У третю річницю загибелі військовослужбовця Андрія Шевердіна на Одещині провели автопробіг, молебень і спортивні змагання на його честь. Прикордонник загинув 29 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Спогадами про військового мати та його побратим поділилися із Суспільним.
Андрій Шевердін народився 12 березня 1998 року в Чорноморську на Одещині. На початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до захисту України. Служив у Державній прикордонній службі, у складі 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон». Був командиром групи вогневого відділення прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки.
За особисту мужність і самовіддане виконання військового обов'язку Андрія Шевердіна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеняОрден «За мужність» III ступеня (посмертно) — державна нагорода України, яка присвоюється військовослужбовцям та іншим особам за особисту мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового або громадянського обов'язку. Нагородження цією відзнакою може бути проведене посмертно..
«Мені не страшно померти»
Мати військового Ірина Шевердіна згадує, що син говорив їй про відповідальність за людей та позицію, яку як командир не міг залишити.
«Я не можу кинути техніку, я не можу кинути позицію, тому що я командир. Я відповідаю за людей, я відповідаю за позицію. І взагалі мені не страшно померти», — згадує Ірина слова сина.
Водночас Андрій говорив матері, що боявся того, що станеться з нею, якщо він загине.
«Єдине, що мені страшно, — що після моєї смерті буде з моєю мамою», — згадує його слова Ірина.
У день загибелі Андрій виконував бойове завдання. За словами матері, згодом людина, яка того дня чергувала у штабі, розповіла їй, що Андрій знищив понад 50 російських об'єктів.
Близько 19:30 Андрій та його побратими загинули. Пізніше Ірина дізналася, що їхню позицію уразив російський дрон із вибуховим пристроєм.
«Я не можу сидіти ззаду»
Командир батареї з позивним «Скіф» згадує, що спочатку Андрій служив на тиловій посаді, однак хотів працювати разом із побратимами на передовій.
«Він спочатку переважно служив у нас на тиловій посаді, але потім дуже сильно просився. Каже: "Я не можу сидіти ззаду, я хочу працювати, хочу з хлопцями бути спереду"», — розповідає «Скіф».
За словами командира, Андрій був готовий прийти на допомогу та намагався бути для підлеглих не лише командиром, а й другом.
«Доброзичливий, міг завжди допомогти в біді, тому що, знову ж таки, як я казав, командир — це одне, а, мабуть, перше — це друг», — згадує «Скіф».
«Всі ці три роки я не даю забувати про нього»
Після загибелі сина Ірина Шевердіна, за її словами, два місяці не могла нормально їсти й пити. Згодом вирішила жити заради пам'яті про Андрія та розповідати його історію.
У треті роковини загибелі військового родина організувала молебень на кладовищі, автопробіг та спортивні змагання. Їх провели у залі, який батьки відкрили на честь сина.
Для Ірини ці заходи стали способом зберігати пам'ять про Андрія та розповідати про нього іншим.
«Всі ці три роки я не даю забувати про нього. Я розказую його історію. Історія в нього дуже довга. Він дуже був цікавий», — говорить Ірина Шевердіна.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області.
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.