З яких питань і скільки разів на рік звертаються черкасці до місцевих депутатів? Пунктом 5 статті 10 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" передбачено, що у виборчому окрузі депутат місцевої ради зобов’язаний вести регулярний прийом виборців, розглядати їхні пропозиції, звернення, заяви і скарги та вживати заходів для оперативного вирішення.
Аби дізнатися, як депутати Черкаської міської ради девʼятого скликання здійснюють прийом громадян, Суспільне відвідало громадські приймальні керівників шістьох фракцій: "Слуга народу", "За майбутнє", "Європейська солідарність", партії "Голос", ВО "Батьківщина" та ВО "Черкащани" відповідно до вказаних графіків на сайті міської ради, адрес та годин прийому.
Як працює громадська приймальня депутата Черкаської міськради, керівника фракції партії "Голос" Віктора Євпака, з якими питаннями до них звертаються та чи ефективна така форма роботи — спеціальна розмова.
Громадська приймальня керівника фракції партії "Голос" у Черкаській міській раді Віктора Євпака розташована за адресою: вулиця В'ячеслава Чорновола, 9/1. Так зазначено на офіційному сайті Черкаської міської ради. Депутат приймає громадян кожної другої п'ятниці щомісяця з 16 до 18 години.
Першою Суспільне відвідало громадську приймальню депутата у зазначений день та час та вручило йому запрошення на інтерв'ю.
Пане Вікторе, ми не побачили на прийомі людей. Скажіть, чи відбувається тут прийом, чи є якісь зміни у звʼязку з воєнним станом і, взагалі, з якими запитами громадяни звертаються?
Інколи громадяни приходять сюди, як правило, за домовленістю. У мене дуже активна комунікація у фейсбуці. Це приймальна вже більше шести років тут.
А те, що там закодований замок, це не є перепоною для відвідування?
Це місце, де живуть люди. Це ОСББ і ми повинні також дотримуватися правил ОСББ. Це їхня безпека. Але ж, знову ж таки, завжди можна зі мною домовитися. Я даю код, і людина приходить на прийом.
Скільки впродовж 2025 року до вас було звернень громадян, скільки з них було через особисту комунікацію, а скільки через соціальні мережі, месенджери?
Ми намагалися підрахувати з командою. Це приблизно 5–6 тисяч звернень. Усі вони були через фейсбук і стосувалися конкретного питання, яке виходило на бюджет або було пов'язане з роботою транспорту. Ми їх вирішували або в телефонному режимі або через соціальні мережі. Тобто люди приходити фізично до приймальні бажання не виявляли, хоча приймальна є, вона працює.
Скільком людям вам вдалося допомогти і чи було це в компетенції депутата міської ради?
Якщо ми говоримо про мою каденцію, взагалі, то були десятки людей, особливо в перші роки. Зазвичай 95% звернень стосувалися матеріальної допомоги. В перший рік я не розумів, як це працює, і ми десь допомагали, вірили людям на слово, оскільки вони розповідали про свої потреби, проблеми. Наступного року я бачив тих самих людей з тими самими потребами. Вони інколи навіть забували, що були в мене торік. Тоді я побачив, що ця історія не про систему місцевого самоврядування, а про те, що люди зрозуміли: в країні багатьом людям непереливки, а тут є така модель і можливість отримати 500 або 1000 гривень. До речі, з другого року своєї каденції я перестав роздавати депутатський фонд — я давав свої гроші. Я людям говорив: дивіться, я депутатський фонд не роздаю, бо вважаю, що це гроші громади, які через бюджетні рішення ми надали депутатам, аби депутати роздавали іншим людям, тим самим, можна сказати, підкупляли виборців. Я буду давати від себе, якщо бачитиму, що справді є реальна потреба: хвороба, до прикладу. І так було декілька років. А потім почалася повномасштабна війна, запити трішки змінилися, і "ходуни" зрозуміли, що багато від мене не отримаєш, тож перестали ходити. Переважно писали люди і приходили з питань або забудови історичної спадщини Черкащини, або транспортних розв'язок. Багато запитів були пов’язані із допомогою військовим. У нас були навіть успішні кейси, коли нам вдалося вирішити питання фінансування певних військових частин.
Чи маєте ви наразі помічників і чи уповноважені вони в якийсь спосіб діяти від вашого імені?
Так, у мене є формально декілька помічників, але сказати, що конкретно люди знають, що до них можна звернутися, мабуть, не можу. Найкраще я бачу, що працює моя фейсбук-сторінка, де більше ніж 20 тисяч активних підписників. Більшість тих, хто звертаються – це люди, які живуть в місті Черкаси. Є людина, яка модерує, вивчає ці повідомлення, на першому рівні відповідь може надати вона, а якщо це потребує якоїсь комунікації зі мною, то далі вона скеровує це звернення до мене.
Зараз у депутатів Черкаської міськради немає депутатських фондів. Як ви вважаєте, чи правильне це рішення та чи доречно їх повернути?
