Популярний готель в минулому, але без визначеного майбутнього. Підземний тунель, який би врятував місто від підтоплень після злив, але так і не введений в експлуатацію. Інститут, працівники якого мали б проєктувати виробництва по всій країні, але будівля так і лишилася цегляною коробкою на понад 30 років.
Скільки в Черкасах покинутих недобудованих будівель та яка їхня доля — спецрепортаж Суспільного.
Черкаський міський колектор розташований на глибині 18 метрів. Він розпочинається в районі колишнього м'ясокомбінату та закінчується біля Будинку природи. Завширшки майже три метри. Ним без проблем міг би проїхати автомобіль. Черкасець Євгеній Новик спускався туди кілька разів. Вивчення підземель було його хобі до повномасштабного вторгнення:
«Споруда капітальна. Заввишки десь як два мене. Тоді, може, воно здавалося більшим на той момент. Якщо повз проходити, то й не скажеш, що там щось піднизом є».
Його будівництво розпочали у 1980-х роках минулого століття і зупинили із розпадом Союзу. Так і не завершивши. Про функцію, яку мав би виконувати, розповів головний архітектор Черкас Віталій Чернуха:
«У нас земля міська — вона не пряма, є заглиблення, є підвищення. І в ці заглиблення збиралася дощова вода — там болото було, озеро Ріца. Через дорогу ще одне таке озеро, на Атамановського таке саме озеро. Ви ж знаєте епопею з «басейном» біля «Літака» — там постійно збирається вода. І оцей зливовий колектор мав всю цю воду збирати і виводити з міста».
Нині всі входи до колектора заварені і доступу туди немає, зазначив архітектор.
Готель «Турист», що розташований у парку «Сосновий бір», у 1970-х роках був однією з візитівок обласного центру, розповів місцевий житель Геннадій Боровський:
«Така будівля тут стояла, під'їзд був хороший, паркова зона, чудовий готель був, але ж всьому приходить свій час».
Занепад готелю почався із розпадом Союзу, пояснив Віталій Чернуха. У 2007-у його викупила приватна фірма і розпочала перебудову. За два роки, згідно із паспортом об'єкта, її мали завершити:
«Вже із опаленням, відповідною висотою, але, щоб зробити його готелем, то коробка — це 20% коштів. Я йому поставив провокаційне питання чи не хоче він зробити там житло, але, якщо він звернеться до нас — ми йому відмовимо, бо там не можна, це рекреаційна зона. Я його питав: не хочеш продати?».
За словами архітектора, власник відповів йому, що продавати не хоче. Відтоді будівництво на 20-річній паузі.
Місцева жителька Яна Тябут щодня гуляє тут з дитиною. Хвилюється за безпеку дітей, зазначила вона:
«Ми були свідками того, як діти ганяли там на веліках прямо всередині цієї будівлі. І ти не знаєш, як діяти: чи викликати поліцію, чи тут є охорона самого парку, яка може на це якось вплинути. Думаю, такі об'єкти мають бути під цілодобовою охороною. І в нічний час там обов'язково має бути якесь освітлення, прожектори, щоб можна було просвітити, подивитися, чи є там хтось».
За бетонним парканом на бульварі Шевченка понад гектар землі і недобуд, який простоює так довго, що встиг обрости справжнім лісом. За словами Віталія Чернухи, цю територію у 1980-х роках минулого століття виділили під будівництво корпусу проєктного інституту, який займався проєктуванням промислових об'єктів легкої промисловості по всьому Радянському Союзу. З розпадом СРСР інститут припинив своє існування і будівництво, відповідно, завмерло:
«Потім було перепроєктовано під банк, а потім з'ясувалося, що там ціла купа власників: держава, "Папірпром", ще там хтось. Було їх четверо, і нині там судові процеси. Ми на містобудівній раді розглядали декілька варіантів реконструкції. Найпростіше — знести його і побудувати там новий квартал».
За кілька кварталів звідси ще одне будівництво. Бетонний паркан на перехресті Припортової і Шевченка закривав його 20 останніх років. За словами головного архітектора, на початку двотисячних тут мали зводити чи то готель, чи то гуртожиток. Але забудовник помер і будівництво за борги забрав банк:
«Це за борги забрав банк. Потім якась фірма викупила, внесла коригування в ті документи і ця споруда перетворилася на житловий будинок. Зараз, зрозуміло, що там землі мало і, щоб там створити житловий будинок якийсь необхідна додаткова площа. Тому міська рада зараз виставляє на аукціон там поряд є вільна земельна ділянка. Якщо виграє цей забудовник, то в нього буде реальна можливість будувати цей житловий будинок».
