“Раніше рятував життя в операційній, а тепер — на фронті”: історія медика 128 бригади ТрО Дніпра

Антон — лікар медичного пункту в одному з батальйонів 128 бригади Територіальної оборони Дніпра. Працював дитячим реабілітологом, а з 2014 року має досвід роботи з пораненими військовими. Після 24 лютого 2022 року пішов на фронт добровольцем. Восени 2022 під час Харківського контрнаступу разом з бригадою виганяли російських військових з Куп’янська. Розказав, що тоді в одному з сіл він був єдиним медиком.

Про врятовані життя та роботу на медичній евакуації — чоловік розповів Суспільному.

За словами Антона, нині він лікар медпункту батальйону та рідко виходить на позиції. Проте, каже, починав з посади взводного медика. Тоді разом з побратимами виконував бойові завдання та, окрім зброї, завжди за плечима носив свій бойовий рюкзак.

"У рюкзаку є турнікети, гемостатичні бинти, тугі пов'язки або бандажі. Вага рюкзака у кожного індивідуальна, через те, що більшість медиків комплектують його по-своєму. У середньому десь кілограмів п'ять - шість. Мій рюкзак раніше важив близько 10-11 кг", – сказав він.

Фото з особистого архіву Антона

Військовий розповів, препаратів було чимало, бо й завдання виконували різні. Відтак, одного разу довелося працювати єдиним медиком на ціле селище Сеньківка, що під Куп'янськом.

“Коли вигнали з Сеньківки "орків", там лишилося багато цивільних. Усім потрібна була допомога, бо медиків не лишилося. Бувало, що вночі будили і говорили: “Там у цивільного серцевий напад”. Я рюкзак на плече і погнав", – розповідає Антон.

За словами військового, одного разу росіяни обстріляли приватний сектор Куп’янська. Ще розкидали протипіхотні міни типу "Лепесток". Після цього один з місцевих вийшов у двір, не помітив вибухонебезпечний предмет і йому відірвало частину п'ятки. До військових його привіз син.

"Поїхали машиною його сина 40 км до цивільної лікарні. Чоловік втратив багато крові, непритомнів. Я, як міг, привів його до тями. Дав пляшку з водою, сказав, щоб він ті два літри випив. Коли приїхали до лікарні, у нього тиск був 60 на 0. Після операції місцеві лікарі сказали, що все добре", – розповідає Антон.

Фото з особистого архіву Антона

Нині чоловік бере участь у медичних евакуаціях. Розповів, що до такої роботи був готовий ще з 2014 року, адже у той час працював фельдшером у реанімації сепсису. Там приймали найтяжчих поранених.

"Тоді вже я вмів працювати з мінно-вибуховими травмами. Морально був підготовлений. Зараз, якщо через декілька днів бачу пораненого, котрого вивозив, розумію, що з ним все добре — це "галочка" для мене, що я все правильно зробив", – зазначає чоловік.

За словами Антона, у Дніпрі у нього є мати та старший брат. А ще влітку на відпочинку він познайомився з дівчиною.

"Вони мене чекають. Я розумію, що й в інших хлопців теж є сім'ї, теж є кохані. Від мене що потрібно? Так це щоб вони до своїх сімей повернулися. Максимум, що я можу зробити, це щоб вони залишилися живі", – розповідає військовий медик.

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро