Людмила та Геннадій Кулінічі — переселенці з Мирнограда на Донеччині, які 10 місяців тому залишилися без дому. Їхня оселя через обстріл армії РФ перетворилася на руїни, жінку й чоловіка витягли з-під завалів українські військові та сусіди. 21 добу пара лишалась на згарищі власного будинку, доки їх евакуювали на Дніпропетровщину. Зараз живуть у шелтері, переобладнаному з дитсадка. Як облаштувалися за майже рік по евакуації та у чому шукають розраду мирноградці-переселенців у тимчасовому прихистку — розповіли Суспільне Донбас.
Квітник та город біля шелтеру
Переселенка з Мирнограда Людмила Кулініч показує квітник, який облаштувала разом з чоловіком. У шелтері на Дніпропетровщині вони десять місяців. У жінки близько сотні вазонів. А ще — город.
"Удома в мене було гарніше. Квіти щоранку встаю, поливаю. Ті, що відквітували, прибираю. Воно краще цвіте. А нове — таке пишне, гарне… Ми з чоловіком зробили ящики, насадили квіточки, близько сотні точно", — ділиться переселенка з Мирнограда.
Удома було
"Картоплю посадила, часник — великий, гарний, полуницю. Помідори посаджу, огірки, петрушечки рядок. Кабачки посадила, два кущики. На більше грошей не вистачає. Хоч і полежу, але пігулку вип'ю — далі рухаюсь. Якось треба відволікатися", — каже жінка.
Розбитий дім у Мирнограді
Подружжя мешкає у двох кімнатах прихистку, переобладнаного з дитсадка. Їхній дім у Мирнограді — розбитий.
"Те, що ми пережили 21 день у Мирнограді… Тут дуже добре, спокійно, але не своє. Ракета просто у будинок влучила. Від дому не залишилося нічого. Ми сиділи 21 день на цьому смітті. Такою мене солдати дістали із завалів. Потім приїхала знайома з виконкому, і вона нас вивезла", — розповідає Людмила Кулініч.
У лютому нинішнього року Людмила, каже, навідувалася додому, у Мирноград.
"Вирішила поїхати додому, хоч чоботи взяти… Нас вивезли з двома сумками. Підійшов лютий, чую, їдуть у Мирноград знайомі, думаю, попрошусь і я. Вирішила, поїхала. Це було 21 лютого. Краще б не їздила. Чоботи цього не варті, що я поїхала... Вулиця порожня, на вулиці були бабуся, 96 років, та її син, вони 24 числа загинули", — каже Людмила.
Рукоділля
Людмилі — 72, Геннадієві — 63. Чоловік та дружина мають по 40 років трудового стажу: вона — працювала швачкою та вишивальницею, він — ковалем.
Жінка каже, аби відволіктися від сумних думок, зараз займається рукоділлям. Людмила вдома працювала швачкою та вишивальницею.
"З дому я привезла свою улюблену машинку. Розбита, але вона працює у мене. Мені її подарували на 45-річчя діти", — показує швейну машинку та рукоділля жінка.
Чоловік та дружина разом — тридцять років, мають трьох дітей та семеро онуків, усі — в евакуації.
Чоловік Людмили Геннадій читає та майструє.
"Книжки бібліотечні читаю. Якщо щось треба, ремонтую. То стільчики були поломані, то столики", — переселенець з Мирнограда Геннадій Кулініч.
Трохи ноги побило, як вікна вилетіли — зачепило. Обійшлося. Та думаємо, може, щось налагодиться, може, щось краще буде. Всі сподіваються, і ми сподіваємося на щось", — ділиться чоловік.
Зараз у шелтері для переселенців з Мирнограда на Дніпропетровщині мешкають 33 людини, здебільшого — пенсіонери та родини з дітьми.
