Перейти до основного змісту

Радикально не можна помірно. Які є шляхи розвитку української мови?

Напис "Мова — це твоя зброя". Суспільне Івано-Франківськ

Згідно з опитуванням фонду "Демократичні ініціативи", станом на грудень 2022 року 87,7% населення визнають українську своєю рідною мовою. З них, за даними Київського міжнародного інституту соціології, виключно або переважно спілкуються нею в повсякденному житті 58%. Загалом 80% опитаних вважає, що українська мова має бути основною в усіх сферах спілкування. Однак після року повномасштабного вторгнення 15% людей бачать Україну двомовною державою, а 7% не вважають питання мови проблемним.

Ольга Мельничук спеціально для Суспільне Культура розповідає про розвиток української мови.

Про те, як було у країнах Балтії

У 1989 році уряд УРСР провів перепис населення, за яким 64,7% населення вважали українську мову рідною. До 2001 року цей показник виріс на 2,8% і становив 67,5%. Однак до 2012 року цифра впала до 57%. Чому так?

"У 1991 році ми відновили свою незалежність, але впродовж п’яти наступних років у нас фактично діяла Конституція УРСР, де йшлося про те, що українська мова державна. На жаль, це було лише на папері. У 1996-му ми ухвалили Конституцію. Її 10 стаття є досить дискусійною. Там наче й пише, що українська мова державна, та далі говориться, що держава дозволяє розвиток інших мов, зокрема російської. І це той чинник, який зупиняв наш розвиток", – каже кандидат філологічних наук Віталій Максимчук.

У країнах Балтії все склалося інакше. Наприклад, Естонія, яка вийшла з СРСР приблизно в той період, що й Україна, ухвалила основні закони, що визначали мову, ще до проголошення своєї незалежності.

Росія намагалася русифікувати Естонію, однак наприкінці 1980-х років суспільство почало чинити цьому опір. Головною проблемою там, як і в Україні, було те, що там існувало дві етнолінгвістичні групи – російська й естонська – й обидві вважали себе переважаючими.

У 1989 році, попри супротив половини населення Естонії, ще до виходу з СРСР, в дію ввели закон, який офіційно визнавав естонську державною. Цей документ передбачав чотирирічний перехідний період для вивчення естонської мови й витіснення російської.

Мовний критерій у цьому законі замінив важливість етнічної належності. У зв’язку з такими змінами в законодавстві російськомовне населення почало втрачати привілейований статус у суспільстві.

1995 року вийшов новий документ, за яким естонська – єдина державна, а будь-які інші мови, навіть історичних етнічних меншин, вважаються іноземними. Це викликало бурю незадоволення російського етносу. Проте саме такі норми вивели естонську з розряду меншинної у розряд державної – мови влади й адміністрації, а пізніше – соціуму.

В Естонії навіть виник спеціальний термін, який описував зміну мовної ієрархії в суспільстві, – "мовне планування". Це була послідовна політика, яка впроваджувалося через понад 400 законодавчих актів, Конституцію та безліч інших нормативних документів.

Так Естонія проголосила себе національною політично-унітарною державою. І будь-які етнічні автономії, створення яких вимагала російськомовна меншина, були антиконституційними.

У 2000 році в Естонії запровадили ще один мовний закон, за яким представники всіх професій бізнес-середовища, сфери громадського обслуговування та органів влади мали підтвердити свій рівень володіння естонською. Так, якщо у 1989 році, до введення всіх цих законів, титульною нацією вважалися 61,5% населення, то у 2000-му – 67,8%. Естонія стала членкинею ЄС і НАТО у 2004 році.

Чи може Україна піти шляхом країн Балтії?

Віталій Максимчук говорить, що Україна теж могла піти шляхом країн Балтії. Однак, за його словами, вона цього не зробила з декількох причин: "По-перше, це лексична, фонетична і граматична віддаленість балтійських мов від слов’янських. Ми відрізняємося графічно: у них латиниця, а в нас, росіян, білорусів – кирилиця. І цей шлях уже нас зближував із окупантами".

