Історія Софійського собору в Києві, однієї з найвидатніших пам'яток Київської Русі, охоплює понад тисячоліття. Збудований у 1017—1037 роках на замовлення князя Ярослава Мудрого (за однією з версій), він став свідком багатьох доленосних подій історії нашої країни.
Собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти, перебудови, перш ніж постати у сучасному вигляді. Внаслідок чергової атаки безпілотників на столицю 10 червня вибухова хвиля пошкодила карниз центральної абсиди.
Суспільне Культура зібрало 5 найважливіших історичних подій, які ставалися із собором крізь роки.
Закладення та будівництво (XI століття)
У істориків досі немає єдиної думки щодо дати будівництва собору.
За однією з версій, перший камінь церкви Святої Софії був закладений в 1037 році (так каже "Повість минулих літ"), а от у Новгородському літописі подія датується 1017 та 1037 роками.
Також суперечки точаться довкола того, хто ж — Володимир чи Ярослав — були натхненниками храму. Наприклад, сучасник будівництва, митрополит Іларіон Київський, у "Слові про Закон і Благодать", згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира.
Однак найчастіше саме Ярослава Мудрого вважають засновником храму.
Собор присвячено Софії — Премудрості Божій. Він, за задумом, мав утверджувати християнство на Русі та прагнення Києва стати центром православної культури, подібним до Константинополя.
Споруда була однією з найбільших будівель свого часу: його ширина — 54,6 м, довжина — 41,7 м. Собор був увінчаний 13 верхами з банями, висота до центральної — 28,6 м.
Собор святої Софії став не лише головним духовним, культурним, а й політичним центром Київської Русі: тут відбувалися церемонії "посадження" князів на престол, приймали іноземних послів, а біля його стін збиралося київське віче. Крім того, при соборі велося літописання, і саме тут Ярослав Мудрий заснував першу відому бібліотеку в Київській Русі.
Руйнування та пограбування собору військами хана Батия (1240 рік)
У 1240 році під час навали Батия Київ був спустошений, а Софійський собор значно постраждав: будівля була пограбована, багато фресок і мозаїк пошкоджено.
"У той же рік прийшов Батий до Києва з великою силою, і окружив город. I обступила [Київ] сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути [нічого] од звуків скрипіння теліг його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руськая ворогами. фрагмент про руйнування Києва Батиєм та пограбування Софії", — говориться про подію у Галицько-Волинському літописі.
Хоч собор і діяв, але занепав: пошкодилися склепіння, обсипалися мозаїки, зокрема Оранта.
За словами італійського мандрівника, посла Римського Папи до монгольського хана, Плано Карпіні, який проїздив через Київ у 1246 році, місто "було досить великим і багатолюдним, а тепер зведене майже нанівець…". Згідно з його записами, у місті лишилося близько 200 будинків.
Ця подія стала одним із найтрагічніших епізодів в історії Києва. Навіть попри те, що в 1596 році була підписана церковна унія і храм перейшов у руки уніатів, будівлі опинилися в справжньому занепаді.
Реставрація та перебудова: Петро Могила та Іван Мазепа (XVII—XVIII століття)
Сучасних рис (в стилі українського бароко, з характерними грушоподібними банями та розширеними галереями) собор набув у XVII–XVIII століттях, коли до його розбудови доклалися митрополит Петро Могила та гетьман Іван Мазепа.
У 30–40 рр. XVII століття Петро Могила, митрополит Київський, зміг повернути Софію Київську Православній церкві. Тоді й був запущений процес відродження.
Митрополит провів капітальний ремонт собору, оздобив його. Навколо спорудили дерев'яні монастирські будівлі, а територію обнесли високою дерев'яною огорожею. До робіт навіть залучили італійського архітектора Октавіано Манчіні.
Однак найбільше змін відбулося у 1690–1707 роках, коли собор перебудовували коштом гетьмана Івана Мазепи — після проведених робіт церква набула рис бароко, що характерно для епохи того часу.
Після великої пожежі 1697 року, яка знищила дерев'яні споруди Софійського монастиря, саме за часів Мазепи розпочалося масштабне кам'яне будівництво.
Одна з найвідоміших споруд стала мурована дзвіниця, її висота сягає 76 метрів, і в ній досі зберігається великий дзвін "Мазепа" вагою 13 тонн, який відлили у 1705 році за замовленням та на кошти гетьмана.
Також у цей час був позолочений головний купол Софійського собору, а у західній частині південної галереї створено капелу палацового типу, присвячену дванадцятьом апостолам.
Крім того, Мазепа фінансував будівництво інших будівель на території монастиря, зокрема Південної в'їзної вежі та Братського корпусу.
Софійський собор у радянський час (ХХ століття)
Після встановлення радянської влади, у 1930-х роках, Софійський собор, на щастя, уникнув руйнування, яке спіткало багато інших храмів (як-от Михайлівський Золотоверхий собор чи Успенський собор Лаври).
Однак, з посиленням антирелігійної кампанії в СРСР, його було закрито для богослужінь, а церковні реліквії та цінності конфіскували. А от Царські врата взагалі були демонтовані, розрізані й деякі їхні частини переплавлені.
Собор насправді чудом уникнув знищення: під час реконструкції Києва у 30-х роках як столиці УРСР існували плани його знесення. І лише завдяки зусиллям окремих науковців та громадських діячів, а також, можливо, через відсутність єдиного узгодженого плану уряду Софійський собор вдалося врятувати.
Згодом, у 1934 році, був створений Державний архітектурно-історичний заповідник "Софійський музей" (нині Національний заповідник "Софія Київська"). Це допомогло зберегти унікальні фрески, мозаїки та архітектуру собору від знищення та зробити його доступним для досліджень і публіки.
Внесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (1990 рік)
У 1990 році Софійський собор у Києві, разом із прилеглими монастирськими спорудами та Києво-Печерською лаврою, внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Це підтвердило його виняткову універсальну цінність для світової культури як пам'ятки архітектури та монументального мистецтва XI століття, що має найбільшу збережену колекцію мозаїк і фресок того періоду. А також підкреслило необхідність його збереження для майбутніх поколінь.
Варто зазначити, що у 2023 році Софійський собор, Києво-Печерська лавра та історичний центр Львова також були внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою через повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Це рішення є важливим кроком для привернення уваги міжнародної спільноти до небезпеки, що загрожує українській культурній спадщині.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media