Збори біля пам'ятника Шевченка у Харкові та підтримка київського майдану під час Революції Гідності — ці події згадує сотник харківського Євромайдану 64-річний Леонід Онищенко. До повномасштабного вторгнення він займався ядерною фізикою, а з 2022 року служить капітаном інженерних військ ЗСУ і боронить Харківщину.
Про те, як починався Євромайдан у Харкові та як євромайданівці допомагають фронту під час повномасштабної війни Леонід Онищенко розповів в ефірі Українського Радіо Харкова.
Події харківського Євромайдану та допомога євромайданівців під час повномасштабної війни
Чому для зустрічі обрали намет "Все для перемоги", розташований на майдані Свободи?
Це останній намет, який був встановлений під час Євромайдану. Він досі як прапор стоїть перед обласною адміністрацією як нагадування про те, що революція триває. Навесні 2022 року намет трошки пошкодило (під час ударів по обладміністрації — ред.), ми все зараз відновили.
Чому, на вашу думку, харківський Євромайдан був особливим?
Під час Євромайдану я казав, що харківський Євромайдан — найтихіший в Україні: через невелику чисельність, недостачу радіоапаратури. Київський був, мабуть, найгучнішим з усіх боків. Але, бачите, ми досі стоїмо, досі майданівський намет під прапорами.
Євромайдан у Харкові почав збиратися з листопада 2013 року. Тоді щодня моя донька малювала тематичний плакат, і щовечора я його клеїв на пам'ятник Шевченка, а потім знімав, щоб не пошкодити "перлину" архітектури. Тоді на нас напади чинили, але велика справа починається з маленьких.
Ви якось назвали харківський Євромайдан "інтелігентним", чому?
Усі знають, що Харків — це місто студентів, відповідно, викладачів різних вишів. Мабуть, тому ми раніше зібрались, адже ці люди збагнули, куди нас Янукович тягне — до "тайожного" (митного — ред.) союзу. Почали вибиратися якось з цього "зашморгу".
Ми стояли місяцями біля пам'ятника Шевченка. Зазвичай, це було 100-200 людей, але у лютому 2014 року Янукович об'явився в Харкові й спробував зробити "сєпарський" з'їзд, тоді вийшли десятки тисяч людей на майдан. Я вважаю, що цьому опору сприяв той маленький наш Євромайдан біля Шевченка.
Тобто, призупинення підготовки підписання угоди — це стало для вас поштовхом?
Так, тому що Харків — українське, європейське місто. Воно таким було від свого заснування. Коли у 18 сторіччі вперше москалі тут з'явились у великій кількості, вони здивувалися, що тут немає поліції й немає злочинності. Адже кожен тут ходив з шаблею, кожен другий — з пістолем чи рушницею, і всі питання вирішувалися миттєво. Зараз, через 300 років, коли почалося повномасштабне вторгнення, теж у перший день харків'яни вийшли "зі своїм" і захистили своє місто.
Я згадаю героїв Небесної Сотні з Харкова — це Євген Котляр, Юрій Паращук і Владислав Зубенко. Якими ви їх пригадуєте?
З Владиславом Зубенком ми їхали 18 лютого 2014 року разом в одній машині. Він був з добового чергування, працював залізничником на станції. Тоді ми вп'ятьох їхали підтримувати київський майдан, який почали розстрілювати. Владислав спав у мене на плечі, а наступного дня ми пішли в бій. А потім я з'ясував, що мій син разом з ним десь перетинався на історичному фехтуванні, яким займався Владислав.
З Євгеном Котляром я познайомився у 2010 році, коли ми намагалися боронити наш Центральний парк, його "зелену частину" від вирубки. Це тоді, коли прокладали нові шляхи та будували котеджні містечка посеред зеленої зони.
З родинами Котляра та Зубенка зараз підтримую зв'язок. Пам'ять про загиблих героїв завжди підтримувала живих. Коли здається, що вже немає сил чинити опір чи триматися далі, то згадуєш тих хлопців, яких ми виносили з Інститутської в Києві, згадуєш їхні очі, як вони дивилися й питали: "Перемогли ми чи ні?" Тоді з'являються сили, вже десятий рік стоїмо, опору нашого не припинимо до самої перемоги.
