Чим є архітектура та які її стосунки з владою? Історикиня архітектури Євгенія Губкіна спільно з істориком та військовим Ярославом Переходьком проблематизують історію Держпрому в контексті радянського спадку, економічних відносин та світової історії архітектури.
Текст є частиною дослідження у межах проєкту "Енциклопедія української архітектури". Уперше його фрагмент було опубліковано в L’Officiel 28 серпня 2021 року. Українська версія публікується вперше 29 жовтня за дозволами авторів.
Держпром (Будинок державної промисловості) — головний скарб українського конструктивізму. Будівля-маніфест архітектури 1925–1927 років розташована у колишньому урядовому центрі Харкова. За свої вже майже 100 років існування Держпром відігравав ролі символу могуті радянської влади, героя міського фольклору, об'єкта must-see для дослідників "радянського".
Але архітектура Держпрому — це значно більше, ніж радянська листівка чи точка на маршруті місцевих екскурсоводів. Дітище епохи українського націонал-комунізму на відміну від сталінської тоталітарної класики — не лише архітектура влади, а й архітектура політики. Та яку саме політику вона маніфестує?
Поетика об'ємно-просторового рішення Держпрому дає з першого погляду зчитувати політичну думку архітекторів Сергія Серафімова, Марка Фельгера, Самуїла Кравця та інженера Павла Роттерта.
По-перше, архітектура будівлі не просто проголошує принципову відмову від декору як застарілого художнього засобу — "непотрібного одягу", а й перетворює саму "роздягненість" будівлі в основу художнього задуму — естетику оголеної структури, залізобетонного скелета.
По-друге, Держпром демонструє революційний підхід до традиційних взаємин архітектурної форми та простору, де нематеріальна "порожнеча" відіграє головну роль стосовно матеріальних стін: "простір ніби «розриває» і пронизує будинок, розчиняючи його у собі".
По-третє, головного ідеолога проєкту — ще дореволюційного академіка Серафимова — заворожує філософське завдання конструювання архітектури як моделі світобудови: "Я намагався вирішити Держпром як частину організованого світу".
Такий акт перетворення фрагментарної та хаотичної дійсності в єдність ритмічного малюнка подібний до модерністської архітектурної симфонії. У ній утилітарні "сполучні" елементи будівлі: сходи, ліфтові шахти, коридори та переходи, які "спотворюють" архітектуру комунікацій та вимагають приховання у дворі або в товщі будівлі, стають головною його прикрасою, ба більше — її сутністю.
Викриті в залізобетонну оболонку переходи, розроблені Роттертом, матеріалізують у просторі невидимі для ока внутрішні процеси роботи будівлі.
Нависаючи високо в небі над проїжджою частиною, "комунікатори", що пронизують Держпром наскрізь, перетворюють його вже не на будівлю, а на міст. Міст як соціал-демократичну метафору суспільних горизонтальних зв'язків, подібно до стрижня-хребта, що утримує на собі всю хаотичну і податливу масу світобудови.
Але якщо form follows function, тоді за якою ж функцією йде форма Будинку державної промисловості?
Сьогодні Держпром зайнятий безліччю державних контор, організацій та навіть телебаченням. Але будувався він не так для потреб бюрократичного апарату, як для особливого типу інституцій, що практично повністю зникли ще на початку 1930-х років, — для українських промислових трестів. Саме на системі трестів та синдикатів ґрунтувався НЕП у сфері державної промисловості.
Завдяки досить високій автономії промислові трести (до яких належали заводи, фабрики, шахти) могли не лише відносно вільно вести господарську діяльність, а й самостійно розпоряджатися отриманим прибутком, реінвестуючи його у виробництво або ж спрямовуючи на соціальне будівництво (житло для робітників, культурна, медична інфраструктура і т. д.). Тож разом з елементами приватної власності, малого бізнесу, кооперації та концесій НЕП був свого роду гібридом соціалістичної і капіталістичної форм державної політики.
Настільки вимушена для Леніна економічна реформа НЕП надала у 20-ті роки недосяжний для наступних десятиліть тоталітаризму рівень економічних свобод, зокрема в галузі зв'язків із Заходом.
Економічна форма, запозичена зі США, — трести — вимагала відповідної архітектурної форми, теж запозиченої за океаном, — офісного хмарочоса, але побудованого соціалістичним методом.
Понад два десятки трестів мали не просто орендувати чи "в'їхати" в нову адміністративну будівлю, а буквально сплатити за будівництво майбутніх офісних приміщень із власних активів — так званим пайовим, кооперативним способом. Тому хоча відповідальною за проєктування та будівництво Держпрому вважається Вища рада народного господарства України, саме українські промислові трести можна назвати його справжніми замовниками. Бо виключно їхні технологічні процеси та логіка роботи лежали в основі всієї структури будівлі, яка деякий час навіть називалася "Будинок трестів".
Архітекторам довелося врахувати інтереси 30 різних і самостійних компаній та їхніх колективів: кожному офісу потрібна була денна норма освітлення, провітрювання та окремий вхід — звідси характерна порізаність фасадів Держпрому та його тотальне скління. І якщо у підході до величезних відкритих робочих приміщень можна побачити пряме успадкування американської офісної моделі з її опенспейсами та офісними модулями, панорамним склінням та пульсівною схемою організації руху й розведення потоків (ліфти, кілька сходів, входи-виходи), то розвинена структура загальних публічних просторів додавала хмарочосу необхідної соціалістичності.
Загальнодоступні та різноманітні рекреаційні простори для публічних активностей, розвитку і відпочинку всередині будівлі та на її плоских дахах (спортзал, їдальня, бібліотека, зал зборів) мали створювати безпрецедентний рівень комфорту, гігієни й залучення працівників у соціальну взаємодію — радянський business-style.
"Проєкт Держпром" досі є чинною пам'яткою тієї короткої ери, коли українська націонал-комуністична держава з її НЕП була здатна на будівництво найбільшого шедевра світової архітектури ХХ століття. А перший соціалістичний хмарочос, збудований у склад чину, на відміну від традиційно закритих державних установ чи заплутаних сучасних офісних висоток маніфестував ідеї прозорості, доступності та свободи пересування.
Будівля мовби рухається, переступає через вулиці, переходами її можна пройти наскрізь, з легкістю опинившись у будь-якій її точці. Архітектура не захищала, а навпаки, подібно до мосту, давала змогу долати перепони, поєднувати людей, організації, сфери та сектори економіки. І якщо ця будівля — симфонія, то це симфонія лясків дверей та вертушок, потоків працівників та управлінців, швидкостей та обсягів, строкатого та різноголосого, що одночасно співіснує у загальному просторі — Держпромі. Це симфонія українського НЕПу та українських ревучих 1920-х. Але водночас це й симфонія згасання української державності й падіння українського відродження.
Вже в 1927 році почалося відкрите згортання Сталіним нової економічної політики, а до рубежу 1929–1930 років про колишню свободу господарювання ніхто не пам'ятав. Державі, яка готується до війни, більше нецікаві були економічні експерименти, так само як і неортодоксально ліві програми. Для форсування темпів будівництва військово-промислового комплексу була потрібна жорстка вертикалізація влади та тотальна централізація промисловості, що можливо лише в командно-адміністративній системі економіки. З розформуванням трестів Держпром через непотрібність було перетворено на пересічну адміністративну будівлю, заселену десятками бюрократичних організацій із так добре всім нам знайомими клітками кабінетів, задушеними та темними коридорами, закритими переходами й дахами.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media