Предки черкащанина Євгенія Степка стали жертвами Голокосту: їх, як і тисячі інших, розстріляли німці. Тоді їх захоронили на Черкащині поблизу Городища у спільній могилі з двома тисячами євреїв.
Про події Голокосту та важливість цієї дати для євреїв, Євгеній Степко розповів в інтерв'ю Суспільному, до 27 січня, Дня пам'яті жертв Голокосту. Нині він очолює Черкаський обласний благодійний єврейський фонд "Хесед Дорот".
Що для євреїв значить Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту?
Пам'ять жертв Голокосту — це не тільки пам'ять про трагедію єврейського народу, але це і пам'ять особиста, моїх предків, моєї сім'ї. Мій дідусь Велетницький Соломон Мойсійович брав мене маленького і ми їхали між Городищем, звідки ми родом, і Млієвом. Є могила, в якій заховані дві тисячі, як підписано, радянських громадян, але насправді це поховання двох тисяч євреїв, які були розстріляні німцями під час Голокосту. У цій могилі лежать предки мого діда, люди, які його виховали, родичі і їхня сім'я. І тому День вшанування пам'яті євреїв, які загинули під час Голокосту, це є невіддільна частина мого життя, мого існування.
До речі, нещодавно був на цій могилі і підходив до неї. Цікаво, що на ній лежать декілька камінчиків, це говорить про те, що цю могилу відвідують інші євреї. Така традиція при відвідуванні могил, євреї кладуть на могилу камінчик. І тому наявність камінчиків говорить про те, що могила не забута.
Як ви дізналися про місця поховання ваших предків?
Я жив у невеликому будинку, сім'я дідуся і бабусі мене виховувала разом з мамою, батька в мене не було. І над піаніно висіло два портрети. Один портрет жінки старшої, яка обличчям дуже схожа на мого дідуся. Інший портрет жінки, яка на мою думку, схожа на мою маму. Про ці портрети ніколи не розповідали. В радянські часи бути євреєм, м'яко кажучи, було не те, що не популярно, це мало дуже серйозні обмеження, негласні обмеження, які не фіксувалися законодавчо, але які постійно існували. І тому сім'я, оберігаючи нас, малих, від ось таких можливих цькувань, насмішок, недоброзичливості, не дуже багато нам розповідала, не дуже багато єврейського вносила в наше життя.
Про ці портрети, коли я став старшим — розпитав. І виявилося, що одна жінка — це бабуся мого діда, яка його виховувала, бо його мама померла дуже рано, йому було декілька місяців. І ця бабуся якраз в могилі між Городищем і Млієвом і лежить, як розстріляна німцями під час Голокосту. Ім'я її — Хая, на її честь назвали мою маму. Також єврейська традиція — називати дітей на честь родичів, які померли або загинули, щоб продовжити їхнє життя в цьому світі. На іншому портреті – тітка мого діда. Вона і її діти поховані в цій могилі. Це частина Голокосту моєї сім'ї, яка мені відома. Взагалі в цього поховання дуже цікава історія.
Ви знаєте лише про факт поховання цих людей?
Знаю, що моя бабуся зі Сміли встигла з сім'єю евакуюватися, і тому наша родина, ми існуємо. Тому що дід служив в радянській армії і пройшов всю війну, він ветеран Другої світової війни, а бабуся з евакуації, тому наша родина існує зараз. У Городищі є старе єврейське кладовище, на якому розміщені тільки єврейські могили. Воно занедбане, але не зруйноване. Маю на увазі, на ньому не відбуваються якісь будівництва і щось подібне. І шпиль на цю могилу був поставлений моїм дідом разом із його друзями євреями. Він досі, цей шпиль, стоїть як пам'ятник.
За різними даними, внаслідок нацистських переслідувань, від восьми до дванадцяти тисяч євреїв під час Голокосту загинули саме на Черкащині. Чи вам відомі місця цих поховань?
Треба розуміти, що Черкащина — це місця осілості євреїв. Імперським указом були визначені межі, де дозволялося жити євреям. І багато місць: Городище, Шпола, Золотоноша, Умань до Другої світової війни — це місця активного проживання і базування єврейських громад. У цих місцях були якраз євреї, коли зайшли німці. Такі осередки стали єврейськими гетто.
Можете назвати найбільш численні осередки в області і в Черкасах, в Черкаському районі?
В області, я думаю, Умань — це найбільший осередок за кількістю загиблих євреїв під час Другої світової війни. У Черкасах було гетто на Митниці, в якому зосереджували певний час євреїв, а потім їх розстріляли. І місця розстрілу рабинів, і їхніх сімей в Черкасах збереглися.
Що зараз на цих місцях? Вони збереглися як місця поховання чи там інша інфраструктура?
Ні, там інша інфраструктура, місць поховання або місць пам'ятних знаків в Черкасах немає. Була розмова з керівництвом міста, щоб поставити на Митниці пам'ятник жертвам Голокосту, але до практичної частини не дійшло. Питання Голокосту не полягає тільки в тому, що говорити, що націонал-соціалізм Німеччини був нетерпимий до євреїв, і займався тим, що він їх знешкоджував, вбивав, таким чином вирішував єврейське питання. Справа дещо в іншому, як для мене, і важливіше. Чому в інших країнах Європи були масові розстріли, масові знищення, гетто? І чому це підтримувалося урядами країн? Чому це так сталося? Чому замовчувалося питання Голокосту? Яким чином світ погодився на той час із Голокостом? Чому таке відбувалося, і це сприймалося з острахом, але споглядаючи, без колосальних втручань? Мене оце питання хвилює.