Як багато євромайданівців з Харківщини зараз на фронті?
Статистику зараз важко зібрати, тому що це війна, багато хто обличчя ховає від камер. Усі, хто мав сили носити зброю, — усі зі зброєю. Я нещодавно зустрівся з хлопцем, з яким ми бачилися 24 лютого 2022 року на кільцевій дорозі. Вони поїхали далі зайняти позиції, влучив снаряд і він єдиний, хто вцілів у тій машині.
Харків дав дві бригади тероборони. Ще Київ має дві бригади й Дніпро. Інші області мають по одній. Безліч добровольців у різних підрозділах служать.
Наскільки ви підтримуєте зв'язок зі спільнотою харківського Євромайдану?
Євромайданівці організовували виробництво маскувальних сіток ще у 2014 році, й продовжують у більшій кількості їх виробляти. Завдяки цьому військові підрозділи, наближені до Харкова, забезпечені відповідно до сезону. Потік допомоги йде безперервно, ми спілкуємося щодня. Це ж наша справа, ми вийшли на майдан захистити країну від поглинання, а зараз в нас вчепилися обома руками.
Цей євромайданівський дух зараз критично важливий для нашого успішного опору, а потім і для перемоги. Тому що й у 2014 році перші батальйони були добровольчими, так само і 24 лютого 2022 року практично весь периметр захистили добровольці.
Як харківський науковець Леонід Онищенко боронить Україну на фронті
Чому ви стали до лав Збройних сил України?
Не втримався, коли майже під вікнами стрілянина почалася. Схопив, що було, вискочив і примкнув до "Правого сектора", який зайняв позиції перед П'ятихатками о 9:30 24 лютого 2022 року.
До військкомату я не ходив, тому що не приймають після 60 років. Раніше я в цій територіальній бригаді був на усіх зборах, був помічником начальника штабу бригади до 60 років. У 2022 році вдалося якось приховати свій вік і записатися знову. Зараз я щороку підписую контракт.
Чи продовжуєте ви займатися наукою?
Звичайно, в окопах займатися сучасною високотехнологічною практично неможливо. Але мій рідний Харківський фізико-технічний інститут працює над оборонною тематикою: багато розробок як під час Другої світової війни він дав, так і зараз.
Як ви боронили Харків та область?
Протягом лютого-березня 2022 року ми обороняли Харків по кільцевій. Потім нас перекинули на найважчий на той момент напрямок фронту — під Ізюм. Звідти москалі рвалися до Слов'янська, хотіли відрізати все наше донбаське угрупування. Ми тримали фронт у Барвінковому. Восени під час контрнаступу звільнили Ізюм і нас перекинули в Бахмут. Тоді наші жінки-волонтерки з Євромайдану підвозили знаряддя, медикаменти, підтримували нас — ні з чим не порівняєш таку підтримку.
З початку 2023 року ми змінювали позиції, тепер знову боронимо кордон Харківщини. З перших днів цивільна техніка і комунальники рили окопи, рви, зводили фортифікації. І зараз вони також риють мерзлу землю. Вони — справжні герої.
На вашу думку, завдяки чому вдалося успішно провести контрнаступ на Харківщині?
Завдяки поганій роботі москалів, їхньої розвідки. Тепер коли вони придбали достатню кількість дронів, лінія зіткнення моніториться з обох боків 24/7 і здійснити якийсь раптовий напад неможливо. Маємо, на жаль, і поранених, і загиблих.
Сьогодні, 21 листопада, у День гідності та свободи чи планують ваші побратими зустрітися й провести певні заходи, нагадати про Євромайдан?
Так, зберемося в захищеному місці, перш за все, задля моральної підтримки. Тому що, майже кожен зараз у своєму окопі, це психологічно дуже важко. Побачитися, пересвідчитися, що всі живі, а також обговорити ситуацію, тому що ми досі стоїмо над прірвою, яка зветься "тайожний союз". Росія перевищує нас чисельністю, війна ще не закінчилася, ще багато випробувань попереду.
Також під час таких заходів оголошуємо збори коштів, тому що і маскувальні сітки не з повітря роблять — потрібно закупити сітку, матеріали.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube