18 серпня український режисер Філіп Сотниченко отримав нагороду "Серце Сараєво" у категорії "Найкращий кінорежисер" Міжнародного кінофестивалю в Сараєво за стрічку "Ля Палісіада". До цього фільм також отримав приз на Роттердамському кінофестивалі.
В інтерв'ю Суспільне Культура режисер Філіп Сотниченко та продюсерка Валерія Сочивець розповідають про свій досвід роботи над фільмом, майбутні проєкти та український кінематограф.
Філіп Сотниченко
Як до вас прийшла ідея фільму?
Ідея фільму виникла, коли я наштовхнувся на інформацію стосовно смертної кари в Україні. Був вражений, що така міра покарання існувала до 1996-го року включно.
Виробництво стрічки зайняло 5 років. Якщо порівнювати проєкт на його першому та фінальному етапах, як змінилася ідея, ваше сприйняття фільму?
За довгий час роботи над фільмом ідея постійно змінювалась. Виникали нові сюжетні лінії, були віднайдені матеріали, які ставали референсами для створення стрічки, естетики зображення та стилю монтажу.
Як проходив кастинг акторів? Що саме ви шукали в кожному з них для втілення персонажів?
Виконавців ролей у фільмі ми шукали як серед професійних акторів, так і серед типажів, яких ми знайшли в місті Ужгород. В більшості випадків було важливо, щоб усі існували в кадрі органічно і їм не треба було грати те, що їм не властиво з погляду їхнього психотипу.
У фільмі багато сцен, знятих одним кадром, — як проходила підготовка до зйомок таких епізодів?
Для того, щоб знімати епізоди одним довгим планом, ми робили репетиції з камерою. Ми шукали мізансцену і могли закріпити рух оператора та акторів в обраних локаціях.
Події "Ля Палісіади" відбуваються у 90-х. Як ви працювали над тим, щоб передати атмосферу цього часу?
Для передання атмосфери ми вивчали різні відеозаписи та фотографії того часу, які знаходили в інтернеті та власних домашніх архівах. Також вивчали оперативні відео роботи міліції середини 90-х років.
Чи є якісь референси серед фільмів, які ви використовували для "Ля Палісіади"?
Референсів було доволі багато. Стан фільму й певні його рішення були зроблені під впливом від фільмів Міхаеля Ганеке ("Приховане", 2005) Корнеліу Порумбою ("Поліцейський, прикметник", 2009), Кіри Муратової та деяких стрічок 80-х і 90-х років, які ми наслідували для передавання манери зйомки того часу.
Які з останніх стрічок українського виробництва вам запам’яталися чи справили на вас враження? Чому?
Я ще не бачив всі нові українські стрічки, але мені подобається, як зроблені "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука та "Люксембург, Люксембург" Антоніо Лукіча. Це міцні та професійні роботи.
"Ля Палісіаду" показували на багатьох фестивалях. Який показ запам’ятався вам найбільше?
Серед всіх показів, на яких я був присутнім, найбільше запамʼятався показ у Роттердамі. Це була світова прем’єра і було цікаво бачити, як реагують глядача. До речі, в різних країнах фільм сприймається по-різному. Десь аудиторія реагує жваво та сміється. В Сараєво, наприклад, зал сприймав кіно доволі серйозно.
На вашу думку, яке майбутнє очікує українське кіно у найближчі роки?
Думаю, що в найближчі часи будуть створені сильні документальні стрічки на тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну. Світ має побачити наслідки скоєних росіянами злочинів. Щодо ігрових проєктів — хочеться вірити, що навіть в умовах війни українські кінематографісти зможуть реалізовувати свої ідеї в копродукції з країнами, які нас підтримують.
Валерія Сочивець
З якого моменту ти долучилася до проєкту як продюсерка? Що тебе в ньому зачепило?
Ми створюємо кіно з Філіпом Сотниченком разом із 2013 року. Над "Ля Палісіадою" ми працювали понад 5 років. Зачепило мене те, що поки Філіп мені не розказав про скасування смертної кари в 1996 році, я і не замислювалась про те, що вона була в Україні. Ми були дітьми, це не якась давня історія. Виходить, весь час треба вчитися, бо здається що ми знаємо все, а насправді не знаємо нічого.
Яким був найбільший виклик під час зйомок для тебе як продюсерки?
Виклик був знімати в пандемію під час карантину, коли це було ще те завдання, поселити групу. Ну і під час відрядження ми все-таки не дозняли одну сцену, бо декілька людей зі знімальної групи захворіли на ковід і було вирішено скасувати зйомки, хоча за день до того була репетиція і прелайт. Ну а потім — повномасштабне вторгнення, ми відходили від шоку і довго збирались докупи, щоб нарешті завершити фільм.
Чим ти найбільше пишаєшся у цій стрічці?
Усім. Командою, людьми, які стали найкращими друзями за цей час. Ми дуже стали близькі з оператором Володимиром Усиком: це перший фільм, який ми створювали разом. І камера в цьому фільмі — окремий дуже важливий інструмент для цієї історії. Пишаюсь ще дуже роботою художниці-постановниці Маргарити Кулик (ми разом вже працювали над короткометражними фільмами), роботою з костюмів Володимира Кузнецова. Мені здається, що вийшло передати побут 90-х.
На показі у Литві ти зазначала, що "Ля Палісіада" в певному сенсі є вашою дитиною з Філіпом. Як фактор особистих взаємин впливає на створення спільного проєкту? Які у цьому є плюси та недоліки?
Тоді Філіп не представляв зі мною фільм. Це моє відчуття, багато всього було за той період і непорозумінь, і любові.
Великий недолік, але й плюс для фільму в тому, що ти завжди працюєш 24/7. Бо вертаєшся зі зйомок чи з зустрічі щодо локації — і знову слухаєш режисера, ідеї, переглядаєш матеріал. Не було паузи видихнути, в такі моменти мій відпочинок — це перемкнутись на інший проєкт.
Ти зараз працюєш над своїм дебютним режисерським повним метром. Про що він? Як ти бачиш цей фільм?
Робоча назва фільму "Завіса". Це історія про співзалежні стосунки, про двох талановитих людей, які довго живуть і працюють разом. Нарешті головна героїня хоче розпочати соло-карʼєру і влаштовувати власне життя.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media