Другою причиною, за словами експерта, була політична воля. У той час усі інституції орієнтувалися на Москву. Між РУХівцем і комуністом президентом обрали останнього. Цей політичний орієнтир ми так і не змогли здолати.

Третя причина — це неготовність суспільства до змін. Воно не зрозуміло, чому 24 серпня прокинулося в іншій країні. Люди до цього не були готові. Так само не готові були й еліти.

"Багато що залежить від суспільства, хоч політика і відіграє велику роль. Владу обирають люди. Якби люди думали не після виборів, а під час того, коли ставили галочку в бюлетені, то в нас усе було б абсолютно по-іншому", — додає Віталій Максимчук.

Українська мова у регіонах

Якщо Естонія відразу встановила закони, які захищали її мову, то Україна пережила часи, коли проросійська влада хотіла навпаки знищити українську мову. До прикладу, ввівши закон Ківалова-Колесніченка.

Два його пункти могли поділити нашу країну на кілька шматочків:

  • "Рідна мова – це перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві".
  • Розширення меж побутування регіональних мов, які певний осередок мав право обирати, якщо тією чи іншою мовою послуговується принаймні 10% населення в регіоні.

"Для чого цей закон ухвалили? Щоб іще більше росіянізувати Схід і Південь", – стверджує Максимчук.

Як наслідок, після прийняття цього документу в Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській, Харківській та Херсонській областях, а також у Криму та Севастополі російську мову було визнано регіональною. На 3 частини було поділене Закарпаття – угорську, молдавську й румунську.

Нам вдалося уникнути розчленування України, адже у 2018 році цей закон визнали антиконституційним, проте його наслідки ми спостерігаємо досі.

Чому закон Ківалова-Колесніченка спрацював?

За даними соцопитування групи "Рейтинг", станом на серпень 2022 року майже 70% населення не дивилося російські серіали і майже 60% не слухали російську музику протягом перших пів року повномасштабної війни. Ці цифри порівняно з 2021-им зросли втричі і вп’ятеро відповідно. Однак 25% продовжували споживати московський продукт. Зараз цей відсоток поступово збільшується, і на музичних платформах України знову займають перші місця російські виконавці. Якщо такі цифри зафіксували під час повномасштабного вторгнення, то якими вони були за часів Януковича?

Спостерігаємо тенденцію, що російський ринок ніколи не був для нас чужим. Український інфопростір був настільки заповнений російськими продуктами, що ми мало що знали про діяльність своєї держави. До 2014 року одиниці цікавилися українською культурою. У той час для більшої частини населення українські письменники були вже мертві.

"Вєлікая культура" пропагувала один і той самий меседж: українське – меншовартісне, дурне й смішне, лише в Росії є цивілізація й освічені люди. Згадаймо відомі образи: няню Віку з Маріуполя чи секретарку Тамару із Харкова.

Європа теж почала вважати нас частиною Росії й не зовсім чесним народом. Пригадаймо серіал "Емілі в Парижі", в якому українку зобразили неосвіченою, та ще й крадійкою.

Чи була російська мова мовою нацменшин, яку треба було захищати?

В Україні існує 120 меншин, і кожна з них має право, щоб медіа, музика, культура, література, освіта й усі інші види послуг надавалися саме цими мовами. Російською матеріали публікуються, то нехай і румунською публікуються, бо це, за законом, теж мова національні меншини.

"Кожне наше зволікання, розмови про регіональні мови, про захист мов національних меншин замість утвердження української — це шлях до правової пустелі, гуманітарна безвихідь", — коментує уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

У 2003 році Європейську Хартію регіональних мов ратифікували українською на основі перекладу з російського документу, мова якого не була оригінальною. Це порушення породило багато неточностей у термінології і викривило істинне значення фрази minority language. Її нині перекладають, як "мова нацменшини", але насправді вона несе інший смисл – це "мова, яка вимирає".

Через цю помилку до Хартії були внесені доволі поширені мови (російська, польська, німецька), а ті, які знаходяться на межі вимирання і справді потребують захисту (ромська, кримчацька, караїмська), до списку так і не потрапили.

Чому в нас немає законів, які захищають мову?

Такі закони є. У 2019 році Україна ввела в дію один – "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Ним передбачене покарання за знущання над державною і присвоєння громадянства лише після проходження тесту на знання української.

Сьогодні частка українськомовного контенту в телерадіомовленні становить 75% від усього ефірного часу. Та згідно із Законом "Про медіа", з 1 січня 2024 року вона має збільшитися до 90%.

У 2021 році внесли правки до Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" й рідної стало ще більше. Культурно-масові заходи, інформаційне забезпечення, екскурсійне обслуговування, сайти й соцмережі – лише українською мовою. А держслужбовців і всіх охочих отримати громадянство зобов’язують пройти тест на знання української мови.

Закони є, та чи працює орган, який має контролювати їх виконання?

Віталій Максимчук каже, що річ не лише в законах, а й у людях, які їх дотримуються чи ні, і владі, яка їх врегульовує або ж ні.

"У нас є уповноважений із питань державної мови Тарас Кремінь, але він один. Ми всі маємо бути контролерами з дотримання української мови в Україні, маємо не боятися "стукати". Так, це деякою мірою комунізм – "стукати" на сусіда, якщо він спілкується російською мовою, слухає російську музику, ходить до російської церкви, та інакше — ніяк".

Про білінгвізм і мову, що зникає

15% населення України, за даними КМІС, хочуть, аби Україна стала двомовною державою. Є кілька позитивних досвідів, коли країна білінгвальна і її населення щасливе: наприклад, Швейцарія, Канада, Бельгія. Та є приклади, коли шлях білінгвізму обернувся для країни занепадом її власної мови.

Білорусь. Ця країна наприкінці 1980-х, у часи перебудови, починала боротися за вихід із СРСР і за визнання білоруської як державної. Там проводили соціологічні дослідження, створювали громадські організації, а 26 січня 1990 року був прийнятий закон "Про мови в Білоруській РСР", який надав білоруській статус єдиної державної. Однак ця "білорусизація" припинилася після референдуму 1995 року. На скликання винесли питання про надання російській мові статусу державної на рівні з білоруською, і 83,3 % виборців підтримали цю ініціативу.

Натомість режим Лукашенка надав російській мові статус пріоритетної. Живу білоруську почали обмежувати, а тих, хто нею спілкувався, принижувати. Якщо в 1999 році цю мову назвали рідною 85,6% білорусів, то нині, згідно з даними останнього перепису 2019 року, лише 61,2% населення. У 1999 році 36,7% населення спілкувалися державною вдома і лише 23,4% у 2010-му. До 2019 року показник збільшився до 28,5%.

Зараз білоруська, за класифікацією ЮНЕСКО, є "нестабільною мовою", тобто вразливою. Так, за неї борються, однак, якщо не запровадити програму її захисту на законодавчому рівні, то доволі швидко ця мова просто зникне.

"Про білінгвізм складно говорити, але, якщо він буде, то ми втратимо державу", — коментує Віталій Максимчук. І додає: "Неважливо який: англійсько-український чи російсько-український, ми однаково втратимо державу. Хоч ми й поліетнічна нація, однак у нас переважає один етнос – український. Там, де Україна була державою, завжди була українська мова. Та щойно Україна починала шукати собі "союзників", вона втрачала і мову, і державу".

Експерт згадує часи Богдана Хмельницького: "Так, були різні політичні обставини, але саме тоді фактично відбулася одна з перших окупацій України. Після Хмельницького настала Руїна, а потім — боротьба на різних берегах Дніпра, Катерина ІІ, Валуєвський циркуляр, Емський указ. Перед Першою світовою війною, у період штучної українізації, у людей почали відкриватися очі. Але далі – Розстріляне Відродження і радянська окупація. І знову в нас немає держави, бо ми "цінуємо і поважаємо" російську мову".

Що нам робити далі або варіанти розвитку української мови? Мовознавиця Лариса Масенко в інтерв’ю сказала, що вживання української мови буде тільки збільшуватися і в публічному, і в комунікативному просторі.

Проте Віталій Максимчук переконаний, що не все так однозначно:"Це війна мозку. Якщо українці зможуть вбити москаля в собі, то російською мовою в Україні не послуговуватимуться, але, якщо ми й далі толеруватимемо москворотих, то все можливо. Після 24 лютого багато хто перейшов на українську мову, але багато хто знову повертається до руского язика. Пік переходу на українську був минулої весни, коли палали Буча, Ірпінь, Гостомель. Та потім почалося звільнення територій і все знову стало вертатися на круги своя, люди знову почали говорити, що мова не має значення".

Віталій каже, що потрібно зрозуміти, де межа зради. Адже це не тільки про перехід на бік ворога, це і про свідоме користування контентом. Прослуховування російської музики, перегляд російських фільмів чи роликів – це теж зрада, це спонсорування війни. Гроші з доходу "виконавців", яких слухають громадяни України, йдуть у казну Росії.

Постає питання, який шлях розвитку мови буде для нашої країни найкращим?

За словами Тараса Кременя, "лагідна українізація" не завершиться ніколи, а помірний шлях введення української мови у побут — не найефективніший. Це пояснюється природою, характером і ментальністю українців.

Віталій Максимчук погоджується із цією тезою: "Якщо українська влада буде контролювати виконання чинного закону, то навіть цього може бути достатньо на перші 2-3 роки після перемоги. Нові документи нам поки немає сенсу підписувати, а от уже дійсні мовні закони необхідно радикалізувати".

Максимчук каже, що ми не повинні толерувати російське. Це чергове "що було б, якби". Та якби Бахмут, Мар’їнка, Донецьк, Луганськ, Авдіївка були повністю українськомовні, всі інституції послуговувались державною, то війни з причини "захисту" російськомовного населення там би не було. Не було б кого захищати.

Максимчук додає: "Ми повинні радикалізувати мовне законодавство і посилити контроль з його дотримання насамперед у публічному просторі. Якщо в законі чітко пише, хто саме повинен володіти українською мовою, то так і має бути, без винятків.

Ми мусимо українізувати наш мозок. Це буде повільно, складно, багато хто буде впиратися, але буде одне "але" – соціальний ліфт. Якщо людям поставити ультиматум "не знаєш української – роботи й освіти не маєш", то він може спрацювати. І тільки такими методами ми зможемо побудувати ту Україну, про яку мріяв Шевченко і всі діячі, що були до й після нього".

Посилення контролю й підвищення рівня соціальної відповідальності – це першочергове завдання нашої влади. Закони ухвалені, проте органи, які слідкують за їх дотриманням, малоефективні.

"Українська мова перестала бути тільки засобом спілкування. Вона стала маркером ставлення до війни", – зазначає Тарас Кремінь.

Уряд повинен дотримуватися низки пунктів, щоб покращити ситуацію з мовою в Україні:

  • Надавати громадянство України лише тим особам, які успішно пройшли перевірку на знання української мови й історії. Повторювати цю процедуру щодесять років.
  • Підтримувати перехід із російської на українську мову й допомагати в процесі отримання українського громадянства. Владі необхідно розробити сертифіковані курси з української мови, на яких кваліфіковані фахівці готуватимуть кандидатів у громадяни України до здачі профільного тесту міжнародного зразка.
  • Радикалізувати законодавство таким чином, щоб громадяни України розуміли, що російська — це мова окупанта. Штрафи, обсягом у 800 грн — це зовсім невелика кара за порушення норми про використання української мови як державної в публічному просторі. Влада повинна жорсткіше реагувати на подібні інциденти й карати таких людей позбавленням громадянства.
  • Заблокувати російські сайти, канали, сторінки, сервери, платформи, інтернет-джерела — тобто весь російськомовний сегмент.

Але якщо по закінченню війни українці спілкуватимуться російською, це стане поразкою.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!

Топ дня
Вибір редакції