Архітектор, картограф Федір Гонца називає Черкаси унікальним містом України, де система паралельних вулиць межує з узвозами і береговими схилами Дніпра. Він вважає, що аби зберегти архітектурне обличчя міста, — треба мати концепцію, а не реставрувати окремі будівлі.
Що треба, аби Черкаси зберегли унікальність, чим загрожує недотримання історико-архітектурного плану та чи можна зберегти пам’ятки за допомогою інтерактивних карт, Федір Гонца розповів в інтерв’ю Суспільного.
Пане Федоре, розкажіть, будь ласка, про Старособорний узвіз, який веде від Будинку природи до мікрорайону "Митниця". Яке історичне значення цього місця?
Це місце вважають точкою побудови першого замку і розпланування міста. Тут є фрагмент радіальної забудови, що дуже нехарактерне загалом для Черкас. Старособорний узвіз, за однією з версій, — це залишки рову Черкаського замку. У місті є дуже багато узвозів, і було б прекрасною ідеєю, скажімо, якось підійти концептуально до цієї історії. Це велика родзинка міста, бо, насправді не так багато міст з такою кількістю узвізів, як Черкаси. Стрілецький узвіз, Мисливський, потім капітана Подолянчука, Чорний Яр, узвоз Удода, купа узвозів на Казбеті, спуск Богдана Хмельницького, колишній узвіз «польський» і це ще не всі. Багато узвозів на Казбеті перекриті забудовою або, наприклад, обрізані. Варто придумати ідею для міста, як їх використати, крім транспортних артерій, бо от у нас була історія, що Розкопний узвіз намагаються зробити транспортною артерією. Це нормальна історія, але крім транспорту, чим їх наситити? Бо люди туди будуть ходити, якщо там буде щось цікаве.
Старособорним узвозом на Митницю спускаються автівки. У пресслужбі міської ради повідомили про ремонт цієї частини. На вашу думку, чи треба і як його зробити, аби не знищити історичний бекграунд?
Я думаю, що спершу треба запустити археологів, якось з ними домовитися, щоб вони провели дослідження. Яка бруківка тут? Якого періоду часу? Який матеріал використаний? Чим її замінити ту бруківку? Вони можуть закатати асфальт, і це буде прекрасне рішення автомобілістам. Воно цікаве, але як ми можемо? Чи можемо робити підпірні стінки? У нас, на жаль, робиться рішення, а дослідження якось в авральному порядку. Це якось неправильно.
Ви озвучили ідею про об’єднання черкаських узвозів, а чи можете навести приклади, на вашу думку, вдалих реконструкцій історичних частин міста або ж будівель?
У нас є точкові реконструкції, одна з перших таких — це Палац одружень. Також колишній готель "Слов’янський", в більш-менш терпимому стані будинок Майбороди. Тобто деякі міські садиби і деякі міські житлові будівлі, в принципі, якось реконструйовані. Але це не стосується загалом планування, не стосується археології, не стосується підходу до якихось комплексних рішень.
Що ви думаєте про реконструкцію будинку із грифонами, яка розпочалася у 2024 році?
На жаль, вона має інший характер. Тобто будинок змінює свою структуру візуальну і технічну. Ми фактично його втрачаємо. В технічному плані він стане краще. Але чи стане він в плані культури, як був до того, скажімо, таким об'єктом — це питання.
Чи можете навести приклади історичних будівель або ж історико-архітектурних об'єктів, які вже втрачені?
Садиба Кринського, наприклад, не втрачена, але стан її — там немає частини даху. У нас є пам'ятка архітектури — будівля Городецького, нині там Центр дитячої та юнацької творчості. Там вже жахливі руйнування пішли по конструкціях, по дахах. Тобто з ним треба щось робити. Поки що він не руйнується так, що прямо розсипається на місці, але це питання часу. Якщо ми його будемо ігнорувати, у нас з'являться і дерева на даху, і обвалені елементи декору, фасаду тощо.
А як зберегти втрачені об'єкти?
Якщо об'єкта нема, його можна відтворити, в різних формах. Навіть віртуально. Модель — це завжди якась концепція про майбутнє. Ми можемо зробити ту річ, якої нема, і якось її хоча б на рівні макета представити. У нас частково є макети наявних будівель, а зруйнованих будівель у нас майже нема. У нас немає якихось комплексних рішень. Наприклад, частина старого міста є. Чи воно збережеться через 20 років. Я не дуже певен.
Яким ви взагалі уявляєте архітектурне обличчя міста, зокрема, поєднання історії і модерну?
Архітектура міста і взагалі місто — це третя шкіра людини. Дивіться, людина має свою шкіру, свій власний одяг, вона вирішує за себе. Коли людина вже в сім'ї, вона — частина цього простору. І цей інтер'єр, де вона живе, — це продукт роботи цього маленького колективу. Місто — це продукт любові всіх містян. Ми маємо знайти якесь загальне спільне рішення, чи ми любимо це місто, чи ми його не любимо. Чи ми хочемо старе показати, що ми давно тут живемо, чи не хочемо показати старе. Чи ми хочемо якось змінитися, стати краще. Для чого? Туристи, чи для себе, чи ми хочемо вийти в найкраще місто в Україні по комфорту. І ми маємо вирішити, наскільки ми будемо красиві для себе і для оточення.
Це має бути громадська ініціатива?
Можуть бути громадські ініціативи, геть низові, по збереженню чогось, по реконструкції, по відновленню. Ідея пішоходних вулиць в Черкасах вже існує не знаю скільки років. Вона не стається.
Чому не стається?
Місто орієнтоване на заробляння грошей. Де беруться гроші? Гроші беруться з бізнесу. Бізнес де бере гроші? У населення. Якщо люди купують ці послуги, відповідно, вони їх задовольняють. Люди купують в новобудові на історичній частині квартири, вони легітимізують це рішення. Рішення за театром, наприклад, будівля висока, вона ж прекрасна. Люди купили квартири, вони легітимізувалися в той чи інший спосіб. Вони не винні насправді, що купили там квартиру, бо фактично питання житла також важливе. Але так відбувається легітимізація якихось рішень архітектурних. Тому люди мають розуміти, що ми хочемо. Ми хочемо житло чи якусь загальну класну ідею, якою ми потім будемо пишатися, яка у нас буде працювати як картинка для нас. Або, наприклад, вона буде користь якусь нам приносити.
Ви говорили про бізнес. Власне, представники бізнесу, забудовники, місцевий муніципалітет, на вашу думку, чи дотримуються вони історико-архітектурного плану міста, коли планують забудову чи реконструкцію?
Дивіться, історико-архітектурний план — це обов'язкова штука для історичних міст. По закону України Черкаси — історично населене місто, і для його генплану потрібен історико-архітектурний план. Генплан — це велика купа документів, креслень, записок, багато всього. Це комплексний об'єкт. І, наприклад, частина цього продукту є історико-архітектурний опорний план. Сюди входять дослідження, планування, датування фонової забудови, об'єктних якихось рішень, археології, історії. Тобто, це велика комплексна робота по вивченню всієї території. Ми можемо таким чином визначити, де історичні ареали розташовані. Чи це XIX століття, чи це XVII століття. Чи, може, планування збереглося з XV століття. Його досліджують, фіксують в документальній формі, і потім це йде в генплан. Йде в історико-архітектурний план, його подають, і вже далі з ним працює міська рада. Я знаю, що великий комплексний генплан був 1984 року зроблений. Потім робилися якісь зміни, якісь часткові рішення. Тобто, це були якісь перехідні етапи. Що з того часу змінилося? Як ми змінилися? Місто має анонсувати конкурси, комплексні дослідження, залучати людей на волонтерські проєкти. Навіть оці міські гранти могли б витрачатися не тільки на облаштування доріжок десь в місті. Але вони могли б витрачатися на дослідження. Якщо в місті немає фахівців, наймати зовнішніх фахівців. Бо, по факту, наскільки я розумію зараз ситуацію, міська рада навіть не має реєстру пам'яток.
Як недотримання історико-архітектурного плану міста може загрожувати збереженню пам'яток?
Коли місто видаляє ділянки під забудову, чи враховує дані, що тут історична територія, пам'ятка архітектури, або цінна фонова забудова? У Черкасах ніколи про цю історію не говорять, про цінну фонову забудову. Це коли будівлі не супер історичні, але вони вирішують питання в комплексі. Наприклад, коли у нас якась будівля, стоїть одна історична, а поряд геть інші споруди, ми на неї не звертаємо уваги. Тобто фонова забудова дає можливість відчути певне середовище, наприклад, XIX століття, чи фрагменти, наприклад, Хрещатика. У нас є буквально пара кварталів, де якісь історичні будівлі. Ясно, що врахування фонової історії дасть можливість відчути оцю старовину. Місто має розуміти, що це фактично комплексне рішення. От що ми хочемо отримати від тієї вулиці? Ми хочемо відчути маленький Нью-Йорк? Окей, зробімо маленький Нью-Йорк. Де? Або ми будемо постійно влаштовувати контраст, коли у нас двоповерхові будівлі, а поряд 30 чи 20 поверхів. Чи корисно це буде для нас? Не дуже певен. Але це в нас відбувається. Хотілося б якось це розуміння, щоб ми відчули, що ми хочемо від міста. Ми хочемо туристів в центрі, ми хочемо відпочинок, ми хочемо скейт-парк в центрі. Бо, на жаль, громадськість зараз працює в реактивному режимі. Тобто реагує тупо вже на події, які відбуваються. Бо ці події відбуваються на формальному рівні, недоступному для громадськості. Але це не комплексний підхід, ми не можемо реактивно жити весь час, людина вигорає з того всього. Це проблема не тільки Черкас, це проблема всієї України: там знесли, там перебудували, там історична пам'ятка, там перефарбували. Це постійно в нас в Україні така історія. Це проблема законодавства, з іншого боку. А з іншого боку просто проблема розуміння процесів глобально.
Як ви досліджували пам'ятки і що вам вдалося дізнатися?
Я робив аналіз планувань міст України. І там була історія, що фактично в Черкасах найбільш домінантна планувальна модель — гіпподамова система. У нас вулиці перпендикулярні. Тобто фактично у нас майже ідеальна схема, в усіх інших містах це більш фрагментовано, типу Одеса, типу Херсон, типу Київський поділ. А в нас вона максимально чітко реалізована, тільки частина вдовж Дніпра, вона ще має історичне планування. В Україні такого міста більше немає. Це унікальність наша. Оця гіпподамова система, яка накладена, вона має давньогрецьке коріння і будувалася в епоху класицизму. І насправді я коли робив тоді дослідження, я для себе виявив, що досить делікатно її застосовували в Черкасах. І тому ми зберегли частину берегових схилів. А дослідити це можна, використовуючи історичні планування.
Як дослідник і картограф, чи звертаєтесь до супутникових знімків і чи допомагає вам штучний інтелект?
Є багато відкритих проєктів, де публікуються супутникові знімки. І це допомагає, скажімо, дослідити ті речі, які часто неможливі. Наприклад, стан озеленення. Бо є знімки видимого діапазону, а є знімки спектральні. Там 12-15 шарів, 18 шарів різних знімків одночасно зроблених. І це дає можливість, комбінуючи ці шари, дослідити те, що не дуже видно в зоровому режимі. Прекрасна історія, коли у нас спускають воду, по залишкових плямах, можемо побачити старе річище Дніпра. Населені пункти, які там були, якісь планування, дороги чи мости. Дуже часто такі роблять штуки, коли фіксують знімки, супутники з певним перебігом подій. Найприкріший момент, який зараз є, це відстежувати військові дії на території України. Простежити можна і місця збройних конфліктів, де відбуваються вибухи і руйнування. Чи штучний інтернет допомагає? Допомагає. Він допомагає не ідеями, скажімо, а як класний інструмент. Тобто з ним можна рутинну роботу виконувати дуже швидко. Великі таблиці, аналізувати дані, виправляти помилки в цих даних.
Як сучасна картографія як наука, може зберегти історичні дані?
Традиційна картографія до 50-х років — це фактично відображення реальності. Тобто те, що у нас існує на Землі, чи такі елементи, чи такі структури, нова картографія має на меті показати більше невидимого, того, чого нема на звичайній географічній мапі. Це якісь атрибути будівель певні, або, наприклад, якісь структури, які можна нанести на карту. Це соціальна більша взаємодія. І нова картографія — це повернення до мистецтва мапи.
Як ви вважаєте, нова картографія може замінити традиційні карти, які були 10-20 років тому?
Традиційні карти важливі, бо вони дають відчуття реальності певної. Нові рішення пов'язані також з минулим. Але вони відображають більше соціального зв'язку, якихось внутрішніх переживань. Є прекрасні рішення мапи запаху, наприклад, по місту. І ці запахи є в певну частину доби. І певну частину року. Або, наприклад, мапи ДТП, де вони відбуваються? Вони відбуваються в одних і тих самих місцях. Це не відображає реальність, мається на увазі географічну. Але це відображає соціальну значущість.
Наскільки це надійно зберігати інтерактивні, 3D-карти, і чи зможуть вони бути доступними для наступних поколінь?
Дивіться, оці всі штуки сучасні, вони цікаві, бо орієнтовані на сучасного глядача. Людині цікаво додатково пізнати щось на тій мапі, якийсь шар, який на традиційній карті не буде позначений, бо вона паперова. Паперова має свій певний шарм, вона зазвичай красива. Але там немає можливості відчути себе дослідником. Чи збережеться воно онлайні, я не знаю. Але в цьому є особливість нашого сучасного життя. У нас є якісь миттєві речі, потім вони проходять, з'являються нові. І ми таким чином маємо ностальгію за минулим, але сучасним минулим.
Якщо ми говоримо про збереження історико-культурного обличчя міста, що кожен з нас може зробити?
Як казав Григорій Савич Сковорода: "Я хочу, щоб мене любили, я перший люблю". Оце, власне, нам треба полюбити те, де ми живемо, в якій країні. Бо інакше, якщо ти не любиш те місце, де живеш, то що ти взагалі робиш тут?
