Жителька села Собківка Дмитрушківської громади Меланія Лишаєватенко виховала шістьох дітей, має одинадцятьох онуків. Нещодавно її відзначили почесним званням "Мати-героїня".
Про виховання дітей, сімейні цінності та власні життєві принципи Меланія Лишаєватенко розповіла Суспільному.
У родині пані Меланії 25 людей — діти, невістки, зяті та онуки. Найстаршому сину 36 років, наймолодшій доньці — 27.
"У мене родина вже велика. Якщо рахувати моїх дітей, невісток, зятів і внуків — нас 25. Найстарший у мене Сергій — він родився в 1990 році, йому зараз 36 років. Після нього йде Андрій, йому 35 років. Потім Саша — 33 роки, Таня — 32 роки, Вова — 29 років і Аня — 27 років. Одна дитина в три місяці померла, але його не враховують при нагороді, але у мене шестеро, я виховувала шестеро дітей".
Жінці нині 55 років. Вона розповіла, що вже 16 років живе з другим чоловіком Василем, який став для її дітей справжнім батьком:
"Їхній батько помер, я зараз живу з другим чоловіком, але він їм замінив батька, вони його дуже люблять. Вони йому як рідні".
За словами Меланії, звання "Мати-героїня" — це не лише про народження дітей, а насамперед про роки щоденної праці та відповідальності:
"Для мене це звання — це для всіх велика праця, любов. Це не лише про народження шістьох дітей, а про щоденне виховання їх, турботу, формування міцних моральних цінностей. Я дуже переживаю за дітей постійно. У мене чотири хлопці, двоє дівчат. От думаєш: «ой, щоб виросли», «щоб нікуди не влізли», «щоб ніде не цього», ну наче слава Богу".
Жінка зазначила: ніколи не ділила домашні обов'язки на "чоловічі" та "жіночі", тому всі діти змалку вчилися допомагати по господарству:
"Та мені не було важко ніколи. У мене хлопці могли їсти зварити, могли в хаті прибрати. Як помагати, то всі допомагали одинаково. Наразі вони поженилися, і їхнім жінкам дуже добре. Вони їсти варять, вони за дітьми дивляться".
Нині більшість дітей живуть окремо, однак родинний зв’язок залишається міцним, прокоментувала пані Меланія:
"При будь-якій нагоді діти приїжджають до мене. Якщо приїхав один, телефонує іншим. Хто зміг — той приїхав. У нас, як то кажуть, ворота не закриваються. Вони у вайбері організували групу. Один одному допомагають. У кожного якісь проблеми є. Можуть фізично допомогти, можуть матеріально. Вони просто допомогли, і все, і забули".
Своїх дітей, як прокоментувала жінка, намагалася навчити самостійності та вмінню робити правильний вибір:
"Насамперед, повага. Щоб повага була один до одного. До старших людей. Чесність. Відповідальність. Щоб вони могли відповідати за власні вчинки і самостійно приймати рішення. Я з дітьми ніколи не сварилася. Якщо вони щось зробили погане, я сідала і говорила з ними. Я їм розказувала, що хороше, що погано".
На запитання про труднощі багатодітного материнства, жінка відповідає так:.
"Я нічого не вважала складним. От питають: "Ой, тобі, мабуть, тяжко". А я: чому? Одну дитину виховати чи шестеро — мені було однаково. Вони завжди були біля мене. Вони мені завжди допомагали. Я не відчувала, що їх шестеро".
Тепер Меланія має одинадцятьох онуків і зізнається: любов до дітей передалася й на них:
"Я своїх онуків бавлю з місяця. На мене ніхто не боїться залишити. Лишають на тиждень, на два тижні без батьків. В мене ниркова недостатність, я зараз на гемодіалізі. Маю першу групу інвалідності. От я могла б сидіти вдома, але я стараюся, іду на ринок, на базарі торгую, заробляю гроші. Не тому, що діти просять. Я хочу їм зробити приємно. День народження — хочу подарунок подарити. Онукам хочу щось добре зробити. Ось я цим живу".
Найяскравіші спогади про дитинство дітей пов’язані з природою та рідним селом, зазначила вона:
"Ми народилися в селі, в нас дуже гарне село, скрізь ліс. Я завжди ходила з ними лісом. Перші проліски — ми в лісі, перші гриби — ми в лісі. Вони в мене знають кожне дерево, як воно називається, кожна квіточка як називається. Я розмовляла з ними про природу".
На думку жінки, молодим сім’ям не варто боятися народжувати дітей:
"Я б їм сказала не боятися народжувати. Я не кажу, що шестеро. Це важко. Хоча б двоє. От діти виростають і пороз'їжджаються. А коли є ще одна рідна душа, тоді легше. Є до кого звернутися, є з ким порадитися, є до кого подзвонити".
Меланія розповіла, що на звання "Мати-героїня" чекала майже 20 років:
"У мене всі документи, в сільській раді були готові 20 років тому. А ці документи я збирала сама вже, ніхто мені не збирав. Я зайшла в інтернет, подивилася, що для цього треба, зібрала і подала сама".
Коли дізналася про надання почесного звання, першою новиною поділилася з чоловіком та дітьми. Відсвяткувати подію вдалося у сімейному колі, а тих, хто не зміг приїхати, долучили по відеозв’язку.
"На душі якась така радість, що не дарма я виховувала цих дітей".
