23-річна гімнастка зі Львова Христина Погранична оголосила про завершення кар'єри у великому спорті. Христина стала фіналісткою Олімпійських ігор-2020 у Токіо, срібною призеркою Юнацьких Олімпійських ігор, абсолютною чемпіонкою XVII Всесвітньої літньої Гімназіади та дворазовою чемпіонкою XXXI Всесвітньої універсіади.
В інтерв'ю Суспільному спортсменка розповіла про труднощі спортивного шляху, рішення завершити кар'єру та плани на майбутнє.
«Ти не просто робиш це для себе, ти це робиш для країни. Це такий патріотизм, ти дуже відчуваєш гордість — не тільки за себе, а й за всіх, за тренерів, за клуб. Відчуваєш момент щастя. Це такий момент ейфорії. Ти розумієш, що оці всі зусилля, вони оправдані, вони винагороджуються. Отак», — ділиться гімнастка.
Христина Погранична почала займатися гімнастикою за рішенням батьків у п'ять років.
«Тяжко в п'ять років ходити навіть три рази на тиждень на гімнастику, де тебе розтягують, тобі кажуть: "Давай, не розмовляй, тренуйся". Це було по годині чи по півтори навантаження. Я ж тоді ходила і на танці паралельно, і на гімнастику, і в підготовчу школу. І ще треба було побавитися в парку з дітьми. Дуже багато задач, як для п'ятирічної дитини. Ну, але якось так почали ходити. Бо чого? Бо мама сказала з татом: "Іди". Ну, пішли. Було, якби вибору не піти, бо батьки були строгі. От, тому ходила».
Гімнастка каже, що згодом її характер допомагав не здаватися.
«Але в мене завжди був дуже впертий характер. Коли казали, що ні, я думала: ну, зробимо навпаки. В принципі, так і було, коли мені сказали, що я нічого не досягну. Думаю, підсвідомо воно так і вийшло, що зроблю навпаки», — каже спортсменка.
Христина розповідає, що перші думки про завершення кар'єри з'явилися ще в підлітковому віці, після першого юнацького чемпіонату Європи, коли їй було 13 років. На той час гімнастка вже жила в Києві та виступала за збірну України.
«Коли в молодому віці переходиш на такий серйозний спорт, це вже значно більше навантаження. Ти розумієш, що на тобі відповідальність і тиск у першу чергу. І от тоді мені вже було дуже тяжко, бо я вже в Києві у 13 років жила. Після чемпіонату Європи я хотіла закінчити, а мені батьки казали: "Ти дуже молодець, давай виступи, ми тебе дуже любимо, дуже пишаємося тобою". І тренерка моя казала: "Ну, ти розумієш, це чемпіонат Європи, ти така молодець», — згадує Христина.
Христина Погранична пригадує, що кілька разів обіцяла собі завершити кар'єру після чергового виступу, однак зрештою продовжувала займатися гімнастикою:
«Це був мій перший рік юніорської програми. Для мене це був тиск, і фізично було тяжко, бо, в принципі, я не те щоб була народжена для гімнастики. Мені було тяжко, але я дуже багато працювала. І я казала: "Я зараз виступлю — і все, я закінчу гімнастику і більше не буду, бо мені дуже тяжко. Я втомилася". І мені казали: "Та, та». Але не вийшло. Не вийшло. І так ще кілька разів. Така сама історія була. От, але через 17,5 років вийшло».
За словами Христини, за майже 20 років гімнастика стала важливою частиною її життя, однак з часом вона зрозуміла, що життя не обмежується лише спортом:
«І тоді я зрозуміла, що насправді, крім гімнастики, є дуже багато всього і, в принципі, життя загалом. Гімнастика — це такий довгий шлях, майже 20 років — це довгий шлях. Але, з другого боку, це маленький шматочок життя, проте дуже-дуже насичений, дуже пристрасний. Це таке захоплення, яке, знаєте, це така перша любов. Я думаю, багато дівчат-гімнасток зі мною погодяться, що гімнастика — це дійсно перша любов».
Під час спортивної кар'єри Христина також здобувала вищу освіту. Христина Погранична розповідає, що під час навчання їй доводилося планувати день навколо тренувань, занять в університетах і поїздок на змагання.
«Потім у мене був момент, коли я вчилася у двох університетах одночасно. Плюс спортивна кар'єра була на піку, і це було ультраскладно. У мене було ранкове тренування, потім я бігла в один університет. Паралельно добре, що в другому університеті тоді ще було онлайн-навчання. І треба було за цим стежити, туди бігти, з пари на тренування, а ще поїздки до Києва, змагання. Я не знаю, як я тоді не розірвалася», — каже спортсменка.
Гімнастка зазначає, що попри щільний графік намагалася знаходити час для друзів і сім'ї. За її словами, навіть під час підготовки до важливих стартів спортсменам потрібно відволікатися від тренувань, щоб зменшити психологічне напруження.
«Звичайно, коли це якийсь дуже важливий старт, то в тебе є один пріоритет — спорт, і ти більше ні на що не звертаєш уваги. Але мені здається, що для здорового глузду навіть тоді треба давати собі можливість трохи попускати це ментальне напруження, бо це нереально. Ти просто вибухнеш», — розповідає Христина.
Після завершення кар'єри у великому спорті Христина Погранична розглядає можливість спробувати себе в інших сферах. За словами гімнастки, вона не боїться починати щось нове:
«Звичайно, що є в мене там план Б, В і там який план від А до Я в мене є. Бо в будь-якому випадку я якщо не в цій сфері, я собі знайду шлях якось в іншій сфері, бо я насправді багато чим цікавлюсь. У мене немає переживання і страху виходити в світ. Я знаю, що я не загублюсь. Якщо я захочу себе спробувати і відкрити собі зовсім нову сферу, я залюбки це зроблю, навіть якщо мені прийдеться на це потратити кілька років життя. Це дуже дивно, мені здається, для молоді таке казати. І тим більше для спортсмена. Це все стереотипи».
Водночас повністю залишати художню гімнастику Христина Погранична не планує.
«І буду в будь-якому випадку там з дітьми точно, десь якісь збори, майстер-класи. Тобто буду в цьому світі гімнастики в будь-якому випадку. Не знаю, наскільки інтенсивно, як, де і з ким, але я точно тут буду», — каже Христина Погранична.