Але роботи тут відновилися ще до проведення торгів кілька місяців тому, розповів місцевий житель Олександр Стасенко. Живе тут з народження і згадує, яким цей район був тоді, у 1970-х:
«Була швейна фабрика, річка, далі починалася залізниця. У нас виходив двір на школу. Наш будинок знесли і побудували п'ятиповерхівку, і дали нам квартиру».
За словами пана Олександра, на місці самого будівництва, розказує, стояли дошка пошани і пам'ятний знак. У 2006-му все це знесли і при ритті котловану під фундамент натрапили на людські кістки, розповів місцевий житель Арій Матвєєв. У ті роки, каже, був депутатом міськради:
«Я тут зібрав депутатів, взяв Одарича і привіз сюди. Коли тут копали яму, викопали тут кості загиблих у війні. Зумів поставити депутатів на місце. Депутати проголосували за припинення будівництва».
На момент зйомок паспорта об'єкта немає. Спілкуватися зі знімальною групою Суспільного працівники відмовилися. Поза камерою розповіли, що тут буде житловий будинок.
«Є ДАБІ — державна архітектурно-будівельна інспекція. Є дозвіл. Можете перевірити. По-друге, це територія школи, школа це знає. Єдине, що попросила директор, щоб ми прибрали наше сміття. Цей паркан стоїть тимчасово, бо у нас за проєктом будівля буде закінчуватися ось тут. Зрозуміло, потім це ми приберемо і поставимо гарний паркан, щоб відмежуватися від школи».
Місцеві ж, як і 20 років тому, виступають проти будівництва:
«Я питаю, а куди буде вихід, кажуть: на Шевченка. Вузлове перехрестя, жваве, аварійна ситуація», розповів Олександр Стасенко.
Колишній корпус заводу телеграфної апаратури у Південно-західному мікрорайоні стояв пусткою із 1990-х. Такий вигляд мав минулого літа. На початку 2026 сюди заїхала будівельна техніка:
«Перші поверхи — це магазини по 100–120 квадратних метрів. Третій–четвертий поверхи — це офіси, пʼятий поверх — це конференц-зала».
Компанія Андраніка Казаряна викупила цю будівлю і частину тих, що розташовані поруч. Після перебудови тут будуть офіси, логістичний центр та виробництва. Загалом це 46 тисяч квадратних метрів:
«Звичайно, після 40 років простою. Він і тоді був не в тому стані. Будувався не за стандартами, які сьогодні вимагаються. Тоді не було ліфтів, сходів широких, не було утеплення. Ми це все поміняли: і фасади, і три ліфтові шахти додали, і сходи розширили, і поверховість, і привели у відповідність до пожежних норм».
А ще облаштують парковки та підземне сховище. Завершити планують до кінця року. Який вигляд це матиме, показав Віталій Чернуха:
«Пощастило в тому, що це каркасна система, тобто всі перегородки можна було спокійно викинути і запланувати те, що хочеш. Так само із вікнами — повикидати і поставить нормальні, сучасні».
Як розповів забудовник, пояснив, чому вирішили не зносити старі конструкції:
«Простіше було побудувати нове. Багато хто питає, чому ми нове не побудували. А куди діти оце старе?».
Відбудовувати — завжди дорожче, ніж зводити з нуля, розповів головний архітектор Черкас. Але, за його словами, черкаські довгобуди мали шанс на друге життя. Це історія середини 2000-х. Тоді у держави виник задум створити так звані будівельні комбінати, простіше кажучи житлові «панельки», був оголошений конкурс, і Черкаси на нього подалися:
«Там були деякі умови: земля, вода, електроенергія, територія та наявність якихось споруд, які можна використати. Тоді дали нашому управлінню завдання і обстежили якусь частину недобудованих приміщень. Тоді було знайдено. Я думав, що їх пʼять-десять. А їх виявилося близько сотні. Ми їх не бачимо — то там, то сям. Але їх реально величезна кількість була. Той конкурс ми не виграли. Мабуть, були вже визначені регіони, в яких це доцільніше будувати. Ніхто ж не знав, що в нас така кількість переселенців буде, що війна буде».
