"Село Близнюків" — проєкт Ігоря Литвиненка, музиканта з Харкова, який з початку повномасштабного вторгнення мешкає у Києві.
Музиці "Села Близнюків" притаманні жанрові ознаки дрим-попу та інді-року, а також мрійливість та ностальгійність, тексти ж вирізняються образністю та поетичністю. Зараз у "Села Близнюків" є три студійні альбоми й концертний альбом "Ги-Ги-Га-Га".
Спеціально для "Artилерії" Ігор розкрив назву свого майбутнього альбому і поділився історією проєкту.
Як давно існує "Село Близнюків"?
Перший сингл вийшов у грудні чи в листопаді 2022 року, а пісні почали писатись влітку 22-го. Можна вести відлік і так, і так. Тобто проєкт існує вже близько трьох років.
Де ти шукаєш теми?
Та в принципі "Село" — це тематичне продовження всієї лінії моєї творчості, що починалося з "Правил поведения с пьяным мужем" (попередній проєкт Ігоря — Прим. авт.), які були ще з 2016 року до "Села".
Не знаю, як точно відповісти, де шукаю теми. Я ніколи не вкладаю щось конкретне в тексти. Коли створюється якийсь всесвіт з музики — це ніби автоматичне письмо, образи там більш абстрактні. У мене немає пісень про мене чи про якісь конкретні події в житті. Але прикольно, якщо слухач може адаптувати текст до чогось свого.
Здібностей робити пісні на конкретні теми, наприклад, політичні, в мене ніколи не було. Навіть якщо я напишу пісню про війну, то це буде пісня не про російсько-українську війну, а загалом про війну і про емоції, які під час будь-якої війни переживають люди. Це буде пісня поза часом.
Усі мої пісні написані спонтанно. Коли я сідав цілеспрямовано писати на якусь конкретну тему, виходила фігня, воно не виглядало і не звучало органічно.
Я кілька разів пробував і реп писати, і пісні зі сторителінгом, і щось ніяк не виходить.
Багато хто каже, що натхнення не існує і творити можна лише завдяки кропіткій праці. А ти, виходить, працюєш взагалі за протилежним принципом.
Тільки на натхненні, так. Я навіть технічні речі не можу робити без натхнення. Я багато чого роблю, але в мене дофіга проблем з організацією, тому що мені навіть зведення музики на замовлення важко робити без натхнення. Навіть коли це технічна робота — просто нарізати дублі вокалу — я все одно не можу це робити без натхнення.
Як виникла назва твого проєкту "Село Близнюків"? Розкажи більше про це.
Назва виникла ще до повномасштабної війни у 2021 році. Я виписав собі цю назву і відклав її на потім.
Історія така. Я жив три роки в Одесі, а коли повернувся до Харкова, познайомився в Instagram з художницею Машою Прокопенко. Це було літо, ми зустрілись ввечері, пішли гуляти, спілкувались так, ніби давно знаємо одне одного. Я зайшов до неї в гості, де побачив колаж, на якому була вирізка з казахського телебачення. На колажі російською було написано "село близнецов".
Чомусь тоді я одразу переклав це як "село близнюків", подумав, що так звучить прикольніше. Бувають назви, які в перекладі втрачають органічність, і от "село близнецов" звучить не дуже, а "село близнюків" — класно. І хоча тоді я писав музику російською, собі виписав назву саме українською.
При тому ця назва ніяк не пов'язана з Амілем і Рамілем Насіровимиучасниками гурту "Курган & Agregat", що є близнюками.. Про те, що Аміль і Раміль родом із смт Близнюки я дізнався вже після наших перших релізів. Хтось в коментах жартував, що це відсилка до "Курган & Agregat".
За своє життя ти поміняв багато міст. Як ці переїзди впливали на тебе? Яке місто залишило який слід на тобі?
Я народився в Харкові й прожив там 17 років. Але це був Харків трошки іншого часу: більш сірий, більш грубий, ніж зараз.
Я погано розумів Харків більшу частину життя. Іноді ненавидів його. Мені здавалось, що на початку десятих років у Харкова був імідж міста, де тобі обов'язково дадуть п*зди. Тоді не вистачало ілюзій навколо, не вистачало краси, природи — ніби місто було просто декораціями для надриву та страждань. Не було жодної естетичної насолоди життям у Харкові.
Потім я переїхав у Львів, жив там два з половиною роки. Це був для мене екзотичний досвід, бо раніше не знав, що є частина країни, де люди розмовляють українською і навіть є люди, яким важко розмовляти російською.
У Львові я відкрив для себе досвід життя ніби в іншому світі. Львів наповнив мене естетикою, красою, навчив вдивлятись у деталі, медитувати від архітектури. У Львові було неймовірно красиво, я детально дослідив його, коли пів року працював пішим кур'єром: всі райони, спальники, парки, всілякі невідомі частини центру.
