У 2013-2014 роках письменник, а нині й військовослужбовець Сергій Жадан брав активну участь у харківському Євромайдані. Зокрема, Жадан був одним з його координаторів.
Як домовлялися про демонтаж Леніна? Кому доводилося протистояти у Харкові 10 років тому? Чим закінчилися для письменника побиття та як йому допомогла тодішня міліція? Детальніше — в інтерв'ю Сергія Жадана для Українського Радіо Харкова.
Далі — пряма мова.
Як починався Євромайдан у Харкові: спогади Сергія Жадана
Я пам'ятаю перші мітинги. Це були ті дні напередодні підписання та не підписання угоди. Тоді збиралися перші представники громади, а потім люди виходили. Люди були обурені, що нас позбавили того вектора, який Україна великою мірою підтримувала. Це, безперечно, були якісь політичні вимоги, які стосувалися виключно цієї євроасоціації, але потім сталося побиття студентів в Києві. Наступного дня був перший великий мітинг, коли були не сотні, а тисячі харків'ян, а далі було тримісячне протистояння.
Хто приходив підтримувати Євромайдан у Харкові та брав участь у мітингах
У нас був доволі строкатий майдан, оскільки він у перші дні був не дуже численним, то я навіть пам'ятаю це ядро. Було багато викладачів, представників творчих професій, журналісти, були активісти. Майдан у нас був не надто політизований, у нас був не партійний — усіх харків'ян, які приходили, просили приходити без партійних прапорів. Нам було важливо підкреслити, що це саме громадський рух, що це громадська ініціатива, що метою є не якісь інтереси партії, а інтереси громадські, України, суспільства.
Ультрас з'явилися ближче до лютого, коли ситуація дуже загострилася, коли в Києві з'явилися загиблі, почалося жорстке протистояння з представниками силових структур. До цього харківські ультрас, наскільки я знаю, їздили у Київ.
Наш майдан був швидше "мобілізаційною базою". Ми збирали речі для Києва, збирали гроші на якісь речі для Києва. Наші щодня їздили на Київ та поверталися назад.
Відеозвернення Жадана російською до "Антимайдану"
Наприкінці лютого 2014 року з'явилося відео (де звертається до опонентів російською — ред.), коли вже Євромайдан перебував у приміщенні обласної адміністрації, а під Леніним збирався "антимайдан". Відео записувалося в ОДА, на екрані, що на готелі "Харків" транслювалося. Воно було російською, що не йдеться про конфронтацію, скоріше йдеться про те, що у нас спільна мета та бажання жити в мирному українському Харкові.
Наскільки це спрацювало? Зараз можна сказати, що не спрацювало. За спинами мітингувальників стояли російські куратори. Вони знали, що вони робили. Не йшлося про жодне порозуміння, примирення. Вони хотіли спровокувати великий конфлікт, що і сталося 1 березня. Тоді вже завезли російських "туристів", бойовиків "Оплоту", це була цілеспрямована силова провокація, метою якої було розхитати ситуацію.
Початок "руської весни" у Харкові
23 лютого 2014 року до Харкова мав прилетіти Янукович. Вони мали проводити у Палаці спорту з'їзд. Зібрався величезний мітинг харків'ян проти них, проти режиму Януковича.
Була величезна хода від метро тодішнього "Маршала Жукова" до площі Свободи. Була повна площа народу. Ми тоді виступали у підніжжя пам'ятника Леніну. Я пам'ятаю, що тоді це завершилося великою бійкою між ультрасами і "прихильниками" покійного Жиліна з "Оплоту". Ми тоді зачинилися у приміщенні обласної адміністрації.
Це був такий етап, який перейшов у щось інше. Потім був тиждень протистояння дуже жорсткого, все завершилося 1 березням — початком так званої "руської весни", величезним побоїщем на площі. Такі місця пам'ятні.
Про "російських туристів" та "антимайданівців" у Харкові у 2014 році
1 березня було багато росіян. Це були цілеспрямовані групи сюди, щоб розхитувати ситуацію. Я пам'ятаю, що коли була ця бійка, представники тієї сторони, знайшли у мене в кишені мій паспорт, там було написано, що я прописаний у Харкові у Київському районі. Вони почали кричати, мовляв, я київський, а не місцевий. Будь-який харків'янин знав би райони. Думаю, багато хто бачив відео, як вони намагаються пройти у харківський метрополітен, а у них не виходить — не знали, як платити.
