Село Дубовики на Дніпропетровщині, за мапою DeepState, розташоване за 40 кілометрів від «сірої зони». 12 серпня армія РФ, за словами місцевих жителів, вперше завдала авіаударів по населеному пункту — знищений житловий будинок, понівечені ще з десяток, а також сільгосппідприємство. Під час атаки мешканці встигли зреагувати і виїхати за межі села.
Як місцеві, попри удари РФ по самому населеному пункту та навколишніх селах, продовжують там жити, та чи збираються виїжджати — у матеріалі проєкту Суспільного «Червона зона».
Житель Дубовиків Василь розповів: про удар керованими авіабомбами були попереджені.
«Усі виїхали за село. У Васильківці теж так роблять. Об 11-й годині виїжджають... Я в Дубовиках років 40 живу, удвох з дружиною будинок побудували. Через атаку наша оселя постраждала, уламки від авіабомби влетіли у вікно: увійшли в стіну та стелю. Батареї зірвало вибуховою хвилею... Бувало, що ночували через тривогу в степу, в машині. Зараз, поки не холодно, то вікна заб'ємо, якось житимемо», — сказав чоловік.
За його словами, виїжджати з села поки не планують. Їхній син три роки як зник безвісти на Донбасі, а донька мешкає в однокімнатній квартирі.
«Туди нема чого їхати, треба самому щось думати. Якщо до осені нічого не зміниться, то треба десь шукати життя. Звісно, не хочеться усе кидати. Але є таке поняття як "безвихідь"... Я дуже поважаю президента Росії. Випиваю я рідко, але перший тост пʼю за нього, щоб він здох якомога швидше і найлютішою смертю, яка тільки може бути», — додав він.
Олександр атаку КАБами пережив біля місцевого магазина, чекав там на пенсію.
«Десь три чи чотири вибухи було, осколки біля магазина аж літали. Нас там троє було, то ми після першого вибуху лягли під стіною будівлі, що поруч з магазином... Потім я додому пішов, бо в мене там дві собаки. Думаю, позривалися з ланцюгів. А воно так і сталося, одного я на руках виносив, трусився... Я не думаю виїжджати. Виїжджають ті, у кого в кишені гроші є, щоб можна побудувати щось, купити хоч щось для себе, харчуватися чимось. А як жити на одну пенсію — не дуже розженешся їхати. Буду тут», — сказав чоловік.
З 15 червня населений пункт увійшов до списку тих, де облвійськадміністрація оголосила обовʼязкову евакуацію для родин з дітьми, виїхати вони мали до 14 липня. Під час поїздки кореспондентів Суспільного до села на дитячому майданчику було порожньо. Місцеві також розповіли: зазвичай армія РФ бʼє керованими бомбами по населених пунктах навкруги за так званим графіком — з 10 до 12, з 16 до 18, й іноді з 22 до 24-ї години.
Валентина теж поки залишається у Дубовиках. За словами жінки, 14 років доглядала матір, яка померла майже рік тому. Нині ж — після інсульту доглядає свого паралізованого чоловіка.
«Я нещодавно в погріб тікала. Чоловіка — дві стіни — там примостила, бо він лежачий. Об 11:00 побачила, що тактична авіація випущена була, напрямок — на Просяну. Тоді читаю, ще трошечки, пройшло пару хвилин — Дубовики, Шевченка, Григорівка. І я сумку взяла, халат теплий — і в підвал йшла. Чула, як пролітало... Планую якось перевезти собак, котів, треба все забрати. Я думаю, ящики готую, бо доведеться. Батьківщину шкода, але не до такого ступеня, щоб я страждала. У мене в місті є де жити, але куди я туди качок, курей заберу? Тому їхатимемо до чоловікового брата у Магдалинівський район», — зазначила жінка.
Вона додала: на її вулиці вже всі виїхали, тож вони з чоловіком — єдині, хто залишилися.
«У чоловіка інсульт стався три місяці тому. Швидка вже сюди не їхала... Тиждень тому були волонтери в громаді. Я їм так вдячна, багато вони мені порадили, бо я сама чоловіка лікувала... Якщо прийдеться, то поїду. Куди діватися? Життя дорожче, правильно?», — сказала Валентина.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро