століття".
Нині будинок має свій автентичний вигляд, розповіла музейниця:
"У цьому будинку проводилися зустрічі, чаювання, тут можна було скористатися бібліотекою, пограти в більярд, зайнятися музикою. Прикладом того є вітальня, де розташований старовинний рояль, який зберігся ще з 19 століття, пережив роки Другої світової, коли тут було німецьке казино. Його відреставрували. Виробники понад 300 років випускали інструменти, але тепер займаються лише ремонтом і підтримкою".
Наповнення музею — це речі 18—19 століття: велика колекція музичних інструментів, меблів, елементів декору та особисті речі господарів маєтку. Деякі можна не тільки роздивлятися, а й брати до рук.
Тетяна Джулай показала стежку, якою можна спуститися до Тясминського каньйону, який видно із тераси "Зеленого будиночка".
Вздовж Тясмину можна комфортно гуляти. Там є доріжки, вимощені плиткою. Є місця для перепочинку. Можна підійти до самої води. Місцеві кажуть, що ширина річки була від одного берега до іншого. Але збереглися глибокі місця.
У музеї повідомили, що можна замовити екскурсію на човнах, яка триває 30-40 хвилин. Там можна почути про історію заповідника та каньйона. А ще можна замовити пішу екскурсію.
У березні 2026 року паводок зруйнував один з трьох шлюзів місцевої дамби. Як це було – Суспільному розповідав міський голова Кам'янки Володимир Тірон:
"Під натиском величезних вод, льоду, саме паводку, кульмінація його була в п’ятницю, і під цим натиском не витримала одна із трьох шандорів цієї гідроспоруди. Тротім на підставі цього експертного висновку замовити проєктно-кошторисну документацію — це дорого і не скоро, на все це треба час, але людям це не зрозуміло, є проблема — вони хочуть рішення".
Коли велика вода пішла, Тясмин пішов своїм природним руслом. Зараз човни місцевих іржавіють на березі. Ходити по воді їм нема де.
Є місток, з якого можна ловити рибу. На іншому березі видно скелі кам’яні, через які Кам’янка отримала свою назву.
У музеї розказали, що однією з версій утворення каньйону є льодовик, який зупинився тут, у Кам’янці. На доказ цього є реліктові мохи, які знайшли науковці на цих скелях. Знизу краще видно висоту скель, але видно і стан води. Торкатися рукою її не хочеться взагалі.
14-річний Богдан Чуприна — один із місцевих рибалок. Він розповів, що проводить тут кожен день на канікулах:
"Ловиться. Зазвичай, щука, окунь. Гарно ловиться, бо корму в неї небагато тут".
На автостанції дізналися, що останній автобус до Черкас іде о 17:00.