Це були "туристи", це всім відомо. Місцевих сил їм тут не вистачало. На "Антимайдан" спочатку приходили багато людей, які скоріше були дезорієнтовані, ніж ідейно наснажені. Вони йшли не з якимись сепаратистськими гаслами проти майданівців як таких. Їх хтось переконав, що це наступ націоналістичних сил на їхню мову, свободу, якісь символи та переконання — там було більше страху та дезорієнтації, ніж якогось реального розуміння, за що вони стоять.
Потім це змінилося. У них реструктуризувався їхній майдан, з'явилися професійні керівники, які, власне, їх виводили для того, щоб нагнітати ситуацію. Було багато побиттів. Люди були сильно емоційно заряджені, було багато страху, мало можливостей щось контраргументувати.
Напад на Жадана та інших діячів харківського Євромайдану 1 березня: "Те, що тоді закінчилося без смертей — велика удача"
Мені ледь око тоді не вибили, на голові кілька шрамів — зашивали. Це було 1 березня 2014 року. Це були бойовики, які йшли, знаючи, що вони будуть робити, вони були добре організовані. З нашого боку було більше молоді та інтелігенції — фізична сила була на їхньому боці. Те, що тоді закінчилося без смертей — велика удача. Було багато побитих, але всі залишилися живі.
Мене міліція тоді врятувала. Коли почався самосуд, підійшли два міліціонери, забрали, мовчки вивели, посадили у "швидку" і повезли мене у лікарню. Звідти ми вже зі знайомими вийшли через чорний хід, бо туди почали прибувати "антимайданівці", доловлювати, добивати поранених майданівців.
Завдяки чому Харків встояв під час "руської весни" у 2014 році
Тому що є ряд причин скоріше політичного характеру, які спрацювали.
Я думаю, що об'єктивно не було умов для створення сепаратистських анклавів ні в Донецьку, ні в Луганську. Я у квітні-травні був і там, і там, бачив, як розвивалися там міста, вони не підтримували ці рухи масово, це були окремі групи бойовиків, активістів, які не мали масової підтримки.
Чому у Харкові зачистили адміністрацію без жодного загиблого і залишили державні прапори, а у Донецьку та Луганську це не зробили? Я думаю, що це не питання до мешканців цих міст.
Як у лютому хотіли знести пам'ятник Леніну у Харкові: "Виникла спонтанна ідея"
Я згадував вже мітинг 23 лютого, тоді виникла спонтанна ідея, не чекаючи ні дозволів, ні розпоряджень. Ми з друзями поїхали й купили велику болгарку. Коли повернулися, вже була бійка. Болгарка залишилася десь лежати. Все могло статися трішки раніше насправді.
Хотілося робити все це законно. Того ж вечора ми зустрічалися з представниками обласної влади, які нам показали план, і сказали, що пам'ятник може впасти і пошкодити станцію метро. Тоді один із заступників тодішнього керівника ОДА Добкіна підписав нам зобов'язання, де обіцяв розглянути питання демонтажу. Обіцянки, ясна річ, ніхто не дотримався, доки його не звалили (28 вересня — ред.). Виявилося, що нічого він не пошкодив.
"Та історія, яка почалася 10 років тому, поки не має завершення"
Євромайдан — це історія, яка триває. Та історія, яка почалася 10 років тому, поки не має завершення. Зрозуміло, що той спротив українців втрати своєї державності, втрати своєї незалежності, який тоді почався у листопаді-грудні 2013 року, своїм логічним продовженням мав спротив російській окупації. Зрозуміло, що це та сама боротьба, той самий вектор, та сама історія, що поки не має завершення.
Більшість тих людей, які були на Майдані, вони не виключилися з цієї історії. Хтось пішов волонтерити, воювати, пішов в органи влади. Це середовище далі є, воно розширювалося, як історія боротьби у нас на сході. Зараз, безперечно, це більша кількість людей після повномасштабної війни, але серед неї чутно голоси євромайданівців.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, Facebook, Viber, Instagram, Youtube