Свої перші музичні проєкти я почав робити у Львові. Щоправда, вони були російською.
Мене завжди переслідувала тривожність в сонячні дні, особливо влітку. А у Львові чи Харкові здебільшого осінній, похмурий вайб. Тому я там відчував себе більш-менш комфортно.
В Одесі я зрозумів, що хочеться південної атмосфери, сонця, чогось тропічного. Я очікував від Одеси якогось кримського вайбу, а його там нема. Але саме там я почав займатись звукозаписом і побудував домашню студію. Переважно я записував там реперів. Тоді я слухав виключно реп, хоча писав свою гітарну музику.
Рок-гуртів в Одесі теж було багато, наприклад "Сонячні котики". Саме у своїй домашній студії я записав їхній перший альбом (він був російською, тому зараз видалений зі стримінгів).
Попри те, що Одеса стала для мене відкриттям у плані знайомств та творчості, я все одно відчував себе чужинцем. Після шести років переїздів з міста у місто захотілося повернутися в Харків і знову налагодити з ним контакт.
Після мого повернення Харків виглядав зовсім по-іншому, бо його сильно відреставрували, довели до ладу.
Я рік прожив у Харкові, зустрів там повномасштабку, і переїхав у Київ влітку 2022-го. Саме там і почав роботу над "Селом Близнюків".
"Село Близнюків" — це сільська чи міська музика? Це більше про Харків чи про Харківську область?
По-різному. Іноді про природу, іноді про міські реалії.
Якщо говорити про харківські села, то я, на жаль, мало по них подорожував. У мене був класний досвід, коли я жив певний час за містом, у смт Кам'яна Яруга біля Чугуєва. Та це не сильно вплинуло на мою творчість.
"Село" — це більше про натхнення зі спогадів або навіть якихось надуманих речей. Але взагалі мої пісні більше про Київ, ніж про Харків, адже всі тексти написані саме тут. За цей час я жив на Арсенальній, на Оболоні і зараз — на Подолі. У кожному з цих місць була природа, тож ця музика — про природу в місті.
"Село Близнюків" випускає релізи то як твій сольний проєкт, то як гурт. Яка в цьому логіка?
Я грав в гуртах, коли мені було 15–16 років, був басистом, який виконує партії. Потім вчився писати музику самостійно та робити аранжування.
Брав участь у багатьох проєктах, і щоразу виникав конфлікт. Я не погоджувався з чиїмось естетично-художнім баченням.
З 2016 року я активно писав музику самостійно, прописував гітари, бас, аранжування. Робив самостійно не лише музику, а ще й дизайн та ідеї: назви, обкладинки, соціальні мережі, описи тощо. "Село Близнюків" я почав робити за таким же принципом, бо мені було дуже важливо все контролювати.
А коли "Село Близнюків" набрало трохи популярності, я спробував зібрати гурт. Вперше в житті я зробив це саме для виконання своїх авторських пісень.
Я боявся, що люди почнуть лізти у моменти, пов'язані з дизайном, чи з назвами, чи з текстами, чи з загальною ідеєю. У мене було мало досвіду класного метчу з музикантами, щоб ми балансували і відчували одне одного.
Та в зібраному гурті ми максимально органічні, при цьому в мене достатньо свободи для самовираження. Хлопці з гурту — басист Саша і барабанник Діма — дуже класно доповнюють пісні, пишуть аранжування і приносять круті ідеї. Це мій перший досвід, коли взаємодія з людьми пішла в плюс.
У підсумку тепер є два всесвіти — "Село" з музикантами і сольне "Село". Є речі, котрі я хочу зробити самостійно, а є пісні і проєкти, котрі мені хотілося б робити з кимось. І я вирішив розділити ідеї і чергувати альбоми: один альбом сольний, один — з гуртом, і потім знову. Це прикольно, бо в мене лишається велика свобода у тому, що робити.
Наступний альбом буде спільний з гуртом чи твій сольний?
Разом із гуртом. Є треки, які я запишу сольно, але 80 % — це спільна робота з гуртом. Альбом називатиметься "Власне, нічого і не відбулося". Попередньої дати релізу поки нема. І поки не хочу називати дату, бо мені здається, що якщо скажу, то усе обламається.
Хто вплинув на твоє звучання зараз і на те, яке було в тебе на попередніх альбомах "Села Близнюків"?
Та величезна кількість виконавців, яких я і сам іноді забуваю. Я можу послухати дискографію якогось гурту, потім забути про це, але через роки якісь їхні музичні рішення знайдуться вже в моїй музиці.
На мене як сонграйтера сильно вплинули дві людини — Ноель Галлагер з Oasis і Кріс Мартін із Coldplay. Можу сказати, що свій вплив мав увесь Oasis, але як на сонграйтера сильно вплинув саме Ноель.
