28-річний отець Дмитро — один з наймолодших священників Черкащини. Він захищав країну зі зброєю в руках на Бахмутському напрямку та брав участь у Харківському контрнаступі, а нині служить настоятелем Свято-Троїцького храму ПЦУ у селі Піщане. Дружина Дмитра Марія працювала медсестрою. У свої 20 років вона — наймолодша матінка в області.
Познайомилися вони через соціальні мережі, розповіли Суспільному Марія та Дмитро Грисюки.
За словами отця Дмитра, до Піщаного вони переїхали на запрошення, щоб проводити богослужіння українською:
"Я настоятель Піщанського храму. Сюди нас запросили, сказали, що потрібен настоятель, щоб проводили богослужіння українською мовою, щоб була саме православна церква України. Ми з матінкою подумали трішки, приїхали і залишилися тут служити".
Батько священника мав онкозахворювання та одужав завдяки вірі, розповів отець Дмитро:
"Я сам родом із міста Жашків. Із сім’ї священника. Але не народився в такій — наша сім’я прийшла до цього. У батька був рак легень. Йому лікарі сказали: «вам залишилося недовго. Ми частину легень вирізали, і вже немає що вирізати. Якщо вірите в Бога, то моліться». І так сталося, що батько пішов на поправку, батько приїхав на обстеження і казали, що легені чисті, з того моменту наша сім’я почала шукати Бога, адже вони по молитві отримали зцілення".
Після закінчення школи Дмитро Грисюк вступив до духовної семінарії. А як закінчив — пішов у армію:
"Відслужив півтора року в зенітних військах. Прийшов, на роботу влаштувався. Я близько двох років працював — до 2022 року. Коли почалася повномасштабна війна, вторглася Росія, я з перших днів пішов добровольцем. Спочатку в тероборону нас направили, потім мене направили в 30 бригаду. Після проходження навчання нас відправили на штурми: Харківський контрнаступ, Бахмутський напрямок. В тих обставинах я зарікся собі: якщо вийду живий-здоровий — стану священником", — розповів Дмитро.
Додав: хотів служити Богу та мати родину. З майбутньою дружиною познайомився в соцмережах:
"Я горів бажанням стати священнослужителем, але треба одружитися, знайти свою другу половинку. Я довго не міг її знайти, а в монахи йти не хотів, бо це обіцянка Богові на все життя. Хотів сім’ю і хотів бути священнослужителем. Якраз в цих обставинах, напевно, Бог нас з’єднав через соцмережі, з майбутньою матінкою".
Відвідування храму з дитинства було важливою частиною її життя, розповіла матінка Марія:
"Те, що я стану дружиною священника, для мене було несподівано. Напевно, Господь готував мене до цього. З дитинства мене тягнуло до храму. Я ходила кожної неділі і навіть співала у хорі. Його батьки служили в тому селі, де я проживала. Я ходила до них у церкву спочатку на свята, потім кожну неділю".
Марія рано лишилася без матері та знайшла підтримку в родині майбутнього чоловіка:
"Мене моя майбутня свекруха вчила, як богослужіння організовувати, як співати. Я втратила маму, таке життя було — без сенсу, без підтримки. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я познайомилася із майбутнім чоловіком. Ми стали підтримкою одне для одного".
Поки майбутній чоловік воював, Марія навчалася в Уманському медичному коледжі.
"Одразу після навчання пішла на свою першу зміну, працювала операційною медичною сестрою. Мені це дуже подобалося", — розповіла Марія.
Тим часом Дмитрій звільнився зі служби та висвятився у священники. Спочатку служив в одному із сіл на Жашківщині. А потім з’явилася пропозиція приїхати у Піщане настоятелем. Довго зважувалася на переїзд, бо треба було покинути улюблену роботу, додала Марія:
"Потім ми переїхали, я працювала тут у садочку у селі. Потім їздила в Черкаси, поєднувала служіння і роботу, була асистентом стоматолога. А зараз віддалися повністю служінню. Важко, але чоловіку потрібна підтримка тут і в іншому храмі. У нас вихідні і свята дуже завантажені. А ще недільна школа є, проводити заняття потрібно"
Оцінками за навчання у недільній школі слугують наліпки, розповів отець Дмитро:
"Приміщення бібліотека виділила для нас, щоб ми проводили тут недільну школу. Раніше, де мій батько служив, там теж проводили такі заняття. Коли приїхали сюди, то теж цим загорілися. Матінка придумала таку ідею — записувати всіх діточок і ставити наліпку, якщо дитинка була активною, то за заняття отримує дві наліпки".
Приміщення для недільної школи стало затісне, тому сільська рада надала інше. Заняття починають з молитви. Далі – спілкуються та роблять вироби.
"Звичайно, ми звертаємо увагу на те, що дітям цікаво. Наприклад, вони ставлять питання: чому священник носить таке «платтячко». Ми розповідаємо, що це підрясник, одяг священника. Хтось приходить і залишається, хтось прийшов кілька разів і не ходить. Як кому — ми ж нікого не заставляємо. Ми стараємося, щоб дітки дізнавалися щось нове і про Бога, про храм, про традиції, про свята", — додала Марія.
Разом з допомогою чоловіку Марія почала вести блог про життя матінки:
"Розпочала вести свою сторінку, як тільки стала дружиною священника. Спочатку це була закрита сторінка. Але потім поспілкувалася з іншими матінками, побачила, що я така не одна, і вирішила, що буду відкрито вести свою сторінку. Священники і їхні сім’ї такі самі люди, як і всі. Просто вони трішки більше часу виділяють Богу".
У службі Богу знайшов своє покликання, адже священництво дозволяє привести людські душі до Бога, розповів отець Дмитро:
"Напевно, всі діти в дитинстві ставлять питання «Ким я хочу стати? Чого хочу досягнути?». Я був не виключенням, задумувався стати військовим, захищати людей, або стати лікарем – лікувати людей, але не менш важливо рятувати душі людські, приводити їх до Бога, до спасіння".
