На великі екрани вийшла стрічка "Суперґьорл" режисера Крейга Ґіллеспі. Фільм розповідає історію Кари Зор-Ел — двоюрідної сестри Супермена, яка вирушає у міжгалактичну подорож заради помсти та відновлення справедливості.
Супергеройський жанр є одним із найпопулярніших у масовій культурі. Втім, жінок-супергероїнь у ньому досі значно менше, ніж чоловічих персонажів. Їхні образи почали формуватися у ХХ столітті та змінювалися під впливом феміністичного руху і боротьби за гендерну рівність.
Зараз героїнь здебільшого зображують сильними й незалежними, здатними самостійно визначати власну долю і рятувати світ. Та попри демонстрацію сили та самодостатності їхня репрезентація залишається суперечливою. Протягом десятиліть у коміксах, кінематографі й відеоіграх таких персонажок часто сексуалізують та акцентують увагу на їхній зовнішності.
Суспільне Культура розповідає, як у попкультурі формувався образ "супержінки" та чи допомагають супергероїні змінювати уявлення про роль жінок у суспільстві.
Як змінювались найвідоміші персонажки
Диво-жінка
Диво-жінку, справжнє ім'я якої Діана Прінс, вважають однією з перших феміністичних ікон у попкультурі ХХ століття. Вперше вона з'явилася в коміксі "All Star Comics" № 8 у 1941 році, а створили її психолог Вільям Марстон та ілюстратор Гаррі Джордж Пітер.
Марстон був не лише психологом, а й прихильником феміністичного руху. На створення образу героїні його надихнула боротьба американських жінок за виборче право. Він вважав, що масова культура потребує супергероїні, яка демонструватиме не агресію та домінування, а інтелект і співчуття та зможе стати моральною лідеркою. За його словами, хлопчики мали безліч прикладів для наслідування, тоді як дівчаткам бракувало власного сильного символу.
"Якби у вас була жінка-супергеройка, її здібності могли б бути пов’язані з любов’ю, правдою та красою. І тоді ви могли б краще продавати свої комікси дівчатам. Це було б дуже важливо й чудово, тому що вона могла б показати дівчатам, що вони здатні на все", — говорив Марстон одному з видавців коміксів.
Диво-жінка постала як амазонка з острова жінок, які залишили Стародавню Грецію, щоб уникнути поневолення від чоловіків. Боги наділили Діану надлюдською силою, мудрістю, мужністю, красою, швидкістю та здатністю літати. Коли світ опинився перед загрозою нацизму під час Другої світової війни, вона вирушила до "світу чоловіків", щоб допомогти людству.
У цьому образі поєдналися ідеї жіночої емансипації та боротьби з тоталітаризмом і віра Марстона в те, що любов і взаємодопомога здатні перемагати насильство. Для 1940-х років така персонажка була революційною, адже Диво-жінка регулярно рятувала чоловіків замість того, щоб чекати на порятунок від них. Комікси також підкреслювали, що амазонки живуть у мирному і справедливому суспільстві, яке є досконалішим за те, що будує патріархальний світ.
Серед суперздібностей героїні були невразливість до травм і поранень та відточена бойова майстерність. Вона могла спілкуватися з тваринами, носила браслети, здатні відбивати кулі та снаряди, а також чарівний аркан, який змушував кожного говорити правду або підкорятися її волі.
Однією з визначальних рис Діани Прінс було те, що, опинившись у кайданах, накладених чоловіком, вона втрачала свою амазонську силу. Саме тому в ранніх коміксах майже в кожному випуску її заковували в ланцюги або зв'язували мотузками, після чого вона мусила звільнятися самотужки. Вільям Марстон пояснював цей мотив як символ її звільнення від чоловічого контролю.
Втім, попри незалежність і сильний характер зовнішність героїні була відверто сексуалізованою. Упродовж перших десятиліть Диво-жінка носила обтислий червоний корсет, коротку спідницю або шорти, високі чоботи, золоту тіару та браслети.
Після смерті творців розвиток персонажки перейшов до інших авторів. Поступово її образ почали "одомашнювати". Дедалі частіше сюжети будувалися навколо романтичних стосунків і традиційних жіночих ролей. Наприкінці 1960-х Діана навіть втратила свої надздібності та амазонське походження, перетворившись на своєрідну шпигунку, яка вправно володіла бойовими мистецтвами.
У 1972 році журналістка та феміністка Глорія Стайнем розмістила Диво-жінку на обкладинці журналу Ms. і розпочала кампанію за повернення її класичного образу. Під тиском громадськості компанія DC Comics повернула Прінс надздібності та міфологічне походження. Так почалося нове відродження героїні. Її популярність ще більше зросла завдяки телесеріалу "Диво-жінка" з Ліндою Картер у головній ролі, який виходив із 1975-го по 1979 рік.
Новий етап трансформації розпочався у 1987 році, коли художник і сценарист Джордж Перес фактично переосмислив супергероїню. Він поглибив зв'язок персонажки з грецькою міфологією, зробив Діану посолкою Теміскіри (острову, на якому вона виросла) та зробив акцент не лише на її привабливості, а й на співчутті, дипломатичних навичках і прагненні до миру.
У XXI столітті художні проєкти показують Диво-жінку як воїтельку і миротворицю водночас. Її перестали сприймати як "жіночу версію Супермена", а почали бачити в Діані Прінс супержінку — добру та співчутливу героїню, яка бореться за правду та готова ухвалювати жорсткі рішення, коли цього вимагають обставини.
Капітан Марвел
Ще одним феміністичним символом супергеройського всесвіту є Керол Денверс із коміксів Marvel.
Концепцію персонажки розробив сценарист Рой Томас, а візуально втілив художник Джин Колан. Її історія розпочинається у 1968 році з коміксу "Marvel Super-Heroes" № 13. Вперше читачі побачили Міс Марвел офіцеркою ВПС США, яка не мала суперсили, а була супутницею і своєрідним доповненням Капітана Марвела.
У 1977 році Керол Денверс отримує власну серію "Ms. Marvel", де вже стає повноцінною супергероїнею, відокремленою від чоловічого персонажа, з яким її спочатку пов'язували. Вона стає агенткою, отримує надлюдську силу, витривалість і здатність літати та починає боротися зі злочинністю в Нью-Йорку.
У 1980-х роках Міс Марвел з'являється в командах Месників та Людей Ікс. Саме тоді відбувається одна з її ключових трансформацій — під час космічної сюжетної лінії з расою брід вона перетворюється на космічну істоту отримує здатність маніпулювати енергією зірок і подорожувати між галактиками.
Згодом Керол повертається на Землю під ім'ям Птаха війни. У цей період автори свідомо зміщують фокус із її космічної всемогутності на психологічну глибину. Героїня переживає залежність від алкоголю, внутрішню кризу та ПТСР від подій, які її травмували. Цей етап показує жінку не як ідеалізований символ, а як вразливу людину, що бореться за відновлення себе.
Візуально образ персонажки також еволюціонував. Ранні версії часто зображували її у відкритому костюмі з високими вирізами та мінімалістичним дизайном, характерним для жінок у коміксах 1970–80-х років. Пізніше художники поступово перейшли до більш функціонального та практичного дизайну одягу, який менше акцентує увагу на окремих частинах тіла і більше — на ролі героїні як космічної бійчині.
У 2012 році, в межах перезапуску лінійки "Marvel NOW!", відбувається ключова зміна — у серії сценаристки Келлі Сью Деконнік Керол офіційно приймає ім'я Капітан Марвел і закріплюється як лідерка команди Месників.
Сьогодні Капітан Марвел є однією з найважливіших жіночих постатей всесвіту Marvel. У кіновсесвіті Marvel її образ втілила американська акторка Брі Ларсон, з якою здебільшого й асоціюють супергероїню. Вона вперше отримала головну роль у фільмі "Капітан Марвел" у 2019 році, після чого долучилася до фіналу саги у "Месниках: Завершення". У 2023 році Ларсон знову повернулася до головної ролі у стрічці "Марвели".
Валькірія
Ще однією видатною супержінкою всесвіту Marvel є Валькірія — персонажка, натхненна образами безстрашних воїтельок зі скандинавської міфології. Її концепцію також розробив Рой Томас, який прагнув створити жіночий аналог Тора — могутню асгардійську захисницю, здатну існувати як самостійна героїня.
Вперше Валькірія з'явилася в грудні 1970 року в коміксі "Месники" № 83. Втім, версія була лише маскуванням чарівниці Амори, яка використала цей образ для боротьби з Месниками.
У 1971 році концепція персонажки отримує розвиток у випуску "Неймовірний Галк" № 142, де дух Валькірії тимчасово вселяється в смертну жінку. Остаточне ж формування героїні відбулося у 1973 році в "Месниках" № 4, де читачі вперше знайомляться з Брунгільдою — справжньою асгардійською Валькірією та обраницею могутнього короля Одіна. Вона супроводжує душі загиблих воїнів до Вальгалли й відтоді постає як повноцінна супергероїня.
На відміну від багатьох жіночих постатей, Брунгільду від початку зображували як незалежну воїнку, чия історія майже не пов’язана з романтичними сюжетними лініями. Вона постає сильною, безстрашною та рівною з героями-чоловіками.
З часом автори ще більше розвивають образ, розкриваючи зв'язок персонажки зі світом Асгарду, покладають на неї роль очільниці валькірій та відповідальність за супровід душ загиблих воїнів. У підсумку вона поступово виходить за межі типової супергероїні, адже в її образі одразу поєднуються риси богині, воїнки й провідниці між світом живих і мертвих.
У 2010-х роках Валькірія переживає нову хвилю популярності. Вона стає учасницею команд Таємні Месники та Безстрашні Захисниці, де виконує роль лідерки й наставниці для інших захисниць.
Найвідоміше кінематографічне втілення Валькірії належить акторці Тессі Томпсон. Вперше вона приміряла цей образ у фільмі "Тор: Раґнарок" у 2017 році, де воїтелька постає як колишня членкиня ордену Валькірій, що вижила після загибелі своїх сестер. Згодом персонажка повертається у ще трьох стрічках кіновсесвіту Marvel, остаточно закріплюючись як одна з ключових супергероїнь франшизи.
Супердівчина
Сьогодні ім'я Супердівчини об'єднує одразу декількох супергероїнь всесвіту DC, які в різні роки по-своєму розвивали цей образ. Проте першою і найвідомішою в цій ролі залишається Кара Зор-Ел — двоюрідна сестра Супермена, про яку розповідає новий фільм 2026 року від DC Studios та Warner Bros. Pictures.
Вперше Кара Зор-Ел з'явилася у травні 1959 року в коміксі "Action Comics" № 252. На початку вона була типовою героїнею своєї епохи: мала такі ж здібності, як і Супермен, жила під його опікою, приховувала свої сили від соціуму та перебувала в ролі учениці та помічниці. Її пригоди поєднували наукову фантастику, романтичні сюжети та стереотипні для підлітків переживання.
З часом популярність персонажки зростала. Кара приєдналася до Легіону Супергероїв, отримала власні сюжетні лінії та дедалі більше закріплювалась як самостійна героїня. Водночас її образ все ще багато в чому будувався навколо зв'язку з кузеном.
Переломним моментом став 1985 рік, коли в мінісерії коміксів "Криза на нескінченних Землях" дівчина пожертвувала собою заради порятунку всесвіту DC. Ця загибель стала однією з найвідоміших супергеройських смертей — і відтоді для багатьох читачів Супердівчина перестала бути просто жіночим аналогом Супермена, перетворившись на повноцінну героїню, здатну на великий подвиг.
Після перезавантаження всесвіту DC місце оригінальної Кари на певний час посіли інші персонажки, які мали ім'я Супердівчини. Проте у 2004 році Зор-Ел повернулася до основної хронології і відтоді її образ став значно складнішим та багатограннішим.
Якщо Супермен у масовій культурі традиційно символізує надію та віру в майбутнє, то історії Супердівчини дедалі більше зосереджуються на переживанні втрат, пошуку власної ідентичності та спробах знайти себе між двома світами. Водночас важливе місце в її пригодах посідають теми дружби, сім'ї, довіри та командної роботи. Кара здобуває перемоги не лише через свої надлюдські здібності, а й завдяки підтримці близьких та здатності об'єднувати людей навколо себе.
Ключовим у розвитку персонажки стала мінісерія "Супердівчина: Жінка завтрашнього дня", видана у 2021 році. У ній Кара постає досвідченою космічною героїнею, яка проходить через складні випробування, ухвалює непрості рішення та вчиться долати наслідки власних втрат. Саме цей комікс і ліг в основу нового фільму DC.
Жінка-кішка
Жінка-кішка є одним із найсуперечливіших і водночас найвпізнаваніших жіночих образів у супергеройській попкультурі. Персонажка, справжнє ім'я якої Селіна Кайл, вперше з'явилася у 1940 році в коміксі "Batman" № 1 компанії DC Comics. Художники Боб Кейн і Білл Фінґер зобразили її привабливою злодійкою та суперницею Бетмена, яка водночас була його романтичним інтересом.
За спогадами Кейна, на створення цього образу вплинули голлівудські акторки 1930-х років та ролі фатальних жінок.
"Ми знали, що нам потрібна жінка-супротивниця, щоб додати серії сексуальної привабливості. Тому ми з Біллом вирішили створити доволі дружню суперницю, яка вчиняла б злочини, але водночас була б романтичним інтересом в одноманітному житті Бетмена", — згадував він.
На відміну від більшості супергероїнь, Жінка-кішка починала шлях не як захисниця справедливості, а як злочинниця. Вона викрадала коштовності, не мала надприродних здібностей, була хитрою, спритною та завжди уникала покарання.
У "золоту добу" коміксів Жінку-кішку зображали класичною femme fatale — незалежною, привабливою та небезпечною. Вона не потребувала порятунку і часто виявлялася розумнішою та вправнішою за чоловіків, які намагалися її впіймати.
У 1960-х роках цей образ став культовим завдяки телевізійним адаптаціям. Саме тоді чорний обтислий костюм, котячі вуха та характерна пластика рухів перетворилися на головні риси Жінки-кішки. Тоді на екрані її втілили Лі Мерівезер, Джулі Ньюмар, а також Ерта Кітт, яка стала першою темношкірою акторкою, що зіграла настільки помітну роль у супергеройському проєкті. У 1980–1990-х роках відбуваються значні зрушення, адже автори проєктів більше розкривають характер Селіни Кайл. Вона поступово перестає бути просто злодійкою і перетворюється на багатовимірну антигероїню. Їй починають надавати психологічної глибини та досліджувати її минуле, в якому Жінка-кішка пережила насильство і бідність та була змушена боротися за виживання.
Для багатьох глядачів культовою стала інтерпретація образу у фільмі Тіма Бертона "Бетмен повертається" 1992 року, де роль втілила Мішель Пфайффер. В цій історії героїня стає символом жіночого гніву, сексуальності й небезпеки. Цю інтерпретацію часто називають однією з найяскравіших в історії супергеройського кіно.
Починаючи з 2000-х років Жінку-кішку дедалі частіше показують як незалежну героїню. У сучасних коміксах вона захищає бідних, протистоїть мафії та корупції, а її характер подається через призму внутрішніх конфліктів і моральної неоднозначності.
Водночас її історія залишається предметом дискусій. Дослідники попкультури та користувачі соцмереж звертають увагу на те, що персонажку створювали чоловіки для чоловічої аудиторії. Протягом десятиліть і до сьогодні її сексуалізують через зовнішній вигляд — обтислі латексні костюми, високі підбори, "котячі" рухи та вуха. У коміксах і фільмах її привабливість часто подавалася як одна з головних рис, а ракурси зйомки та ілюстрації в коміксах часто фокусувались на тілі жінки.
Існують і протилежні погляди. Для багатьох шанувальників Селіна Кайл є втіленням свободи та незалежності — вона не підпорядковується авторитетам, самостійно ухвалює рішення і не потребує порятунку з боку інших. Також персонажка є одним із перших яскравих прикладів, що кинули виклик традиційним уявленням про "правильну" жіночність, утверджуючи право жінок у будь-якому бути складними, "незручними" та суперечливими.
Чи допомагають супергероїні емансипувати жінок
Поява супергероїнь стала важливою зміною для масової культури. Вони запропонували новий погляд на роль жінок в історіях, показавши їх не лише як "беззахисні створіння", які потрібно рятувати, а як повноцінних героїнь, здатних самостійно ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність і впливати на перебіг подій.
Розвиток індустрії демонструє те, як змінилося ставлення суспільства до таких образів. Більшість відомих супержінок спочатку створювалися як доповнення до чоловічих героїв — були їхніми напарницями, родичками або партнерками. Їхнє життя часто оберталося навколо вже популярних чоловіків, а власна історія залишалася на другому плані.
Ситуація почала змінюватися на початку XXI століття. Це було пов'язано як зі зростанням впливу феміністичних ідей, так і зі змінами в самій індустрії коміксів та кіно. Видавництва і студії дедалі частіше зверталися до ширшої аудиторії, усвідомлюючи, що жінки також є важливою частиною читацької та глядацької спільноти. Тому супергероїнь почали наділяти власними сюжетними лініями, внутрішніми конфліктами та особистими цілями. Вони поступово перетворювалися з другорядних фігур на самостійних постатей зі своїм голосом і світоглядом.
Більшість феміністок не мають єдиної позиції щодо жінок у супергеройському жанрі. У дослідженнях і обговореннях у соцмережах їх часто розглядають як явище, що водночас може сприяти емансипації жінок і відтворювати традиційні гендерні стереотипи.
Такі персонажки допомагають руйнувати уявлення про те, що сила, лідерство, сміливість і героїзм є винятково чоловічими рисами, і демонструють, що жінка може бути не лише об'єктом порятунку, а центральною героїнею, від рішень і дій якої залежить доля цілого світу.
Критики звертають увагу й на те, що більшість супергероїнь створювали чоловіки для переважно чоловічої аудиторії. Через це навіть найсильніші персонажки тривалий час зображувалися з нереалістичними пропорціями тіла, відвертим одягом та надмірним акцентом на зовнішності.
Сьогодні ця тенденція поступово змінюється. Дизайнери частіше створюють костюми, які виглядають практичними та функціональними для бою чи виконання місій. Проте навіть зараз вигляд багатьох супергероїнь залишається доволі стандартизованим. Зазвичай це високі, стрункі жінки із симетричними рисами обличчя, ідеальною поставою та зовнішністю, що відповідає сучасним стандартам краси. Через це образ супержінки іноді може формувати нереалістичні очікування. Сюжети часто показують людину, яка одночасно досягає успіху в кар'єрі, має бездоганний вигляд, надзвичайну силу і бойові навички та демонструє лідерські якості. Фактично йдеться про ідеалізований образ жінки, яка поєднує виняткові здібності, професійний успіх і заразом відповідає стереотипним уявленням про красу та жіночність.
Тому дослідники попкультури наголошують: для суспільства важлива не просто наявність "сильної героїні", що стосується не лише супергеройських історій, а й загалом усієї репрезентації жінок у медіа, — значно важливіше те, наскільки образ є живим, багатовимірним і реалістичним, чи має ця людина слабкості, сумніви, чи робить помилки тощо. Саме такі героїні здатні не лише надихати, а й поступово змінювати суспільні уявлення про роль жінок і їхнє місце в культурі.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media