"Сподівались, через два тижні все скінчиться". Історія жінки, яка 10 років тому виїхала з Луганщини та живе у Сумах

Анастасія Макаренко покинула Луганщину 10 років тому, рятуючись від бойових дій. Тепер живе у Сумах, створила громадську організацію і відкрила кав'ярню. Про те, як виїжджала з рідної домівки і як живе сьогодні, жінка розповіла Суспільному напередодні Всесвітнього дня біженців, який відзначають 20 червня.

Анастасія Макаренко мешкає у Сумах майже 10 років. До цього жила в селищі Родакове, що за 40 кілометрів від Луганська, щодня їздила на роботу до обласного центру. У 2014 році на Луганщині почалися бойові дії.

"Стали частими обстріли, у нас по місту їздили "гради", на роботу їздити було дуже важко, бо ти їдеш і не знаєш, чи повернешся, бо над тобою літають снаряди. Українська влада перестала існувати, тому був такий бєспрєдел, люди з автоматами. Людей молодих розстрілювали, бо вони не включили світло на машині в такий-то час. Тоді багато людей почало виїжджати. Обіцяли, звичайно, "зелений коридор", але їх просто не було. Обстрілювали вокзали, нам важко було і виїжджати", — згадує жінка.

У липні 2014 року Анастасія з донькою вирішили поїхати на відпочинок. "Я так сподівалась, що ми перебудем цей час, і через два тижні все закінчиться і ми повернемось назад. Ми зібрали літні речі. Насправді виїжджати було важко, тому що наш вокзал тоді вже обстрілювали, треба було виїжджати в інше місто, в Алчевськ. Але родичі, мій дядя сказав, що я тебе дуже люблю, але не повезу, бо можуть просто забрати машину", — ділиться Анастасія.

Зрештою вдалося виїхати за допомогою старого товариша, який перейшов на бік росіян, розповідає Анастасія: "В нас було дуже багато людей, які пішли проти України, які просто взяли в руки автомати, їм почали одразу платити зарплатню. Мені довелось йому подзвонити, тому що він швидко очолив комендатуру, як вони тоді себе називали. Він сказав: «Я дам тобі машину з військовим, ти тільки його заправ – і їдь".

Коли відпочинок скінчився, рідні сказали, що обстріли посилилися, і порадили не повертатися, пригадує жінка. Одна з організацій у справах біженців допомогла дістатися Харкова, де Анастасія купила квиток до Сум.

"Я, мала, якій 5 з половиною рочків, сумочка з літніми речами і 800 гривень в кармані, це все, що в нас залишилось – і я не розумію взагалі, як далі буде, як влаштовуватись, чуже місто, нічого не знаєш, нікого не знаєш", — згадує жінка.

Їх поселили у сумському гуртожитку, де вже жили інші переселенці зі сходу України. Анастасія говорить, пропонували будинок у селі, де місцеві жителі будуть допомагати, але в першу чергу жінці потрібна була робота: "Ми не можемо постійно щось отримувати. Тому для мене такий пріоритет був – робота. Тому я вирішила залишитись в місті, нам навіть довелось написати відмову, що ми незгодні проживати там, де нам пропонували, тобто в селах, і тоді нам сказали, що ми маємо самостійно шукати житло".

Анастасія вдома працювала бухгалтером, у Сумах починала з посади оператора у супермаркеті. Розповідає, за кілька місяців знайшла нове житло і нову роботу. Сьогодні жінка очолює сумську громадську організацію "Спеціально для тебе", яка займається справами дітей з порушенням слуху. Анастасія каже: хотілося об’єднати цих дітей, дати їм можливість отримати нові враження, подорожувати. Також організація опікується забезпечення слуховими апаратами за індивідуальним підбором, брала участь у розробці відповідної місцевої програми, яка наразі діє у Сумах.

"Діти мають змогу користуватись нею, і з бюджету 50% компенсації є за самостійно придбані слухові апарати. У нас в країні це перша або друга область, яка це використовує", — пояснює Анастасія.

Анастасія розповідає, що ідея створення громадської організації виникла, коли влаштовувала в освітні заклади свою доньку, яка має діагноз "порушення слуху", і познайомилася з батьками інших дітей.

"Ти розумієш, що залежить все від тебе і ти мусиш це робити, не сподіваючись ні на кого, тому що якщо це не зробиш ти, ніхто цього, можливо, не зробить. Я знала, що якщо я не вивезу свою дитину – ніхто за мене це не зробить. Так і організація. А вже зараз ми відкрили соціальну кав’ярню, також з соціальним напрямком, з назвою такою самою, як громадська організація. Частина прибутку буде йти на розвиток громадської організації. По-друге, тут люди молоді, підлітки зможуть в подальшому або підпрацьовувати, або працювати, або щось тут робити, щоб далі йти вже навчатися", — говорить жінка.

Тож наразі Анастасія займається справами фонду, кав’ярні і постійно спілкується з рідними, які теж виїхали з Луганщини і живуть у Полтавській області. Востаннє жінка була в рідному селищі у 2016 році, коли їздила на день народження бабусі. Каже, перетин російського блок-поста тоді був таким складним, що більше туди не поверталася. Нині ж там в родини майже нікого не залишилося.

"Є будинок бабусин. Вона виїхала якраз 22 лютого, перед повторним вторгненням, тому що 16 лютого почали збирати людей там, щоб вивозити їх ніби-то в Росію, тому що сказали, що Україна буде нападати на їхні території. Казали про те, що ми вас зараз вивеземо, заплатимо вам 10 тисяч рублів, ви там побудете, бо тут така ситуація, що завтра може Україна наступати на нас, і вас треба десь сховати, евакуювати. Зате ми разом тут все це переживаємо", — розповідає Анастасія.

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до нашої спільноти у Viber

Підписуйтеся на наш Instagram