У межах щорічного фестивалю "Дні есеїстики", організованого Українським ПЕН та Києво-Могилянською бізнес-школою [kmbs], куратор та критик Борис Філоненко провів лекцію "Комар Шевельова. Есеїстика та сучасне мистецтво".
Суспільне Культура спільно з Українським ПЕН публікує текстову версію розмови, яку підготувала Діана Делюрман.
Не було би комаря, не було би і мистецтва
Обрана Борисом Філоненком назва лекції відсилає до тексту Юрія Шевельова "Над озером. Баварія", у якому міститься багато подорожей в часі, ностальгії за Харковом та спогадів про друзів-неокласиків.
Раптом інтелектуал пише, як безперервний потік міркувань зупинив комар, що сурмив над його вухом, а потім сів на щоку і був вбитий. Далі Шевельов створює афоризм: "Не було би комаря, не було би і мистецтва".
Комар Шевельова — це не символ, а справжній комар, пояснює Борис Філоненко. Так само і тексти самого критика про сучасні мистецькі практики в Україні пов'язані зі втомою від символічного прочитання мистецтва та зі спробою художників і художниць працювати з тим, що можна назвати словом "реальність".
"Коли реальність нарешті обриває наші погані метафори і жанри, думки, які занадто розтягнулися. Такий комар повертає Шевельова до тих речей, які він би дійсно хотів сказати", — каже Борис Філоненко.
До метафор, пов’язаних з природою і реальністю, Філоненко продовжує звертатися у лекції.
Куратор згадує творчість Андрія Сагайдаковського, який вже десятки років пише живопис на килимках. Художник розповідав, що йому приємно побачити, як килими продірявлені мишами, і що ці дірки деколи формують композиції його живопису. Іноді він навіть чекає, аби миші довершили його твір.
Філоненко підкреслює, що Сагайдаковський працює у майстерні у напівпідвальному приміщенні, тож його витвори не зберігаються у такому "комфортному" середовищі, як роботи інших митців. Це далося взнаки, коли твори Сагайдаковського поїхали до музея Штутгарта.
Музейники запитали кураторку виставки Катерину Семенюк про те, як доглядати твори Сагайдаковського, адже вони виглядають брудними і в них, ймовірно, можуть бути живі організми, які перекинуться на решту колекції і зашкодять їй.
Після обговорення музей помістив колекцію на тимчасове зберігання, а на твори Андрія Сагайдаковського посадили інших маленьких істот, які мали убезпечити екосистему.
Бути ластівкою
Далі Борис Філоненко згадує роботи Павла Макова, у яких є багато реальних речей: тварин, рослин, знайдених предметів. Куратор впевнений, що творчість митця — не про символи, а реальність.
"Якщо ви бачите у роботах Павла Макова щось, що може нагадати про символи, можливо, за цим ховається персональна історія, переживання, знахідка з харківського життя, яку Маков вирішив оселити в своєму просторі Утопії. Я згадую алоє, що дружина Макова Марина Глущенко знайшла на смітнику. Це були домашні горщики, яких люди вирішили позбутися. Марина їх забрала і тривалий час майстерня Макова була перенаселена алое. Відтак з’явилась робота, де алое є велетенським, рухливим, більшим за будь-яке місто", — розповідає Борис Філоненко.
Куратор переходить до іншого напів-символу, присутнього у творчості Макова, — ластівок. Птахи оселилися біля вікон харківської майстерні художника, тож той часто бачив, як вони пролітають повз. Ластівка з’явилася і в роботах Макова.
Є історія про те, що ці птахи знають про погоду раніше за інших істот, підкреслює Борис Філоненко. Тим часом Юрій Шевельов каже, що, пишучи про мистецтво України, варто спробувати побути людиною, яка може передбачити прогноз погоди.
"Бути як ластівка", — додає свою інтерпретацію Філоненко.
Слово і бачення
Англійський письменник Джон Берджер запропонував жанр візуального есею — есею, в якому немає жодного слова.
Його книжка "Як ми бачимо" починається з таких слів: "Бачення передує словам". Це зухвале речення, вважає Борис Філоненко, вступає у дискусію з Біблією, де йдеться про те, що спочатку було слово.
Натомість куратор згадує творчість художника Богдана Бунчака, який працює над серією відеоробіт, де намагається осмислити свій військовий досвід. У його творах змонтовані шматочки відео з різних платформ, які автор дивиться і монтує. Такий метод схожий на той, з яким працюють есеїсти: вони також мають багато дивитись, читати і думати про те, що це все можна "змонтувати".
"Богдан Бунчак — це людина, в мистецтві якої багато роздумів про релігію. Він був охоронцем капелана певний період в армії. Його твори, на мою думку, це гра з формою молитви. У дискусії щодо Біблії, яку розпочав Берджер, мені легко бути разом з Богданом Бончаком, а не з Джоном Берджером, трошки доповнюючи фразу "Спочатку було слово" з тим, що спочатку було слово в пошуковому рядку YouTube", — ділиться куратор.
Слово, розгортає думку Філоненко, вписується в пошуковий рядок соціальної мережі, дає можливість щось побачити, з чимось працювати і, можливо, виразити свій складний досвід, працюючи одночасно в цих двох полях візуального і текстового. Щедрий обмін між словами і зображеннями стає все більше домінуючим. Штучний інтелект завжди просить сформулювати, що саме людина хочете побачити. Часом в Фейсбуці стається сбій, через який користувачі бачать не картинки, а їхні описи, набір грубих слів, які мають дигітальній системі пояснити, що це.
Борис Філоненко згадує фільм "Цивільні. Вторгнення" Даніїла Ревковського і Андрія Рачинського, що також змонтований з відео, знайдених у соціальних мережах. Ці відео знімали українки і українці, які першими зустріли вторгнення в різних містах. В такий спосіб вдається дотягнутися до чогось сирого, а не приготовленого, не до документалістики, яка має завершену форму, наратив, авторський коментар, а залишається доступом до реальності.
Есей про мистецтво
"Як автор текстів про мистецтво, живу поруч з міфом про те, що письмо про мистецтво помирає, а хороша мистецька критика — завершилась. Це констатував автор Гел Фостер, описуючи цей стан через метафору води. Кількість мистецьких практик може нагадувати затоплення, а критики й критикині перебувають в різних потоках і не можуть домовитись", — розповідає Борис Філоненко.
Можливо, продовжує інтерпретацію куратор, ця вода схожа на озеро в Баварії чи на води Венеції, які можуть бути агресивними і затопити місто. Це вже не така вода, як раніше. Описати, що відбувається в мистецтві важко, адже потоків тільки більшає.
Люди, які пишуть про мистецтво, знаходяться у різних потоках. Неспівпадіння цих потоків, втрата спільних орієнтирів — і є завершенням мистецької критики, на думку Фостера.
"Тут важливо зазначити, що я, як і значна частина моїх колежанок, стали писати про мистецтво після цього умовного міфологічного кінеця, тому для мене це насправді початок. Або письмо під час апокаліпсису. Ми у цих потоках пишемо про одне одного і для одне одного", — підкреслює куратор.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media