Коли Кріс Мартін звернувся зі сцени до російського фаната, було дуже багато коментів на кшталт "музика і так лайно, тому не шкода", та інших коментарів про якість музики. Мене це зачепило якоюсь мірою, адже Coldplay навчили мене писати пісні по-іншому.
Усі мої спроби писати пісні — це симбіоз впливу Ноеля Галлагера та Кріса Мартіна, який закріпився в мені на роки.
Взагалі британська музика дуже сильно вплинула на "Село Близнюків". Я слухаю дуже багато бритпопу. Не тільки топові й найвідоміші гурти на кшталт Oasis, Verve, Pulp — це вже попса. Є ще дофіга гуртів, про котрі у нас взагалі майже ніхто не знає. Наприклад, The La's, Happy Mondays, Babylon Zoo, Dodgy або, наприклад Mansun.
Твою музику часто можна назвати ностальгійною. Яке в тебе зараз ставлення до ностальгії?
Мені здається, ностальгія — це ескапізм у спотворені спогади.
Ти пам'ятаєш події, речі і емоції не такими, якими вони були. Часто ми ностальгуємо за депресивними епізодами чи ще якоюсь жестю. Мозок маскує погані спогади і ностальгія перетворює їх на своєрідну спотворену романтику.
Але жити нескінченною ностальгією зараз трошки важко.
Що ж до "Села Близнюків", я читав багато коментів про те, що мої пісні викликають у людей ностальгійні почуття. Людям здається, ніби пісні зроблені в нульових чи в десятих роках. Може, стилістично я в тому часі й залишився.
Я сам застряг у ностальгії за післямайданівськими часами. Тоді був якийсь ламповий бардак, коли ти живеш в декораціях цих подій, мемів, анекдотів про Януковича, "куля в лоб, так куля в лоб" і так далі. Скрябін був ще живий, почалася революція, почали підійматися теми національної свідомості. Ностальгія за тими часами, напевно, через юність.
У тебе доволі впізнаваний візуальний стиль обкладинок та кліпів до пісень. Де ти збираєш для них візуальні матеріали?
Якщо йдеться про плівкові відео, то це все архіви моєї родини. Це відео старі, яких ще багато. Я ще багато чого хочу використати з цих архівів.
А якщо казати конкретно про обкладинки, то багато чого просто куплено на барахолці та відскановано. Я також намагався знайти авторів фотографій, шукав через пошук зображень у Google. Наприклад, в інтернеті не було обкладинки альбому "З лану до столу" — це просто відсканована листівка з барахолки. Фотки з людьми я знаходжу у відкритих джерелах. Є дуже багато телеграм-каналів, де люди публікують свої чи знайдені ретрофотографії: 90 % усіх фоток я беру з різних телеграм-каналів. Я також часто блукаю по старих сайтах із відсканованими архівними фотографіями, занурююся в глибини інтернету.
Переважно ці фото зроблені 70–80 років тому, і я не знаю людей на них. Звісно, переді мною стоїть морально-етичне питання — чи правильно так робити чи ні? Мабуть, неправильно, але виглядає іноді настільки круто, що я не можу себе стримати.
Наприклад, я не знайшов автора фото, яке на обкладинці синглу "Моє життя". Цим фоткам 40–50 років, вони з радянських альманахів про Київ.
Поки ще не було випадків, що на мене виходили люди, зображені на фото, чи їхні родичі. Мені навіть цікаво було би, якби таке сталося. Я чекаю на це. Коли це станеться, я перестану так робити.
Ти причетний до відновлення та релізів на майданчиках альбомів косівського рок-гурту "Гуцули". Якою була твоя роль у цьому проєкті?
Я виконував роль звукорежисера. Мій знайомий, Владислав з гурту "Чортополох", живе в Косові по сусідству з одним з учасників гурту "Гуцули". І нам надали записи, які ніколи ніде не публікувалися, а також записи з концерту в Коломиї.
Виникла ідея відреставрувати і перевидати їх. Я займався реставрацією та ремастерингом цих матеріалів. По суті, жодної суперсерйозної роботи я не робив — просто трошки підтягнув звук, наскільки мені дозволяють скіли. Ми випустили два альбоми з концертом в Коломиї і невидані записи 2010 року.
Тепер відреставровані записи можна послухати на платформах або купити на Bandcamp. Цей реліз ми зробили спільними зусиллями з лейблом Erythroleukoplakia: хтось відповідав за комунікацію з "Гуцулами", хтось — за обкладинку, за ремастеринг, за опис і так далі.
До цього раніше ніхто офіційно не видавав "Гуцулів". Десь на YouTube лежали піратські записи. Наша ціль була перевидати цю музику з дозволу самих "Гуцулів". Це дуже цінне культурне надбання і нам хотілося його поширити.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media