Я вважаю, що це правильне рішення. Я вважаю, що зараз, коли в Україні велика криза, треба різати по-живому, щоб акумулювати якомога більше грошей на сили оборони. Навіть урізати потрібно ті програми, які важливі, але не настільки, як сили оборони. Це непопулярні рішення, і якщо депутат не боїться втрачати рейтинг і не думає про вибори, то він готовий про це говорити і за це голосувати. І я, до речі, показую свою послідовну позицію під час усіх голосувань, зокрема й під час попереднього, коли було голосування про кредит на 16 мільйонів євро на тролейбуси. Потім почалося відключення світла, і тролейбуси взагалі не працювали. Тобто, я хочу показати, що є декілька позицій, можливо, хтось досі вважає, що депутатські фонди потрібні, бо це люди, які потенційно потім прийдуть на вибори і проголосують.
Із якими зверненнями ви б хотіли, аби до вас приходили громадяни? Про що ви готові дискутувати наразі?
Я би хотів більше говорити зараз про волонтерський рух, про підсилення сил оборони і про збільшення можливостей для підприємців, які думають створити нові робочі місця: за рахунок чого будуть збільшені виногради їхніх працівників, які сплачують податки, наповнюють бюджет, з якого фінансуються, зокрема, й сили оборони. От я розуміюся на бізнесі, хотів би, щоб місто Черкаси допомагало і заохочувало тих, хто хоче релокувати свої підприємства до Черкас. Я вважаю, що зроблено в цьому напрямку дуже мало. Треба, щоб бізнес почувався комфортно. Про це я б хотів говорити.
Ви сказали про забудову історичної частини, що до вас зверталися містяни з цього питання. Якими були ці звернення: за чи проти? І чи вдалося вам, як депутату, долучитися до вирішення цього?
Я пригадую, це були два-три роки тому, звісно, йшла мова про Замковий узвіз. Як депутат, я приходив на мітинги декілька разів, я виступав в міській раді з цього питання і надавав слово активістам, які приходили до сесійної зали, аби висловитися з цього питання, тому що не кожен депутат мав бажання попрохати, аби їм надали слово. Ми голосували за петиції, звернення. Я, також Сергій Шмиголь, Володимир Друмашко, дуже багато переймалися цими забудовами. В основному це були питання Замкового звозу. Було ще одне питання, пов'язане з будівництвом, яке здійснював той самий забудовник в іншій частині міста, але те питання провалилося, я зрозумів, що людина просто використовувала мене, як депутата, щоб нагнати собі ціну і продати свої ділянки цьому забудовнику за більші гроші. І таке буває в житті.
Чи дієвий, на вашу думку, механізм громадянського суспільства як комунікація із представниками громадського сектору на сесіях? Чи ймовірним є подальше ухвалення того чи іншого рішення на рівні місцевої ради?
Теоретично так. Щодо мене особисто та й інших депутатів Черкаської міської ради, то я вважаю, що кожен депутат повинен спілкуватися з громадянами, а не жити в якомусь паралельному середовищі, своїй бульбашці і не розуміти їхні проблеми. І говорити треба чесно щодо усіх питань, тих же бюджетних. Я не бачу результативності, бо я представляю дуже маленьку опозицію, в якій зараз аж три депутати. Щоб ухвалити будь-яке рішення, треба 22 депутати. От є така більшість — вона промерська. І якщо заходить питання в ту більшість і міському голові, воно вигідне, то рішення буде ухвалене. Якщо проєкт рішення виходить від мене, навіть якщо це правильне питання, той факт, що його подає Віктор Євпак, вже його робить непрохідним. Ми неодноразово це перевіряли, наприклад, коли я виносив на порядок денний питання щодо фінансування військової частини. І це було декілька разів. Для мене ця історія є дуже прикрою в Черкасах.
Пане Вікторе, ви зазначили, що були звернення щодо громадського транспорту. Про що йшлося і чи вдалося таки розв'язати це питання? Чи є воно наразі актуальним?
Якщо ви спитаєте будь-якого депутата, то більшість звернень ми трансформуємо в запит, який спрямовують потім в департамент, що відповідальний за вирішення того чи іншого питання. І потім департамент в 99 % випадків дає якусь відписку. На цьому все закінчується. Бо депутат не є виконавчою владою. Все, що він може, — це бути місточком до виконавчої влади. Звернення громадян щодо транспорту стосувалися, або створення нової зупинки, або нової транспортної розв'язки до якоїсь місцевості, де живе певна кількість громадян, але автобуси, чи тролейбуси туди не їздять. Відписка буває такого плану, що "ми вивчаємо це питання, ми розробляємо транспортну модель, ми вийдемо до перевізників з цим питанням" і , як правило, нічого не роблять.
Ви сказали, що ефективність громадських приймалень наразі опосередкована. Чи є якісь інші причини? Чи є фактори, завдяки яким, на вашу думку, тут і тепер можна підвищити рівень ефективності громадських приймалень, якщо передбачена така інституція на рівні місцевого самоврядування?
