"Слава Україні, я свій!" Бій за телевежу: як чоловік вивів з окупованого міста Донеччини українських спецпризначенців

Ексклюзивно
Олександр Статіва у 2014 році вивів спецпризначенців з окупованої Костянтинівки, Донецька область. Колаж: Суспільне Донбас

3 травня десять років тому Олександр Статіва вивів з окупованої Костянтинівки Донецької області українських військових в обхід блокпостів проросійських бойовиків. Таке зухвальство місцевому активісту могло коштувати життя. Він два місяці переховувався, жив у хащах та на горищі.

Про те, як після бою біля телевежі 3 травня 2014 року з двох вертольотів у Костянтинівку Донецької області висадився десант сил АТО. Найзапекліший бій тривав за телевежу. Звільнення міста відбулося лише через два місяці, коли бойовики "ДНР" втекли до Донецька разом з іншими терористами.проклав шлях спецпризначенцям, як його "здала" сусідка та як рятував дітей — голова Донецької Організації українських націоналістів Олександр Статіва розповів Суспільне Донбас.

28 квітня 2014 року озброєні бойовики захопили міську раду та відділ міліції Костянтинівки Донецької області. Біля будівель люди в балаклавах встановлювали барикади. Сепаратисти почали підготовку до проведення у місті псевдореферендуму про суверенітет "Донецької народної республіки".

Як згадує ті події місцевий Олександр Статіва, з кожним днем у місті ставало дедалі тривожніше.

Чоловік з родиною тоді жив у селищі Молочарка, на околиці Костянтинівки. Займався господарством, вирощений та вироблений домашній крам продавав на місцевому базарі. 3 травня він саме повертався з ринку, коли побачив, що дорогу йому перекриває якийсь чоловік, розповідає Статіва.

"Це був останній день мого спокійного життя. У нас "ГАЗелька" — мікроавтобус був, ми з дружиною відвезли молоко на Центральний ринок, відторгували й уже передчуття були недобрі. На в'їзді з Донецька маргінали постягували колеса, такі ж пости поробили з боку Краматорська. Ці придурки поперекривали шляхи, перевіряли документи, а міліція поряд стояла й не втручалася. По дорозі на Молочарку також насипали землі й стояв сєпар один, я не стримався тоді — вийшов і вилаяв його", — згадує чоловік.
28 квітня 2014 рік. Костянтинівка, Донецька область.

Бій за телевежу

Додому довелося їхати іншим шляхом, розповідає містянин. Близько 16:00 господар поряд з оселею почув гуркіт гелікоптера, він вийшов у двір.

"На гвинтокрилі було написано МНС, він летів до телевежі — це недалечко від нас. Я помахав йому рукою. Мабуть, висаджував десант, бо мені за деревами не було видно. Але опісля в Костянтинівці заревіло й загуло — як рух техніки. Хвилин за 15 почалася стрілянина", — розповідає Олександр.

Бій тривав кілька годин. Як згадує чоловік, стрілянина вщухла десь ближче до 23:00. За ним він спостерігав на пагорбі, сховавшись за стовпом електропередач.

"Як потім розповідали бійці, вони скористалися моментом несподіванки й зайшли в будівлю. Хоча, варто сказати, що побачити сєпарів в окопі за 50-100 метрів вони також не очікували. Поранені з нашого боку були, а ось темношкірих афроамериканців — точно ні, як потім по місту ходили чутки", — сміється свідок тих подій.

У той час з Краматорського аеродрому українським військовим йшла підмога — про це чоловік дізнався від приятелів телефоном. Каже, що з однодумцями тоді постійно був на зв'язку. Дорогою техніка розносила блокпости бойовиків, які стояли на шляху до Костянтинівки, згадує Олександр Статіва.

"Затрималися, бо трохи заблукали. Як казав водій БТРу, підвела навігація, яка повела їх на проспект, тоді він був Ломоносова. Вони вернулися, оминули цистерну під мостом і задки заїхали — завалили там паркан, посадили хлопців на броню і планували вийти через Стінки, але мало не застрягли в болоті поблизу Молочарки", — зазначає костянтинівець.

Проєкт DeepState
"Вийшов до них. Кажу: "Я свій". Вони насвітили на мене, я підняв руки. Звичайно була небезпека та ризик того, що мене можуть розстріляти, але треба ж було щось робити. Я мав показати дорогу хлопцям, вивів з селища їх полями".

Утім, припустився кількох помилок, аналізує свої дії сьогодні чоловік. Вони під'їхали до двору — там горіло світло, а ще поблизу воріт техніка залишила сліди.

"Я не вимкнув світло на стовпі. А коли пішов перевдягатися у камуфляж, мене бачила сусідка, яка і "здала" потім в подробицях: як під'їхала колона, як сідав на техніку, а дружина виносила військовим пакунок з їжею".

Шлях додому: операція пройшла успішно

Дійшли без втрат та пригод, розповідає Олександр, оминути вдалося всі засідки. Тоді він вивів з окупованого міста до сорока українських військовослужбовців, з яких майже половина — спецпризначенці.