Голокост торкнувся не тільки євреїв. Цей термін можна застосувати, наприклад, до ромів. Аналогічне ставлення було. Ромські табори розстрілювали. Їх навіть в гетто не зганяли. Що потрібно робити, щоб людина, яка зростає, не формалізувала питання Голокосту у вигляді історичних подій або чисел загибелі людей, євреїв, а зрозуміла, наскільки це неприродно для моралі людської, наскільки це неприродно для кожної людини так вчинити і неприродно з цим миритися. І в результаті цього сформувалося стійке несприйняття геноцидних дій з боку будь-яких урядів до будь-яких народів. Оце важливо, щоб було. А не просто формалізація поняття Голокосту.
Як ви обговорюєте цю тему із дітьми?
Хай там як, кожна єврейська сім'я має свою пам'ять. І дуже сильну пам'ять. І це передається. Збереглися якісь фотографії, розповіді про події Голокосту, що це означає і чого так відбувається. Єврейські діти досить непогано обізнані у цьму питанні. І ми виховуємо, намагаємося у своїй громаді виховувати толерантність до світу. І розуміння, що якщо нетолерантний світ сприймає агресивно світ в цілому, тебе, ти не маєш права до такого сприйняття навколишніх людей і світу.
Який рівень обізнаності щодо Голокосту в українському суспільстві?
Як на мою думку, формалізований. По-друге, дуже багато коментарів, наприклад, було на останнє святкування Хануки. Я читав у фейсбуці сотні коментарів: 90% агресивні, необізнані люди, їхня агресія від незнання і нерозуміння, що відбувається. І тому питання просвіти з цього важливе. У Черкасах про це говорять в школах, у Першій гімназії про це говорять. І питання Голокосту вивчають в 17 школі. Діти навіть пишуть наукові роботи в рамках Малої академії наук. Але все ж таки це питання варто досліджувати не тільки з питання історизму, а з питання загальнолюдського, цивілізаційного погляду.
Хочу поговорити із вами про історію порятунку в Черкасах під час Другої світової війни. Як місцева вихователька Олександра Шулежко організувала притулок для ста дітей, в тому числі врятувала 25 єврейських дітей. Може, будь ласка, розказати детальніше про неї?
Праведники народів світу — це шана єврейського народу тим людям, які, не зважаючи на особистий смертельний ризик, проявили людські якості моралі, взяли на себе місію спасіння євреїв під час Голокосту. І Шулежко є прикладом у місті Черкаси. Наш фонд і представники громади надзвичайно активно боролися за увіковічення її пам'яті у місті. У Черкасах названа вулиця на її честь, у Черкасах є меморіальна дошка і я особисто спілкувався з її дочкою, вона приїжджала. І ми надзвичайно горді, що маємо можливість всьому світу розповісти про те, що Праведник народів світу реалізувався у нас в Черкасах.
Вона єдина черкащанка?
Якщо говорити про Черкаську область, то не єдина, всього 14 людей по Черкаській області, їх імена встановлені, у нас вони зберігаються в пам'яті. Крім того, зберігаються в пам'яті імена їх дітей і онуків. По законодавству Ізраїля, Праведники народів світу і до третього покоління, до онуків, мають право на репатріацію на рівні разом із євреями. Держава Ізраїлю готова прийняти з усіма соціальними пакетами цих людей до себе. І такі фонди, як наш, підтримують Праведників народів світу.
Імена цих людей увіковічені на Стіні Плачу в Інституті Яд Вашем в Єрусалимі. Чи бували ви там?
Я був в їхньому меморіальному комплексі і я провів певний час цих екскурсій. Це особлива атмосфера. Ти заходиш і в приміщенні постійно працює монітор, на якому люди розповідають різними мовами про Голокост. І ти розумієш, що ось вони, живі свідки, це реальні люди, які вижили, або їхні родичі, які це все розповідають. І ти розумієш, яка це трагедія, бо бачиш живих людей, які розповідають про смерть. Це психологічно надзвичайно складно. За оцінками Інституту близько шести мільйонів євреїв загинуло під час Голокосту. Від одного вогню, від однієї лампочки через систему дзеркал запалюється шість мільйонів лампочок. Крім того, в меморіальному комплексі Яд Вашем є могили Праведників народів світу. Ось як відбувається увіковічення в Ізраїлі.
Черкащанка Таміла Шапіро написала книгу про Олександру Шулежко.
Тамілу Абрамівну Шапіро я особисто знаю. Вона довгий час працювала вчителькою української мови в 32-й школі у Черкасах. Коли вийшла на пенсію, вона працювала в нашому фонді. І зараз вже є нашою підопічною. Вона активно волонтерить, попри досить поважний вік. Вона була найактивнішою частиною єврейської громади, яка хотіла увіковічити пам'ять Олександри Шулежко. Вона написала книгу, вела активне листування з донькою, організовувала приїзд доньки.
Чому важливо зберігати свою національну ідентичність і яке це значення має для нащадків?
Перш за все, це частина твоєї родини, це частина твого народу, з яким ти вижив і з яким ти жив. Я не можу себе не відчувати євреєм, тому що вся моя родина – це євреї. Свята, які ми святкували в родині, коли я був маленький, як ми оберігали один одного від якогось негативного впливу — це також моя родина. І так само я передав своїй доньці. І тому це особливі родинні речі. Але, крім того, єврейська культура, єврейський народ — це надбання частини світової культури, частини світового розвитку. Це дотичність до великої глибини історії, якій близько три з половиною тисячі років. І ти — частина цієї історії. Це надихає тебе в житті, це підтримує тебе в житті. Тому ми стараємося передавати це все своїм дітям і внукам.