З мого досвіду, єдина пряма демократія, яка працювала в Черкаській міській раді, — це коли люди приходили до сесійної зали з плакатами, з лозунгами і показували, що їх не дві людини, а їх багато. Пам'ятаєте історію, коли зрубали дерева на вулиці Лісова просіка? Це одне питання. Пам'ятаєте історію, коли перші бюджети повномасштабної війни майже не враховували належну підтримку ЗСУ? А податку з доходів фізичних осіб від військових зайшло дуже багато — більше ніж мільярд гривень, і тоді був рух "Гроші для ЗСУ". Так от, тільки коли громада збиралася під стінами міської ради, тоді були певні зрушення на якомусь етапі. Тобто, я вважаю: є влада міського голови і його виконкому, а депутати просто її легітимізують, голосуючи за те, що їм треба. Це моя особиста позиція як опозиційного депутата.
Наскільки активне у цьому суспільство? Чи змінився і як цей показник ефективності, який певним чином позначається і на роботі депутатського корпусу і виконавчої вертикалі?
Мені важко порівнювати з іншими містами обласного значення в Україні. Мені здається, що в Черкасах досить непоганий кістяк громадянського суспільства — людей, які є небайдужими до проблем міста. Особливо, наприклад, коли наприкінці кожного року йде громадське обговорення бюджету. Громадяни приходять, намагаються висвітлити якісь суперечливі моменти. Чи це впливає на остаточне рішення? Дуже, дуже опосередковано. Чи на початку нашої каденції, коли депутати виділили дуже багато земельних ділянок, як я вважаю, у результаті "чорних схем". Громадянське суспільство кричало, але це не спрацювало. Пам'ятаєте, скільки у нас земельних ділянок відходить під , я вважаю, чорну схему КП "Інвестбуд"? Так само громадськість виступає, але без результату. У нас була історія, в минулому році, здається, коли працювали над уточненням генплану міста і над детальним планом території, коли можна було відводити собі великі ділянки і змінювати їхнє цільове призначення. Тоді приходили якісь незрозумілі люди, які в чаті скидали, як себе вести на громадських слуханнях. І громадськість інша — активна, яка дбає про місто Черкаси, висвітлювала це, показувала цю корупцію. Але все одно він і нині там.
Яка, на вашу думку, схема реального народовладдя, щоб кожен мав власну думку і міг вплинути на остаточне рішення?
З мого досвіду реальна схема демократії — це вибори. І все. Тому треба відповідально ставитися до того одного дня, коли ти йдеш голосувати. Я зараз не говорю про себе і, взагалі, не думаю про вибори, не хочу, щоб виривали мої слова з контексту. Але люди думають: проголосуємо, як проголосуємо, а далі вже розберемося. Ні. Оце одне рішення — воно впливає на те, як ви будете жити мінімум п’ять, а зараз, як виявилося, і більше років.
Каденція депутатів міськради, яку ви представляєте, набрала чинності в грудні 2020 року. І згідно з Конституцією термін її чинності вже сплив, тому що це пʼять років. Чи вплинуло це на ефективність місцевого самоврядування у Черкасах і, зокрема, на вас як на депутата місцевої ради?
Чи є інша норма Конституції, яка говорить про безперервність влади? Якщо в нас немає виборів і інші кандидати не зайшли, то ми повинні виконувати роль депутатів і ухвалювати важливі для міста рішення. Особливо зараз, коли такий важкий період для критичної інфраструктури Черкас. У нас була надзвичайно важка зима, яку, я вважаю, місто Черкаси пройшло непогано. Зараз гостро стоїть питання доріг, і, сподіваюсь, це питання будемо вирішувати. Але, загалом, я б хотів, щоб прийшла інша депутатська каденція, відбулося оновлення влади, бо я бачу, що у людей є запит на щось інше.
На вашу думку, чи зазнає рівень громадянського суспільства в Черкасах якоїсь динаміки?
Я вважаю, що рівень громадянського суспільства після повномасштабної війни виріс в сотні разів, взагалі, по всій Україні. Це показує величезний сплеск волонтерства, жертовності і підтримки армії. Я людина всесвіту, багато подорожував до повномасштабної війни, маю багато зв'язків за кордоном. Так от, це унікальна історія: такого немає в світі взагалі. І те, що ми згуртувалися, не здалися і вже п'ятий рік чинимо опір, показує, що у нас є величезний запас громадянського суспільства. Звісно, на жаль, певна частина громадян виїхала за кордон. І, як показує статистика, тільки 44 % хочуть повернутися. Це величезна втрата для країни. Я вважаю величезною втратою, що ми відпустили 18–22-річну молодь. Можливо, за ці слова мене будуть критикувати, але цих людей ми не зможемо ніколи повернути. А це нові робочі місця, які потрібні Україні. Останнім часом я багато говорю про демографічне питання в контексті нашого родинного центру, тому що економіку створюють люди — ВВП на душу населення. Якщо кількість населення зменшується, то і обсяги економіки зменшуються; ми стаємо слабкішими перед наступною війною з нашим сусідом з півночі. А вона буде — цей сусід нікуди не дінеться. Про це я переживаю.
