У Городищенському районі на Черкащині зберегли традицію готувати шпачки — невеличкі пиріжки з картоплею у формі пташки, политі часниковою підливою. "Як навесні шпаки в рідний край повертаються, так і наші хлопці з війська нехай додому вертаються", – у супроводі таких слів господині подавали цю обрядову страву на святковий стіл.
Про традицію приготування обрядової страви її носії розповіли Суспільному.
Борошно, сіль, кисле молоко, сода, картопля — те, що потрібно, аби почати готувати шпачки, розповіла господиня Світлана Грицай:
"Наливаємо молочка, перемішуємо соду, аби вона заграла. Наші городищенські шпачки — це дуже давня страва. Говорили, що раніше їх готували на великі родинні свята. Скільки себе пам’ятаю, вона в нас була на столі. Раніше робили її навесні, на свято Стрітення та на проводи хлопців в армію".
Подавали страву, за словами пані Світлани, примовляючи такі слова:
"Мами, подаючи цю страву на проводах, казали: «Як навесні шпаки в рідний край повертаються, як тепло над холодом перемагає, як добро зло перемагає, так і наші хлопці з війська нехай додому вертаються, рід продовжують, господарюють, живуть-поживають»".
Ларису Атаманенко готувати цю страву вчила бабуся:
"Перемішуємо тісто, щоб забрало все борошно. Баба казала: оце сто разів треба вимісити, щоб тісто зійшлося докупи і тоді будуть гарні шпачки. Я залишалася на хазяйстві з нею, то, вона мене і вчила. Коли на поминальні обіди жінки збиралися і готували, то в хаті тихенько дочитувала бабця старенька, а жіночки замішували тісто. Це був такий сакральний обряд, коли вони говорили про щось своє, хтось тихенько витирав сльозинку, згадуючи людину при житті, а хтось розповідав свої життєві історії".
Мама Світлани Грицай теж готувала шпачки:
"Готувала моя мама. Вона була дуже хорошим кухарем, хорошою господинею, тому її дуже часто запрошували готувати на родинні свята. Ми з сестрою по можливості просилися з нею, от і бачили весь цей процес приготування шпачків".
Господиня розповіла, як готують страву після того, як тісто "відпочило":
"Будемо ліпити. Тісто ще раз вимну гарненько, на дощечці його розкочу. Маленьку заготовочку брали, клали картопельку, гарно закривали і гарненько защіпували".
Лариса Атаманенко пригадала, як їй вперше довірили ліпити шпачки:
"Коли мене як то кажуть посвятили в цю традицію, баба сказала: «Бери маленьку вереничку пальчиками і ліпи. За начинку була тільки картопля, а потім мама вже як приїжджала, то у сінях стояла невеличка діжечка і в ній були солоні опеньки. Оце воно мені так запам’яталося".
Далі шпачки обсмажують.
Світлана Грицай розповіла: нині передає традицію готувати цю обрядову страву наступному поколінню:
"Коли приїжджають уже мої діти, то я готую цю страву. І навчаю свою доньку і невістку, щоб вони знали й пам’ятали. Коли заходиш у господу і на столах накрита наша оця страва, то відчуваєш що все, свято вдасться, бо шпачки на столі".
За словами господині, шпачки обов’язково подавали присмаженими часниковою поливкою:
"Щоб вони не тільки мали гарний вигляд, а ще й дух був гарний".
Завідувачка відділу фольклору та етнографії обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи Наталія Сайченко розповіла: шпачки планують зробити нематеріально культурною спадщиною України:
"Ми намагаємося вивести з місцевого і обласного переліку елемент виготовлення обрядової страви шпачки і піднести його на рівень національного, тобто внести в національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України. На всі громади Черкащини були розіслані листи з відповідними питаннями. І прийшли до висновку, що це страва саме колишнього Городищенського району".
