33-річна бельгійка Анна Тату до України приїхала на початку повномасштабного вторгнення як волонтерка. А зараз вже кілька місяців служить оператором дронів у лавах 505-го окремого батальйону морської піхоти. Повʼязати своє життя з армією Анна мріяла з семи років. Але в Бельгії стати військовою їй завадила інвалідність.
Анна народилась у Польщі, ще немовлям її вдочерила родина з Бельгії. У 26 років відшукала своїх біологічних батьків, як і розказали про її українське коріння.
Історію Анни Тату читайте на Суспільне Донбас.
"Єдине, що я знала про Україну раніше, це тільки Чорнобиль", — починає розповідь про свій шлях до українського війська жінка.
До України Анна приїхала у перші місяці повномасштабного вторгнення, евакуйовувала людей та тварин з прифронтових територій.
За словами іноземки, приїзд в Україну допоміг їй знайти свою історію та дізнатись про українське коріння.
"Коли я приїхала на Донбас, мене солдати питали: "ти козак?" Я сказала: "ні, я полячка". Вони казали: "ні, ні, ні, ти козак". Я вирішила, що маю запитати свою біологічну маму. А вона каже: "так, твій дідусь українець, із Запоріжжя". Я була справді щаслива. Тепер я весь час кажу, що це моя кров, я так пишаюся цим!" — розказує Анна.
Вже чотири місяці жінка служить у 505-му окремому батальйоні морської піхоти, займається логістикою та матеріально-технічним забезпеченням.
"Спочатку я вчилася на оператора дронів на комп’ютерних симуляціях, а також вчилася літати в реальності кілька тижнів. На початку було дуже важко. Тепер я займаюся логістикою у батальйоні. Забезпечую потреби: безпілотники, машини та інше", — розказує вона.
На думку Анни, зараз кожен має робити те, що він може, аби зупинити війну.
"Як на мене, якщо у вас немає однієї руки або ноги, це не означає, що ви не можете щось робити для армії. Путін ніколи не зупиниться тільки на Україні. Він продовжить далі. Якщо ми втратимо Україну, ми втратимо Європу, ми втратимо все", — зауважує військовослужбовиця.
До приїзду в Україну Анна в Бельгії працювала у готелях, ресторанах та займалась з дітьми та дорослими, які мають інвалідність. Але, за словами Анни, там вона ніколи не почувалась на своєму місці. Лише в Україні вона відчула себе щасливою.
"Коли я поїхала в Бельгію останнього разу, кілька місяців тому, я готова була лягти й померти. У мене була депресія. І коли я повернулася в Україну, я відчула себе живою, я плакала", — згадує дівчина.
Після перемоги Анна планує залишитися в Україні та продовжити допомагати людям з ампутаціями, використовуючи свій особистий досвід та відданість Україні, яку тепер вважає своїм справжнім домом.
"Я хочу продовжувати допомагати людям, бо вважаю, що після війни у нас буде багато роботи. І так, через те, що у мене ампутована нога, допомагаю центрам для людей з ампутаціями у Києві, і хочу продовжувати їм допомагати", — говорить військова.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram