На Черкащині є дерева, які росли мільйон років тому, посеред сіл досі стоять володіння княгині Єлизавети Кантакузіної-Сперантської, а під товщею води приховано цілі затоплені села. Це все можна побачити на лівобережжі регіону — Золотоніщині, розповіла Суспільному завідувачка Васютинського дендропарку Ольга Радько.
Аби показати ці місця та дослідити, як розвивається зелений туризм регіону, Суспільне проїхало понад 200 кілометрів. Це — шостий матеріал із тревел-серії "Відпочинок на мінімалках".
Аби потрапити до Золотоніщини потрібно перетнути Дніпро і один із способів — це Черкаська дамба. Вона — найбільша в Україні: довжина її становить 13 кілометрів її можна перетнути орієнтовно за 10 хвилин.
Охопити всю Золотоніщину за день неможливо. Суспільне дослідило її південну частину. За 40 хвилин з Черкас дісталися одного з найбільших населених пунктів району.
Васютинський дендрологічний парк
Перша локація: Васютинський дендрологічний парк. Завідувачка дендропарку Ольга Радько розповіла, що на його території є реліктові дерева:
"Наш дендропарк заснований 14 квітня 1977 року. На його території ростуть реліктові дерева, рідкісні дерева з різних куточків світу. Це такі, як дерево ґінкго — це найстаріше дерево на землі, яке бачило динозаврів".
Дерево ґінкго Білоба з’явилося ще понад двісті сімдесят мільйонів років тому. Воно пережило динозаврів і збереглося до наших днів майже без змін. У парку вражає арка з трояндами:
"Арка з троянд дуже ефектно виглядає, але в цьому році погодні умови такі склалися, що вона дуже підмерзла", — пояснила пані Ольга.
Васютинський парк — зелена колекція рослин з усього світу посеред Черкащини. Вхід безоплатний, водночас відвідувачі можуть підтримати його розвиток, залишивши добровільний внесок у спеціальній скриньці. Такої підтримки, каже Ольга Радько, парк потребує особливо, адже державного фінансування він не має. Нині його утримують на кошти меценатів родини Душейків та завдяки добровільним внескам відвідувачів.
"Васютинському Дендрологічному парку майже 50 років. Тут росте понад 600 видів дерев, кущів та рослин. Тож не Софіївкою єдиною багато наша Черкащина".
Пʼятачок у Вереміївці
У сусідньому селі – Вереміївці зустрічаємося з місцевими жителями, які провели нас маловідомими куточками та поділилися історіями, що зазвичай залишаються поза туристичними маршрутами. Перша локація — "Пʼятачок".
"Цю ділянку місцеві називають «П’ятачок». Сакральне воно для них, адже саме звідси видно старе село Вереміївка, яке було затоплено під час створення Кременчуцького водосховища. Це велика трагедія шо людей переселили, зірвали зі свого місця і ці історичні місця лишилися навіки під водою", — розповіла Наталія Брусник.
Велика Бурімка і її млини
До млинів можна підʼїхати дорогою, яка вела до володінь княгині. Нині ж до того, що від них залишилося. Директорка Великобурімського історико-краєзнавчого музею Ольга Чередніченко провела екскурсію млином:
"Він був побудований княгинею Єлизаветою Кантакузіною-Сперанською ще у 19-му столітті".
Відтоді, додала, у стінах млина робота тривала до 2000-го року, доки його, не підпалили конкуренти.
Ще одна пам’ятка, яка збереглася до наших часів, хоч і в напівзруйнованому стані — князівські стайні.
"Тут розводили багато порід елітних коней. На території Великобурімського парку було прокладено понад 20 спеціальних алей для кінної поїздки", — розповіла пані Ольга.
Стайню зводили з місцевої цегли, тут була облаштована вентиляційна система, а також передбачені окремі кімнати для працівників конюшні. До кімнати конюха, який доглядав за кіньми, на жаль, потрапити не вдалося через зарості чагарників.
Це все, що лишилося від колишнього палацового комплексу княгині. Місцеві колись доглядали за локаціями — нині ж не вистачає ні рук, ні коштів. Державного фінансування немає, тож територія потроху занепадає, попри те, що зберігає в собі цілий пласт історії села, розповіла пані Ольга.
Старий Мохнач
Лісова дорога веде до села Старий Мохнач. Там є сільська садиба, де можна зупинитися на ночівлю й відчути місцевий побут і традиції. Про них Суспільному розповіла місцева жителька баба Ганя. Ганні Тесленко – 88, і вона одна з небагатьох жителів села, хто прожив тут усе життя.
"Не було нічого гарного, голодовка була при мені. Так хотілося їсти шо хай Бог милує. Були в матері платки та спідниці, оті давні, то поміняла за макуху, її їли".
Завершивши розмову, дізналися, що в хатині навпроти, де колись жили її сусіди, нині діє етносадиба "Старий Мохнач". Показати етносадибу погодився її власник — Віктор Мірошник, який саме чекав на гостей.
"Тут дуже цікаво, особливо весною, коли співають солов’ї. це цілу ніч ти слухаєш солов’їв", — розповів пан Віктор.
Окрім цього, гості можуть замовити екскурсії, майстер-класи, а також вирушити в прогулянку човном однією з найбільших лівих приток Дніпра – річкою Сула.
Нині у селі не залишилося жодного підприємства, а більшість будинків пустує. Водночас село поступово оживає завдяки розвитку зеленого туризму.
"Це річка називається Мохнач. Нею місцеві колись переправлялися на той бік Сули, нині ж це місце слугує для них місцем для риболовлі та заготівлі очерету".
Більшість локацій, де ми побували, – безоплатні.
