Кінологічний пошуково-рятувальний загін "Антарєс" з Павлограда, що на Дніпропетровщині, шукає тіла цивільних та військових. Вони працюють на місцях ракетних обстрілів та деокупованих територіях.
Керівниця організації Лариса Борисенко розповіла в інтерв'ю Суспільному про те, як кінологи зустріли початок повномасштабної війни та як працюють весь цей час.
Як "Антарєс" зустрів початок повномаштабної війни?
Для нас війна ще з 2014 року триває. Тобто ми активно волонтерили, з 2017 року ми залучаємося для пошуку тіл загиблих. Саме тоді ми шукали тіла загиблих на Донеччині й в Луганській області. Початок повномаштабного вторгнення, всі розуміли що це буде, всі розуміли, але не вірили.
Як собаки працювали на місцях перших ударів РФ?
Залучення пішли у нас з квітня. Перші обстріли, це було дуже жахливо.
Дуже жахлива була реакція наших собак. Бо приїхали всі пропахлі оцим жахливим смородом. На наступний день ми зрозуміли що щось коїться. Тобто десь тиждень вони (собаки — ред.) стояли як зомбі, ледь ходили, шкульгали лапами. Вони просто замирали в ступорі. Тобто, собака йде, ти зупиняєшся собака зупиняється рівно так, як і йшла. Це був такий жахливий момент.
У нас при відносно мирному житті було 20 залучень у рік, а на сьогодні у нас буває так що паралельно працює дві групи. Наразі, мабуть, до сотні залучень на рік іде.
Чи завжди засобами знаходять людей під завалами?
У нас були два техногенні завали, які створили ракети РФ в Кривому Розі й в Мирнограді (місто в Покровському районі Донеччини — ред.), коли собаки починали давати позначку в міру того, як розбирали завали. Вони наполягали на тому, що там є тіла. І тіла потім знаходили по позначках собак глибоко в підвалі.
Мені телефонували й казали: "Там (під завалами — ред.) нічого нема". Кажу: "Вони показують? Копайте. Воно є".
Що ви найбільше запам’ятали за всі роки роботи в "Антарєс"?
26 березня 2023 року. Це була звичайна місія проєкту на щиті і ми працювали як складова. Харківська область, Ізюмський район. Йшла наша група по посадці й ми знайшли одне тіло нашого героя, якого шукали рік потому. Зайшли в іншу посадку, продивитись її.
Я відпустила Бєшу буквально за декілька секунд до того, як я зачепила розтяжку. Вона зайшла в окоп і саме це її врятувало. Це ситуація в якій не виживають. Мене рятувала група — вони змогли надати першу домедичну допомогу, накласти турнікет.
Через три доби я прийшла до тями й дізналася що у мене був геморагічний шокПатологічний стан організму, який спричинений значним зменшенням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) внаслідок кровотечі. четвертого ступеня, при якому не виживають. Крововтрата при моїх 50 кілограмах була 3,5 літра. Повністю спотворені ноги.
Заново вчилася ходити, вставати, сидіти. Сьогодні я маю інвалідність другої групи, але я продовжую виходити в пошуки.
Про що ви мрієте?
До повномасштабного вторгнення ми мали змогу щось планувати. Мали якісь відпустки. На сьогодні ми не маємо такої функції як мріяти, планувати.
Тобто у нас не просто відстрочене життя, а воно у нас просто поставлене на паузу. І ми не знаємо коли паузу можна буде зняти. Але знаємо що нам потрібно постійно працювати.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро