Ганна Батрак живе у Гутницькому на Сумщині 57 років. Тут разом із чоловіком власноруч збудували будинок, виростили трьох дітей і все життя працювали. Після смерті чоловіка жінка живе сама. У Гутницькому ніколи не було газу та централізованого водопостачання. До найближчих магазину й медичного закладу — шість кілометрів. Нині у селі зареєстровані шестеро місцевих жителів. Ще дев'ятеро — переселенці, які мешкають тут у трьох родинах. Про життя у малолюдному селі — у матеріалі Суспільного.
Нині вулиці Гутницького майже безлюдні. На одному з подвір'їв 78-річна місцева жителька Ганна Батрак. Поруч — її собаки. Вони, каже жінка, її єдині постійні сусіди.
Пані Ганна родом із Штепівки, але після одруження, розповідає, переїхала до Гутницького. Тут живе 57 років. Каже, звикла до сільського життя, хоча нині навіть найпростіші побутові питання доводиться вирішувати самотужки. Якщо занедужає — викликає «швидку».
«Приїжджала, поки чоловік живий був, викликала. Хвилин 10 і тут, як тут була. І вночі о 1-2 ночі. Усього було», — розповіла жінка.
Із продуктами, говорить пані Ганна, також непросто. Допомагає виїзна торгівля:
«Спасибі, що потурбувався Михайлович — староста, то виходимо на шлях — Улянівська їде продуктова повз нас. То виходимо, хліба взяли і пішли. Ми хліб замовляємо на пекарні в Улянівці. І вона ж їде в село Штепівку повз нас, завозить у Луциківку та їде на Улянівку. Решта — крім продуктів ніхто нічого не возить. Донька в мене в Сумах, ото замовляю. Пенсія в мене на картку, то вона і за світло платить, поповнює мобільний, купує таблетки. На таблетки більше йде грошей, ніж на продукти».
32 роки, говорить Ганна Батрак, працювала в місцевому господарстві. Спочатку була дояркою, згодом трудилася на бурякових полях.
Жінка згадує: коли переїхала до Гутницького, тут вирувало життя. Щоправда, школи вже тоді не було, її троє дітей навчалися у сусідній Штепівці.
«А раніше тут і ферма була. Я коли прийшла сюди, корів доїла на корівнику. Тоді звідси корів забрали, я пішла на буряки та до самої пенсії я сапала буряки. А раніше тут і школа, і ферма, і магазин навіть був», — поділилася жінка.
Разом із чоловіком, каже, тримали чимале господарство: корів, свиней, птицю. Після його смерті та через власні проблеми зі здоров'ям залишила лише птицю.
Газу в Гутницькому, розповідає пані Ганна, ніколи не було. Тож узимку будинки опалюють дровами. Нині, каже, намагається економити тепло: надто сильно будинок не нагріває.
«Не так, щоб було до 30-ти градусів температури. А так, щоб градусів 20, і те багато», — говорить пані Ганна.
Цей будинок, додає пані Ганна, не просто дах над головою, адже будували його власними руками, фактично з нуля.
«Ніхто ні копійки нам не давав із чоловіком. Ми будувалися вдвох. Я в матері одна була, він у матері один. Ми те, що заробили, усе йшло на будівництво. Так і поставили будинок. Господарство годували, вигодували, то продали на будівництво. То цегли треба купляти, то треба будматеріал. Ну, знаєте, яке це, я думаю, будівництво. 70 рублів я по наряду отримала. Ну, вистачало. Плюс троє дітей, треба було утримувати, от так і жили. Звичка. І живеш тут, що тихо», — додає жінка.
За словами старости Штепівського старостинського округу Олександра Великодного, у 80-х роках у Гутницькому мешкали понад півсотні людей. Додає: з роками населення скорочувалося: старші жителі помирали, а молодь виїжджала до міст у пошуках роботи та кращих можливостей.
«Село розташовано за 6 кілометрів від центру старостинського округу, від села Штепівки. Село Гутницьке на сьогодні, будемо так говорити, село вимираюче. Тут зареєстрованих 6 жителів, але також є і переселенці. Сьогодні в цьому селі знаходяться три сім'ї переселенців. Працює виїзна торгівля, підвозиться хліб і інші продукти харчування. Село не газифіковане. Опалення проводиться твердим паливом, зокрема дровами», — розповів староста Штепівського старостинського округу Олександр Великодний.
До найближчого медичного закладу — шість кілометрів. Утім, без медичної допомоги жителі не залишаються, говорить староста. За потреби можуть звернутися до сімейних лікарів у Штепівці.
«У селі Штепівка працює два сімейних лікарі. Люди там записані, кожен до якого лікаря. І там проводиться вже більш регулярне обстеження. Якщо треба кудись зробити до вузького спеціаліста, то, звичайно, сімейний лікар виписує направлення. І люди вже їдуть чи в Лебедин безпосередньо в центральну районну лікарню, чи до інших лікарів у Суми», — додав староста.
Пані Ганна залишати Гутницьке не збирається. Каже, іншого дому для себе не уявляє: тут минуло її життя, тут кожен куточок нагадує про чоловіка, з яким вони разом будували цей будинок.
«Доживаю тут до смерті. Грошей немає, нікуди не поїдеш. Так і доживаємо віку», — додала жінка.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах