В український прокат 31 жовтня вийшла стрічка "БожеВільні" режисера Дениса Тарасова. Фільм переносить глядачів у 1970-і роки. Андрій Довженко – молода, творча, волелюбна людина — стикається зі страшною правдою. Отримавши за любов до забороненої в СРСР західної рок-музики клеймо "антирадянський елемент" і потрапивши в лещата жорстокої радянської системи, він з'ясовує, що більшість обвинувачених за такою ж статтею відправляють не до в'язниці, а до психіатричних лікарень спеціального типу. Замість вироку вони отримують вигаданий в кабінетах КДБ діагноз "млявоплинна шизофренія". Андрій потрапляє у справжнє пекло каральної психіатрії. Перед ним постає непростий вибір — співпрацювати з КДБ і повернутися до сім’ї чи кинути виклик системі, ставши на шлях боротьби із нею.
У 2023 році стрічка отримала спеціальну відзнаку на Варшавському міжнародному кінофестивалі в конкурсній програмі перших та других повнометражних робіт молодих режисерів Competition 1–2.
Однак із виходом у широкий прокат фільм також викликав низку неоднозначних коментарів, що були пов'язані не з сюжетом, а з акторським складом. Йдеться про актора Романа Якимчука, який виїхав до Росії. У коментарі для Суспільне Культура компанія Film.ua зазначає, що дистриб'ютор і творча команда фільму не підтримують зв'язок з Якимчуком, не стежать за його дільністю та місцеперебуванням. Він, очевидно, виїхав з України після завершення знімань, а також задовго до початку повномасштабного російського вторгнення.
Окрім Якимчука у фільмі також зіграли відомі українські актори, серед яких Ірма Вітовська, Костянтин Темляк, Сергій Калантай, Остап Ступка, Віталій Салій, Наталія Бабенко та Павло Костіцин.
У цій рецензії Суспільне Культура розповідає, як працює фільм "БожеВільні" й чому він більше схожий на "Будинок «Слово»: Нескінчений роман", ніж на "Втечу з Шоушенка" чи "Пролітаючи над гніздом зозулі".
"БожеВільні" — це кіно дуже буквальне та прямолінійне, яке показує глядачам саме те, що й обіцяє. Як і зазначено в описі стрічки, головний герой Андрій Довженко (Костянтин Темляк) отримує діагноз "млявоплинна шизофренія" і потрапляє до психіатричної лікарні спеціального типу. Більшість пацієнтів — це чоловіки, які через ті чи ті свої дії потрапили у немилість до радянської влади й тепер "відбувають строк" у стінах лікарні. Там Андрій знайомиться з іншими пацієнтами-в'язнями, з якими надалі разом шукатиме спосіб вижити та втекти з Шоушенка (закреслено) спеціальної клініки. Для цього героям потрібно передати особисті справи пацієнтів американцям, адже якщо міжнародна спільнота дізнається про те, що СРСР карає дисидентів утриманням у лікарнях, скандалу не уникнути. І це, своєю чергою, допоможе привернути увагу до героїв та їхнього потенційного порятунку.
Фільм "БожеВільні" одразу вирізнявся цікавим концептом: сюжет розповідає про реальні події та процеси, що відбувалися у стінах таких установ. Творців стрічки консультував лікар-психіатр Семен Глузман, колишній політв'язень та дисидент. Враховуючи, що раніше цю тему в українському кіно не висвітлювали, сама історія стрічки вже інтригувала. Проте як саме вона була втілена — питання дискусійне.
Загалом "БожеВільні" складаються зі сцен знущання з пацієнтів лікарні. Від моменту прибуття Андрія до установи — і до фіналу стрічки — перед глядачами змальовують графічні тортури та психологічний тиск, яких зазнають герої. Паралельно ці сцени розбавлені взаємодією персонажів — короткими обмінами передісторіями, вибудовуванням коаліцій, але загалом більшу частину хронометражу займає саме насильство. Такий підхід не можна назвати хорошим чи поганим, він просто є дуже буквальним. Ось погана радянська влада, ось страшна інституція від поганої радянської влади, і ось жахливі речі, які роблять прихильники радянської влади з невинними людьми. Споглядаючи знущання з героїв, глядачі з високою ймовірністю емоційно залучаться і будуть вболівати за їхню втечу. Проте, такі стрічки, як "Втеча з Шоушенка" та "Пролітаючи над гніздом зозулі" (з якими "БожеВільних" часто порівнюють) містять один важливий складник, якого "українській версії" бракує — глибоких персонажів.
У "БожеВільних" зібраний прекрасний акторський ансамбль (не рахуючи вищезгаданого Якимчука). Саме тому в деяких сценах акторам вдається емоційно втягнути та наповнити своїх героїв, викликаючи емпатію глядацтва. Проте це працює не завжди, особливо у частинах із діалогами, де деякі репліки звучать занадто картонно та пафосно. Емоції акторів часто викручені на максимум (що, найімовірніше, є частиною режисерського підходу), але цей прийом тільки підкреслює прямоту фільму. У нас драматична сцена — значить зараз усі будуть драматично кричати та видавати емоції на всі 100 %.
Повертаючись до порівняння з "Втечею з Шоушенка" та "Гніздом зозулі" — головні герої там (буквально протагоністи, ті, за кого глядачі мають вболівати) були людьми багатогранними й не завжди "морально чистими". Той же Макмерфі мав на своєму рахунку декілька злочинів, а персонаж Моргана Фрімана сидів у в'язниці за вбивство. Але через те що автори цих стрічок не побоялися працювати зі складними темами та комплексністю своїх героїв, обидва персонажі стали одними з найбільш пам'ятних у своїх фільмах. Йдеться не про те, що й у "БожеВільних" головні герої мали бути справжніми злочинцями, а про те, що уся їхня роль у фільмі зводиться до жертв катувань та пошуків шляху втечі. "БожеВільні" запам'ятовувалися б значно більше, якби між героями поступово вибудовувався зв'язок (заснований не тільки на тому, що вони всі зазнають насильства).
З візуального погляду у фільмі є декілька особливо влучних прийомів. Наприклад, враховуючи велику любов головного героя до музики, сцени тортур та знущань часто показуються під саундтрек у стилі року 70-х, і цей контраст створює динамічне та емоційне тло сцени. У стрічці також багато гарної роботи зі світлом, що часто підкреслює небезпеку та хворобливість простору, в якому перебувають герої. Проте робота з камерою та деякі режисерські рішення могли бути втілені цікавіше, що додало б шарів візуальному наративу.
У певному сенсі "БожеВільні" можна порівняти з "Будинком «Слово»: Нескінчений роман". Обидва фільми фокусуються на гострій та чутливій для українського суспільства темі, що має реальне історичне підґрунтя. Обидва фільми зображують, як радянська влада ламала людей та не давала українській культурі (і самій країні) вільно розвиватися. Обидва фільми мають потужний акторський склад, але так само обидва фільми не дають своїм акторам розкрити глибокі психологічні портрети персонажів.
"БожеВільні" — це нелегка для перегляду, але за своєю суттю дуже проста історія про втечу з тиранічної установи. У стрічці є талановиті актори, окремі сцени з сильними перформансами. А з погляду картинки та музичного супроводу все зроблено якісно. Отож, як мінімум для одного перегляду, "БожеВільні" можуть бути емоційним та яскравим глядацьким досвідом. Проте якщо глядачі очікують побачити глибшу та більш нюансовану історію — фільм, на жаль, із цим не впорається.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media