Через тиждень після Великодня за православним обрядом віряни справляють так звані "проводи". Цей поминальний тиждень в церкві ще називають "радониця". Напередодні люди йдуть на кладовища і прибирають могили своїх родичів.
У Валентини Байдан з Одеського району 12 могил її рідних. В її селі майже не залишилося тих, хто допоміг би обробити могили. Чому змалечку привчала дітей до роботи за надгробками, як тепер опановує площу самотужки, і чим спростила собі процеси — розповіла кореспондентам Суспільного.
Валентина дістає з комори малі граблі. Решту реманенту вона приготувала й утрамбувала в тачку ще з вечора. Цьогоріч жінці на допомогу приїхала донька з онукою. Зазвичай, розповідає жінка, всі діти й онуки гуртом ставали, а за пів години вже їхали з кладовища. А тепер у кожного свої родини, мають власний клопіт — прибирати нема кому.
"Ось ці грабельки маленькій Вірсавії. Тримай міцно!" — звертається до чотирирічної онуки Валентина.
Дівчинка наздоганяє маму Наталю позаду. Граблі то перед собою, то волочить по землі. У Наталії — тачка до верху наповнена щітками, кульками, ганчірками тощо.
Жінки розповідають: прибирання до "провід" в їхній родині цілий ритуал. Не тільки через якісь символічні моменти, а й через те, що дорогою на цвинтар пролягає сміттєзвалище. Щороку все сміття і пакети обвивають хрести, їх вітром наносить до могил. За словами Наталії, аби прибрати — треба йти заздалегідь і не один раз:
"Це сміттєзвалище з'явилося за радянських часів, після того, як на цьому місці збудували хімсклад. І все це впритул до людей. У нас й була й аміачна селітра, дуст, карбамід, нітроамофоска — все, що хочеш. Ми всім цим дихали. Після розвалу "совка", людям дали на пай розібрати цей склад, і люди будували із нього сараї. Лишилися руїни, ну і, звичайно, територія непридатна для того, щоб тут засівати й щось обробляти, вирощувати якусь культуру. То віддали цю всю територію під звалище. Прямо навпроти кладовища", — розповіла Наталя.
Біля кладовища і навкруги, щойно подме вітер зі сторони хімскладу, доноситься сморід. Смітник виходить прямо на дорогу. На шляху — втрамбовані в землю штучні квіти з вінків. Валентина розповідає, що понад пʼять років не купує пластикові квіти. Каже, що раніше була мода на цю атрибутику. Сусіди один поперед одного намагалися придбати на могили рідних найкращі й найяскравіші пластмасові кущі та інші вінки.
"Ще давно я прочитала одне американське дослідження вчених. Там розповідали про причини онкології від пластику і цих штучних квітів. Тоді я радикально відмовилася від цього всього і наказала дітям: не везіть! Відтепер ми на проводи беремо лише живі квіти з власного саду або засаджуємо могили щільними рослинами, які не потребують догляду", — додала жінка.
Валентині 75 років. Вона розповіла, що завжди брала з собою на кладовище дітей й онуків, аби привчалися працювати біля пращурів і шанували коріння. Щороку жінка обробляє дві могили, які для неї особливі. Онучці Вірсавії показує, як треба рвати траву.
"Діти мають знати, кому вони зобов'язані віддати шану. Я живу в хаті, якій в цьому році виповнилося 100 років. Її збудував нерідний батько моєї мами — дід Митрофан Літостанський. Он там його старенька могила. Я досі живу в хаті, яку збудував саме він. Хоч і без фундаменту, з глини, проте на віки. Вдячна йому за це. У мене 12 могил і всі треба обробити", — зауважила Валентина.
Онучці жінка все довіряє. Каже, що забороняти не варто, а лише направляти й показувати. Маленька Вірсавія сама згребла просапану траву, проте загубила секатор. Тож невдовзі з бабусею відправилася до дому. Донька Валентини Наталя доробляє решту роботи. На кладовищі з'являються два хлопчики і оглядають могили.
Наталя розповідає, що для сільських дітлахів "радониця" — час, коли можна знайти щось солоденьке на кладовищі. Хоч "проводи" в їхньому селі в неділю, вже у вівторок діти пішли "у розвідку".
"Шкода цих діток. Голодні. Це місцеві. Батьки ними не займаються. Але і в наші часи таке було і зараз є", — додала жінка.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області