Книгу про війну в Україні видав боєць Третьої штурмової бригади Руслан Неровня. У ній описав особисті переживання, побратимів, втрати і надії. Назвав твір "Чорні тіні. Я і моя темрява".
Як реальні історії лягли в основу книги та що бачив на війні, Руслан розповів Суспільному.
Ви вперше виходите в публічний простір як літератор, хоча ви боєць Третьої штурмової. Як так сталося, що ви написали книгу?
Я задумався над тим, що варто все ж випустити це дійство, саме цю книгу, тому, що я захотів лишити щось після себе, в разі якщо щось станеться зі мною, щоб була якась пам'ять. Писав я протягом всього повномасштабного вторгнення, від самого початку 2022 року і навіть зараз продовжую писати.
Раніше, до цього моменту, коли розпочалася повномасштабна війна в Україні, ви писали?
Майже не писав, тому що саме вірші — це як відображення мого психоемоційного стану і коли вже це все почалося, було важко і треба було якось приводити себе в порядок і я просто почав переносити всі свої переживання, кажучи так, на папір.
Як усе відбувалося, коли ви знаходили час для того, щоб писати?
Коли виходило, тоді писав. Бувало таке, що я писав безпосередньо під час бойових дій, просто в нотатник, в телефон записував це все. Часто, коли вже після розповідей побратимів, після самого пережитого, коли була якась вільна хвилинка, але все одно я все записував в телефон. Так легше, так не втрачалися вірші. Хоча і були випадки, що видалялися, десь записував на листках, вони горіли. Тому я надав перевагу все-таки електронному формату.
Про що ця книга? Яка її основна думка?
Ця книга розповідає про життя ліричного героя, яким був сам я. Вона має чотири основні теми. Це війна, кохання, соціум та думки про життя. І розкриває теми безпосередньо взаємодії мене, як ліричного героя, з всіма темами. Наприклад, тут повністю описана моя історія кохання, яка почалась на початку повномасштабного вторгнення і закінчилась через півтора року.
Відповідно, тема війни розкривається повною мірою. Описані конкретні події, також історії побратимів, як вони переживали, що було. Також прописані особисті події. Одна з них, основна, яка стала причиною, чому я все-таки вирішив написати книгу. Тобто обстріл, після якого я це вирішив зробити. Ця поезія також є в книзі, вона в самому кінці, у фіналі.
Розкажіть, будь ласка, деталі, що саме про цю переломну подію, після якої вирішили, щоб ваші твори побачили світ?
Ця подія сталася, як зараз пам'ятаю, 14 лютого 2024 року. О першій годині ночі. Це тоді була Авдіївська кампанія третьої штурмової. І я був на чергуванні. По місці, де я перебував, вдарило дві ракети. І за всіма інженерними показниками, та будівля мала просто знищитись, розсипатись і нікого, хто там був, не лишитись. Але, як бачите, я сиджу перед Вами. Тому чудо, напевно. Будемо вважати, що це так. І саме після цього моменту я вирішив, що все ж варто після себе щось лишити. І в разі загибелі після мене лишиться хоч якась пам'ять.
Ви ж доброволець, так?
Так, я доброволець. Я пішов у 2022 році з самого початку. На той момент мені було 21. А взагалі будинок мій під Києвом, де я і зустрічав повномасштабне вторгнення. І, так як це було під Києвом, від нас до Гостомельського аеропорту 10-15 кілометрів. Тому були в центрі подій. Тому в перші дні одразу я вирішив піти на службу. І таким чином ось вже майже 3,5 роки я військовослужбовець.
До цього ви мали військовий досвід, строкову службу в армії? Ви були готові фізично і морально до зустрічі з ворогом?
Насправді ні. Думаю, мало хто був готовий, хто не був військовим до того часу. Я нічого не проходив. Єдиний досвід, який в мене був, це уроки в школі «Захист батьківщини». Це єдиний мій досвід на той час. Але все ж я прийняв рішення, що варто це зробити, варто піти. І вже під час ведення бойових дій набирався досвіду, навчався.
На яких напрямках ви служили?
Безпосередньо Київський, де ми зустрічали противника. Я тоді ще був в складі ТРО. Після чого в місяці грудні 2022 року я перевівся під управління Андрія Білецького в 3-ю окрему штурмову бригаду. І тут я вже проходжу службу понад 2,5 роки. Це Бахмутська кампанія, Авдіївська кампанія і Харківська кампанія, яка досі триває.
Які події, які ви там пережили, лягли в бекграунд цієї книги?
Всі події, які якось на мене вплинули, тобто і обстріли, і втрата побратимів, і самі історії побратимів, які безпосередньо були при виконанні найнебезпечніших завдань. Все це сформувало певний погляд і стало першою причиною всіх творів, особливо в темі війни.
Що вас вразило на сході? Що ви тоді відчули, коли ви вперше побачили ворога?
Коли я потрапив на Схід, я побачив іншу війну. Тому що те, що було під Києвом, його ніяк не можна порівнювати з тим, що я побачив на Сході. Тобто безпосередньо, де є чітко визначена лінія бойового зіткнення, де є тилові командні пункти, де є забезпечення. І це вже було схоже на справжню повномасштабну війну з фронтами, з арміями. Тоді було важко взагалі усвідомити, що таке реально відбувається. Хоча вже пройшов тоді майже рік.
Як місцеві сприймають українських військових?
Було дивно, тому що місцеві відрізнялися із крайності в крайність. Деякі напряму говорили і підтримували: «Хлопчики, давайте, вперед». Підходили, просто віталися, тисли руку. А деякі максимально відсторонювалися. І були випадки, коли здавали позиції, коли повідомляли про фактичне місце знаходження військ. Тому дещо неприємно мене вразило. Спілкування з людьми. Хоча я не можу сказати, що це всі як один.
Але все ж були такі випадки.
Ви зараз чинний військовий?
Так, я зараз чинний військовий в третій штурмовій в танковому батальйоні.Наразі перебуваю на посаді оперативного чергового танкового батальйону. Я спостерігав безпосередньо вибухи поруч зі мною. Це те, що я бачив на власні очі. І, відповідно, я спостерігав за виконанням бойових завдань своїх побратимів із засобами розвідки.
У книзі "Чорні тіні" Ви також пишете як про себе, так і про своїх побратимів? Чи вони зможуть впізнати себе на сторінках вашого видання?
Взагалі тут імен, як таких, немає. Але історії покладені на реальні події. І якщо люди були в тих ситуаціях, то я гадаю, що вони впізнають ці ситуації і зрозуміють, про що я сам написав.
На обкладинці книги зображений скелет у військовій формі. Ви можете описати таке зображення?
Як і всі інші ілюстрації, все вигадував я як автор. Було три ілюстратора і головний художник, який їх коригував під стиль. Від мене було потрібно, щоб я вигадав, яка має бути ілюстрація, щоб коректно донести свою думку разом з поезією до читача. І вони займалися. Я хотів показати, що всі військові зараз живуть із думкою про те, що вони завтра можуть згинути. І це відчувається не просто в словах, а в діях. Тому що зараз набагато наперед, мало хто взагалі задумується з військових. Тобто щось планує, дуже масштабне. Ми себе сприймаємо, особисто я, як живого скелета, тому що в будь-які моменти можеш загинути і після тебе нічого не буде. А сама ілюстрація, що вода витікає в книгу, це зображає думки, переживання, які були складені саме в цю книгу.
На кого розрахований твір? Яка цільова аудиторія?
Можна сказати, що всі українці. Тому що читаючи, Ви можете зрозуміти кохання, якісь побутові проблеми, які він вирішує, як він взаємодіє з соціумом. Фактично просто живемо. Живемо в таких ситуаціях, обставинах.
Яка вона, ваша правда про війну, яку ви прагнете через вірші донести до широкого загалу?
Як мінімум, я намагаюся донести, що в нас є життя. Що в нас є свої проблеми. В нас в кожного є своя думка з приводу різних питань, з приводу рішень, які ми приймаємо.
Чи зможуть ваші думки зрозуміти українці, які ніколи не виїжджали в зону бойових дій?
Всі зараз українці, вони так чи інакше відчули на собі війну. Бачили новини, як це все починалося, як відбувалося, як продовжується. Багато людей безпосередньо самі постраждали. Читаючи цю книгу, вони зможуть зрозуміти, бо всіх це торкнулося насправді.
Ваш світогляд трансформувався після того, як ви стали на захист України? Що для вас нині є важливим?
Абсолютно трансформувався. Для мене важливі мої побратими. Для мене важливе моє життя зараз. Для мене важливі події, які відбуваються на фронті. Важлива, як і для всіх військових, незалежність нашої країни. За що ми безпосередньо і боремося. Всі побутові питання, які залишилися в цивільному житті, вони відійшли на інший план. Тому що я зрозумів, наскільки хибна була пріоритизація багатьох питань. Наскільки, я кажу про себе, нікчемними були певні мої проблеми в цивільному житті, порівняно із теперішньою ситуацією. Тому, звісно, погляди ми трансформувалися. І зараз стало набагато легше розставляти правильні пріоритети в житті.
Яким ви бачите завершення війни і наскільки швидко це може відбутися?
Як і всі, я хочу, щоб ми повернулися до кордону 1991 року, щоб ми повернули свою незалежність на всій території України. Ну, але, що я хочу сказати, що в будь-якому випадку, як би це не закінчилося, але ми маємо зберегти свою незалежність. Це обов'язкова умова.