"Двох поранених середньої важкості забрав гелікоптер. Потім у місті чув, що у лікарню привозили багато поранених сєпарів", — розказав чоловік.

Житель Костянтинівки Олександр Статіва. Фото надав Статіва

Додому добирався вночі на таксі. Водій попався допитливий, багато розпитував і було видно, що "співчував" сепаратистам, згадує Олександр.

"Я прикидався, що свій і їду з попереднього блокпоста. Про те, які з них постраждали, тепер я знав точно. Але його провокації все ж змусили добряче понервувати. Поблизу Костянтинівки мене навіть хотіли затримати, бо з поспіху я забув взяти документи. Почав брехати, що, мовляв, через стрілянину втекла корова, а я начебто пішов її шукати. Врятувало те, що серед цих "друзів" були мої племінники", — розповів Статіва.

Він пригадує, що того ранку люди в місті розмовляли пошепки, дивлячись один на одного з підозрою. Проходячи повз базар, чоловік випив кави та прийшов додому.

"Дружину попередив — ми "спалилися" і мені треба сховатися. Як прийдуть, кажи, що пішов помагати носити мішки з піском на блокпости, телефон не брав. Головне — не панікувати".

Костянтинівка, 5 березня 2020 рік, Олександр Статіва.

Переховування та розвідка

Чоловік взяв стару рушницю й пішов у бур'яни. Втім втома брала своє, оскільки не спав всю ніч, розповідає Олександр. Перемістився в порожню батьківську хату, що стояла край вулиці — там було ліжко, але поспати так і не вдалося.

"Задрімав, як чую — якась автівка поблизу заглухла. Я вискочив зі старої хати й побіг до ставка. Четверо людей обшукали будинок, де ми жили — нікого не знайшли та поїхали. Але за 15 хвилин повернулися. Питали про автобус — перевірили і його. Стріляти по них не було змоги, у хаті були діти та дружина", — розповідає Олександр.

Аби не наражати родину на небезпеку, чоловік не жив удома. Ночував у чагарнику або на горищі.

"Спали з дружиною в кущах. Накрилися ковдрою, а з гілок пташка впала, так ми аж попідскакували з переляку. Потім чуємо — хтось тупотить, прислухалися, а то їжак. Перелізли на горище. Зовні я зробив петлі, драбину затягували всередину, туди ж ковдру — там хоч тепло й без комарів. Вони мене шукали, а я в них під носом був".

Згодом родину вивіз з міста: спочатку в Барвінкове, потім у Святогір'я. Зазначає: сам лишався у місті, вів розвідувальну діяльність та передавав дані ЗСУ.

"Якось у малого піднялася висока температура, з Барвінкового довелося везти його до лікарні в Костянтинівку. Дорогою зустрів сєпарів, тоді все життя пройшло перед очима. Але Бог одвів. Манівцями до лікарні, потім автівку заховав і в хату на схованку. За безцінь продали: курей, свиней, корів. Гроші закопали", — згадує Олександр.

Костянтинівець працює далекобійником за кордоном. Фото надав Олександр Статіва

Останній день окупації Костянтинівки

Два місяці поневірявся, а коли вже не чекав на облаву — прийшли два автоматники, говорить Олександр:

"Я сидів в хаті, білий день, десь 12:00. Один зайшов у двір, а дружина його завернула, сказала, що давно зі мною не живе. Ті поспішали, тому не наполягали. Не знаю, щоб було, якби вони увійшли".

Як згадує очільник Донецької ОУН Олександр Статіва, у день визволення5 липня 2014 року - День звільнення міст: Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка та Костянтинівка від російської окупації.Активні дії українських військовиків по звільненню міст північної Донеччини розпочалися 3 липня. Тоді сили АТО почали зачистку Миколаївки біля Слов’янська, яку повністю звільнили наступного дня, взявши у полон понад пів сотні бойовиків.Вирішальними були бойові дії навколо Слов’янська. Під натиском української армії терористи залишили місто 5 липня, а героїчні бійці-розвідники 2-го батальйону Національної гвардії встановили синьо-жовтий прапор над Слов’янською міською радою. Цього ж дня передові сили гвардійців увійшли в Краматорськ., 5 липня 2014 року, на своєму шляху він зносив прапори так званої ДНР, які сепаратисти залишили на барикадах, тікаючи з міста.

"Я збивав те ганчір'я, рвав і топтав! Їхав до виконкому, де вже були наші — 93-тя частина. Я вискочив, кричу: "Слава Україні, я свій!". Обійнялися, з багатьма я потім товаришував, вони приїжджали до мене, відпочивали. Декого вже немає в живих.

Нині Олександр Статіва з родиною живе в Чехії, працює далекобійником. У свої 61 неодноразово приходив у військкомат, але тоді йому відмовляли. З дружиною вони виховують п'ятьох дітей. Прийомний син Андрій загинув у жовтні 2023 року, захищаючи країну на Лиманському напрямку. Чоловік запевняє, що в Україну обов'язково повернеться.

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram