Жителі села Шевченка на Черкащині зимують без централізованого газо- та водопостачання, а нині ще й без електрики. Тут зачинені пошта, медпункт і заклади освіти. У селі залишилися 170 людей.
Перестала тримати господарство, бо останніх курей поїла лисиця – село розташоване біля лісу, розповіла 89-річна місцева жителька Ніна Орел.
На в’їзді у село Шевченка людей вітає вказівник, а ще — табун козуль, які перебігають дорогу перед машинами. Магазин у центрі села — єдиний заклад двері якого відчинені, розповіла місцева жителька пані Ніна:
"Магазин у нас багатий, все що кому треба — все є. Я тут купую ковбасу, масло, цукерки, все таке, що мені треба".
За словами продавчині Тетяни Левчук, магазин у селі один, тож працює щодня попри морози та відключення електрики. Продукти завозить власник, а від холоду рятує пічка:
"Зранку прийшли на роботу, відкрили магазин, протопили і гріємось цілий день. Ходить автобус, то люди можуть їздити в Смілу скуплятися, а так постійно у нас".
По ліки їздять у сусідні населені пункти, бо місцевий медпункт зачинений. Багато з сусідніх хатів стоять порожні, додала пані Ніна. На випадок відключень має ліхтар, а від холоду — теплі капці і піч. У селі немає централізованого газо- та водопостачання, тому воду бере із криниці, додала Ніна Орел:
"У мене є семилітрова діжка, чотиривідрова каструля, чотиривідрова бідонка, тривідрова каструля, на плиті завжди гаряча і двоє відер — роблю запас води, щоб випрати щось. Стараюся за тепла заготовляти дрова, он дві машини купила дров".
За словами місцевої жительки Ольги Мигаль, коли вдома немає електрики — читає газети, їх привозять раз на тиждень пересувним відділенням. За компанію має курей і кицьку Мурку:
"Мало молодьожі тут. Нема заробітку, нема де робити. А за що жити? Ми вже до пенсії попривикали, то тут сидимо. А що ж тієї пенсії — чотири тисячі".
Нині у селі Шевченка проживає 170 жителів, здебільшого люди старшого віку, розповіла староста Наталія Буряченко:
"Садочок, на жаль, не працює. І школа теж, адже у нас не вистачає діток. У нас ще трошки є населення 30 до 40 років, а то старше".
Найближча школа у селі Сунки за вісім кілометрів, а медпункт у сусідній Плескачівці, розповіла пані Наталія. За потреби селяни їздять у Смілу, автобус сюди курсує двічі на тиждень — у вівторок та четвер:
"Якщо людина з міста, то їй буде дуже тяжко пристосуватися до цього всього. А які люди, які попереїжджали із села, то ці приживаються. Вони кажуть, що ми там в селі жили, що ми тут. Люди вже звикли до цього ритму життя і так якось обходяться".
Утім, додала: раді приймати переселенців у порожні хати, які згодяться жити у селі.
