У черкаський філіал хабу "СпівДія заради Дітей" з квітня по вересень 2025 року звернулося 25 підлітків, з яких пʼятеро мали суїцидальні думки протягом життя. Їм надали індивідуальні психологічні консультації.
Про це Суспільному розповіла психологиня Єлизавета Сиваш. До Дня запобігання самогубствам, що у світі припадає на 10 вересня — як розпізнати суїцидальні думки та запобігти, розмова з психологами.
Згідно з даними дослідницького центру дитячої психіатрії університету Турку, в Україні 39 % дівчат і майже 17 % хлопців віком 11-17 років, які проживають на прифронтових територіях мали суїцидальні думки, а близько 10% вже робили спроби, в той час, як в інших регіонах країни таких 5%.
За словами психологині проєкту "СпівДія заради Дітей" Дарини Аітової, найважливішим для батьків є розпізнати тривожні сигнали від підлітка, щоб вчасно допомогти.
Як батьки можуть зрозуміти, що їхня дитина має думки про самогубство?
Часто ці сигнали непомітні одразу — учора ваш син сміявся на кухні, розповідаючи про гру у футбол, а нині всі вихідні просидів у кімнаті, не відповідає на повідомлення й навіть не виходить поїсти. Або донька, яка мріяла про новий фотоапарат, раптом каже, що це "неважливо, все одно ніщо не має сенсу".
Інколи це можуть бути різкі зміни — дитина стає замкнутою, уникає друзів, перестає цікавитися тим, що любила. А буває, що поведінка стає імпульсивною та конфліктною. Можуть з’являтися похмурі жарти або прямі слова про смерть. І хоча вони можуть прозвучати мимохіть, це часто — не просто фрази, а крик про допомогу.
Що потрібно робити, якщо помітили у дитини суїцидальні схильності?
Перш за все — зупинитися і по-справжньому почути. Не відмахуватися словами "переростеш" або "це дурниці" — вони знецінюють емоції. Натомість скажіть: "Я бачу, що тобі зараз непросто. Хочу зрозуміти тебе". І дайте простір, щоб дитина могла висловитися.
Якщо вона мовчить, почніть із себе — поділіться власними емоціями, згадайте моменти, коли вам було важко. Це допоможе створити атмосферу довіри. Пам’ятайте — емоційний стан батьків напряму впливає на дитину. Якщо дорослі живуть у постійному напруженні, це відчувають усі. Турбота про власне психічне здоров’я — не егоїзм, а важлива умова стабільності у родині.
Коли варто звертатися по допомогу фахівців?
Розмова з нейтральною, безпечною людиною — психологом чи психотерапевтом — часто дає дитині те, чого вона не може отримати вдома — відчуття, що її почуття важливі, і що вона не сама. І не менш важливо бути поруч у щоденних дрібницях: спільна прогулянка, вечірній чай чи перегляд фільму.
Батькам також варто не залишати себе наодинці зі своїм страхом і виснаженням. Коли дорослий має ресурс, він здатен підтримати дитину краще. Саме тому допомога фахівців потрібна усій родині.
За словами психологині Єлизавети Сиваш, із 25 дітей, які звернулись по індивідуальну психологічну допомогу орієнтовно, п’ятеро мали протягом життя думки щодо самогубства:
"Фрази, які часто лунали під час спогадів: «щоб мене не стало», «я хотів зникнути», «якби я щось з собою зробив, все б завершилось»"
Як налагодити контакт та правильно реагувати на підлітковий протест, розповіла психологиня, проєктна менеджерка програми "СпівДія заради Дітей” Марина Януш.
Чи завжди ігнорування батьків підлітками — це тривожний сигнал?
Часто батьки стикаються з відчуттям глухої стіни. Раніше дитина слухалась, зверталась за порадою, розповідала дрібниці, а тепер мовчить, замикається, відповідає уривчасто або різко. І здається, що все хороше втрачено. Але це — не завжди опір, і тим паче не зневага. У більшості випадків — це мовчазний крик про потребу в розумінні. Просто спосіб самовираження змінився.
Чому підлітки можуть відсторонюватися?
Підлітковий мозок переживає справжню революцію. Фізіологічно тіло вже майже доросле, але емоції тільки в процесі дозрівання. Якщо до цього додати гормональні зміни, інформаційне перевантаження, постійну фонову тривогу через війну, відсутність особистого простору або втрату звичних соціальних зв’язків — стан стає складний, але не безнадійний емоційний стан. У такому стані діти можуть виглядати грубими, байдужими, зневажливими, хоча насправді часто просто не справляються.
У цей момент особливо важливо не тиснути ще більше, не знецінювати переживання, а навпаки — допомогти дитині повернути відчуття зв’язку. Його можна вибудувати — поступово, м’яко, на довірі.
Як знайти контакт?
На основі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) та практичного досвіду роботи з родинами було сформовано кілька ключових принципів ефективного спілкування з підлітками. Вони універсальні і водночас гнучкі до контексту:
1. Регулювати не лише слова, а й тон
Підлітковий мозок чутливий до інтонацій. Навіть конструктивне повідомлення, подане в наказовому або різкому тоні, сприймається як тиск: замість “Ти повинен негайно прибрати!”, краще сказати “Було б добре, якби ти міг прибрати зараз — це допоможе нам усім”.
2. Фокус — не на поведінці, а на емоції за нею
Бурхлива або замкнута реакція часто приховує емоцію, яка не має безпечного способу бути висловленою: замість "Що це за поведінка?", краще сказати “Мені здається, ти зараз злишся чи засмучений. Я хочу зрозуміти тебе”.
3. Замість директив — запитання
Потреба в автономії — базова для підліткового віку. Коли її ігнорують, дитина відстоює себе спротивом. Запитання на кшталт: – "Що ти думаєш про це?" – "Як би ти хотів це вирішити?" — допомагають відчути повагу й власну дієздатність.
4. Дати вибір у часі розмови
Не всі розмови мають відбутись “тут і зараз”. Якщо дитина емоційно не готова — краще дочекатись. Наприклад: "Я поруч, коли ти будеш готовий(а)".
5. Стати безпечним “простором”, а не джерелом оцінок
Підлітку потрібно знати: його люблять не за досягнення, а просто за те, що він є. “Ти для мене важливий не через оцінки чи поведінку, а тому, що ти — мій син/донька. І я завжди готова тебе підтримати”.
Чи загострюються кризові стани у підлітків в умовах війни?
Українські підлітки живуть у реальності війни. Вони можуть мовчати — але це не означає, що в них усе добре. Вони щодня проживають тривогу, втому, втрати, переїзди, розриви зв’язків. І водночас — мають вчитись, формувати себе, будувати перші дружби та мріяти про майбутнє.
Саме в цей час дорослі — батьки, вчителі, ментори — можуть стати тим середовищем, де не вимагають бути “зручними”, а просто є поруч.
У Черкасах працює хаб з мережі "СпівДія заради Дітей", куди місцеві жителі можуть звертатися для отримання безоплатної психологічної допомоги, додала Єлизавета Сиваш.
