Зросійщення прізвищ частини українців — результат свідомої політики Росії. Деякі прізвища русифікували ще за часів Російської імперії, а деякі — за різних обставин у час Радянського Союзу. Ведучий і продюсер Сергій (Мус) Гулейков має у своїй родині одночасно дві такі історії.
Для влогу "Прощавай, імперіє!" на Суспільне Культура Гулейков розповів про етапи русифікації власного прізвища, те, як його "українізували" сусіди в Донецьку та про значення прізвища для сучасної людини.
Суспільне Культура публікує розгорнуту версію розмови.
Зросійщення прізвища за Російської імперії
Розкажіть про ваше прізвище і про те, чи було воно русифіковане.
Моє прізвище Гулейков, воно доволі рідкісне. Я народився і виріс в Донецьку. Мій батько казав, що він шукав по всьому Радянському Союзу людей з таким прізвищем і знаходив тільки родичів. Мої пошуки теж це підтверджували.
Що я знав від батька й тітки про своє прізвище? Точно, що прізвище було "Гуляйков", а не "Гулейков". Але паспортистка мала не дуже гарний почерк і загубила хвостик у "я", тому мій пращур став "Гулейков".
Я виріс у приватному секторі Донецька: там говорили суржиком і все дитинство нас кликали "Гулейко". Тобто буква "в" завжди десь втрачалося і я все дитинство думав, що в нас таке прізвище, бо я написаним його не бачив.
Така собі народна українізація.
Так, це була народна українізація. Бо воно не ліпиться туди, навіть фонетично не звучить. І наголос змінюється, бо коли ти кажеш "Гулейко́в", то наголос на останній склад, ти це чуєш. Мама переказувала, що їй якась учителька чи професорка казала, мовляв, чому ви кажете "Гулейко́в", фонетично правильно буде "Гуле́йков" за будовою прізвищ. І якщо ми говоримо про "Гуле́йко" — це логічно. А наголос на "ов" був приліпленим.
Усі родичі, яких я знаходив, походять зі Смоленщини. Мій дід переїхав на Донбас після війни в 1950-х роках, одружився з бабусею. І у всіх коріння походить зі Смоленської області Росії. Я їздив туди в 1990 році до дідової сестри, моєї двоюрідної тітки.
Є така думка, що це якийсь козак Гуляйко колись гнав Наполеона до Смоленщини і там або отримав поранення, або знайшов жінку, або і те, і інше — і залишився. Потім там русифікувався, став Гуляйков. А вже потім паспортистка перетворила це на моє прізвище Гулейков.
Я буквально вчора заліз на сайт "Рідні" й подумав, що якщо прізвище рідше трапляється, мені здається, це якраз ознака того, що воно змінювалось. "Гулейкових" всього вісім на мапі. А "Гуляйко" аж дев'яносто людей.
Тому мені здається, що ця наша теорія має право на життя, що це українське прізвище, яке довгим шляхом трансформувалось у "Гулейков". Спочатку русифікувалось, потім там помінялася літера. Імовірно, це сталося навіть до радянських часів, бо коли мені було 10 років, я був на могилі прадіда і він був вже Гуляйков. Це був початок ХХ століття, він народився ще до Радянського Союзу. Тобто ця русифікація була якась царська, напевно.
Але я не маю цьому документальних підтверджень. Мені дуже б хотілося їх знайти. У мене навіть були думки про повернення прізвища, але якби я мав документальне підтвердження, що колись мої прапра були "Гуляйко", то я б залюбки взяв собі таке прізвище. Бо воно, здається, мені пасує (сміється).
Зросійщення прізвища за Радянського Союзу
То історія мого прізвища. А є ще історія дівочого прізвища мами, яке було Чирка і в цьому випадку це точно підтверджений факт. Це людина, яку ми знаємо, мамин дядько. Він поїхав з Донбасу служити на Далекий Схід у Росію — і став Чіркін. Мама спілкується зі своїми двоюрідними сестрами і всі вони десь в однокласниках Чіркіни.
Дядько русифікував своє прізвище, бо, здається, так було легше жити. Він поїхав туди служити й там одружився. Чи це було саме тому, що були такі вимоги? Мені здається, він русифікувався, щоб почуватися якимось своїм, а не бути хохлом.
Мені здається, що ми русифікувалися як Гулейкови в Російській імперії. Якщо маминого дядька русифікував Союз, то мою родину русифікувала Російська імперія.
До цього треба докопатися. Треба, щоб Росія розвалилася, залишилося якесь там Смоленське князівство, і я зміг поїхати туди й щось пошукати. Це дійсно цікаво.
Яка роль прізвищ узагалі в нашому сучасному глобалізованому світі? На вашу думку, вони мають значення?
Для мене мають. А як інакше простежити свій рід? Наприклад, зараз я хочу знайти своїх пра-пра-пра, нещодавно я від мами дізнався, що маю польське коріння і мої прабабусі-польки тікали від переслідування католиків на Донбас, бо там всім було все одно на це. І одна з них перехрестилася у православну віру. Я буду їх шукати, але якби я не знав їхніх прізвищ — то як їх знайти? Було б набагато складніше.
Це якийсь зв'язок із родом. Не скажу, що для мене це суперважливо. Мені було байдуже, чи візьме дружина моє прізвище, наприклад. Але коли вона завагітніла, то вирішила, щоб не мати мороки з документами, взяти моє прізвище. Для мене це не було критично.
Мій батько дуже пишався своїм прізвищем, тому цей його зв'язок з прізвищем і мій зв'язок з ним в якомусь сенсі утримував би мене від зміни прізвища. Саме тому я не роблю це, поки не знайду документального підтвердження.
Дослідження прізвищ за давніми професіями
У мене є ідея дослідження, документального фільму про прізвища, які зникають і які утворювалися за фахом людей. Коли я писав грантову заявку на цей проєкт, я дізнався, що стельмах — це професія. Я знав, що є купа людей з прізвищем Стельмах, але не знав, що раніше так називали людину, яка робить вози.Я цього не знав, бо ця професія зникла.
Також я знімав бортника, їздив на Полісся, там досі роблять борти. Це видовблені з дерева вулики, які вішають на дерева. І вони продовжують цим займатися. У цього чоловіка є борт, якому 200 років: його зробив його прапрадід. У нього прізвище не Бортник, але таке прізвище є. І я думаю, що через 200 років люди будуть носити прізвище Бортник, але не будуть знати, чому їх так називають. Так само Гонтар і так далі.
Тому я думав дослідити ці професії, поки вони існують. Мені здається, в цьому є якась легенда, історія і саме в цьому вони важливі.
Але є культури, де немає прізвищ. Я жив кілька років у Казахстані, і там люди зараз масово відмовляються від прізвищ та переходять до старої традиції. Те, що у нас називається по батькові, у них це прізвище. Так само як в Ісландії, наприклад. І казахи повертаються до цього.
Тому в кожного своя традиція. У нас теж є прізвиська і, може, ми теж колись повернемось до того, що всіх будуть називати за якимись ознаками або чимось видатним. Але раз прізвища з'явилися — значить вони мають сенс.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media